Проблеми розподілу влади: історичний аспект та сучасний стан в Україні

Останнім пунктом плану я розгляну проблеми розподілу влади: історичний аспект та сучасний стан в Україні.

Як я вже зазначала, поняття влада є складним та суперечливим, саме тому, мабуть, ще давні мислителі впродовж століть намагалися дати визначення поняттю "влада". Арістотель вважав, що влада це об'єктивний закон природи, якому коряться живі істоти, і вже за його часів влада розподілялась певним чином, та нажаль, частіше між багатими та бідними. У такому випадку, влада була у руках багатіїв, що сприяло тільки влаштовуванню їх благ.

Ще з давніх-давен влада розподілялась у політичному напрямку, тому політична влада виникла раніше за владу державну і визначає реальну здатність соціальної групи чи індивіда проводити свою волю. Політична влада є невід'ємною складовою загального визначення влади як форми соціальних відносин, якій властиві всеохоплюючий характер, здатність проникати в усі види людської діяльності.

Існує певна кількість класифікацій влади:

1.  По області функціонування: політична, ідеологічна, соціальна, економічна, юридична, світська та духовна (релігійна);

2.  за обсягом прерогатив: державна, міжнародна, сімейна і т.д.;

3.  за об'єктом влади: суспільна, класова, партійна, особиста;

4.  по режиму правління: тоталітарна, деспотична, бюрократична, авторитарна, демократична й інші;

5.  за соціальним типом: рабовласницька, феодальна, буржуазна, соціалістична і т.д.

Отже за всю історію існування влада  встигла розділитися на багато гілок, кожна з яких є неповторною та особливо важливою, а головне, що тільки всі вони разом приносять велику користь. Найпоширенішим є розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову, та цей розподіл стосуються безпосередньо влади та політики, хоча й має соціальний характер.

Велику роль у розвитку навчання про владу зіграв Ш. Монтеск'є (1685 - 1775 рр.). У його книзі "Про дух законів" була сформульована ідея поділу влади, що розвивається в теорію, яка обґрунтовує принципи законності, політичної волі і додання ролі права щирого регулятора взаємин між державою і громадянами.

Крім того, вже в ранню епоху історії політичної думки була помічена зворотна сторона феномена влади. Аристотель, а пізніше і Монтеск'є, указував на небезпеку зловживання владою осіб, нею наділених, використання ними владних можливостей для своєї приватної користі, а не для загального блага. До питань влади, до її джерел зверталися представники західноєвропейської думки

Т. Гоббс (1588 - 1679 р.) і Д. Локк (1632 - 1704 р.). Влада держави по Гоббсу є наслідок суспільного договору, що раз і назавжди обмежує згубне прагнення людей до здійснення своєї індивідуальної влади. Це влада, відчужувана від "природної людини" і та, що здобуває самостійне існування, продукт не природних, а свідомих людських установлень. Ідею суспільного договору приймав і Ж.-Ж. Руссо, наділяючи, однак, владою, не одноособового государя-суверена, а народну асоціацію, тобто загальну волю всього народу, що виражає, як рівнодіючу волю всіх людей. Д. Локк, на відміну від Гоббса, розглядав владу як засіб до забезпечення такого цивільного стану, який у найбільшій мірі відповідає природній природі людини.     
        Важливою проблемою більш пізнього періоду була боротьба за верховенство влади між церковною владою і світською. Заперечення божественного, чудесного, зверх природного походження влади, святості її інститутів, зведення їх до рівнів земних, повсякденних-життєвих справ, до "грішної" природи людини виступала для мислителів Відродження як зброя в боротьбі за автономізацію соціально-політичного процесу. Це входило в комплекс основних ідей гуманізму.

Влада завжди була предметом суперечок та цікавості. Через неї гинули та завдяки їй, навпаки, розквітали.

У Древній Русі проблеми єдиновладдя князя, соціальної бази його влади знаходять висвітлення в найбільш відомих літературних джерелах, таких як "Повесть временных лет", "Новгородський літопис", "Російська правда" та інші.

Справа в тому, що становлення влади як соціального феномену проходило дуже довго, разом з розвитком суспільства, його інтересів та примх. На теперішній час, Україна вже знає багато різних можливих проявів влади, завдяки своїм дослідам та знанням, та досвіду науковців інших  країн. Ми використовуємо багато з проявів влади, але не можна сказати, що робимо це дуже вдало. Звичайно, для того, щоб влада стала соціальним феноменом, яким вона є зараз, був пройдений великий та тернистий шлях, і завдяки цьому, на сьогоднішній день найпоширенішим проявом влади є політична влада.

Сучасний стан політичної влади в Україні задовільний, та це мабуть тому, що наша держава ще дуже молода і слабка, тому не може так швидко налагодити гарну систему влади - розгалужену та змістовну. Нажаль на даному етапі розвитку владних відносин, все частіше використовуються незаконні та нечесні шляхи прояву цієї влади.

Влада - це один з найважливіших видів соціальної взаємодії, специфічне відношення, принаймні, між двома суб'єктами, один із яких підкоряється розпорядженням іншого, а у результаті цього підпорядкування пануючий суб'єкт реалізує свою волю й інтереси. Важливо, щоб все це здійснювалось у рамках закону та йшло на користь як суб'єкту виконуючому цю владу, так і об'єкту, на якого ця влада спрямована.

Влада часто буває у вигляді управління, а управління в свою чергу у вигляді влади. На території України управління здійснюється згідно примх певних осіб, і це наша найголовніша помилка.