---

ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ ПОДАТКІВ

Фі­нан­со­ва на­у­ка на про­тя­зі ве­ли­ко­го пе­рі­оду ча­су ви­вча­ла перш за все один з най­го­ло­в­ні­ших еле­ме­н­тів дер­жа­в­но­го го­с­по­дар­с­т­ва - по­да­т­ки. Це од­на з ос­но­в­них ка­те­го­рій фі­нан­со­вої на­у­ки. То­му ва­ж­ли­во ро­зу­мі­ти їх при­ро­ду, фу­н­к­ції, зна­чен­ня для на­род­но­го го­с­по­дар­с­т­ва. Скла­д­ність ро­зу­мін­ня при­ро­ди по­да­т­ків обу­мо­в­ле­на тим, що по­да­ток - це од­но­ча­с­но еко­но­мі­ч­ний, го­с­по­да­р­чий та по­лі­тич­ний про­яв ре­а­ль­но­го жит­тя. Ро­сій­сь­кий еко­но­міст М.А­ле­к­се­є­н­ко ще у XІХ ст. від­мі­тив та­ку осо­б­ли­вість по­да­т­ку: з од­но­го бо­ку, по­да­ток - один з еле­ме­н­тів роз­по­ді­лу, од­на із скла­до­вих ці­ни, з ана­лі­зу якої (тоб­то ці­ни) по су­ті і роз­по­ча­ла­ся еко­но­мі­ч­на на­у­ка. З ін­шо­го бо­ку, вста­но­в­лен­ня, роз­по­діл, стя­г­нен­ня та за­сто­су­ван­ня по­да­т­ків є од­ні­єю з фу­н­к­цій дер­жа­ви.

            Те­о­ре­ти­ч­но еко­но­мі­ч­на при­ро­да по­да­т­ку по­ля­гає у ви­яв­лен­ні дже­ре­ла опо­да­т­ку­ван­ня (ка­пі­та­лу, до­хо­ду) і то­го впли­ву, який здій­с­нює по­да­ток у ре­ш­ті решт на при­ва­т­ні го­с­по­дар­с­т­ва і на­род­не го­с­по­дар­с­т­во як єди­не ці­ле (те­о­рія ці­ни і те­о­рія пе­ре­кла­ден­ня). Та­ким чи­ном, еко­но­мі­ч­ну при­ро­ду по­да­т­ку слід шу­ка­ти в сфе­рі ви­ро­б­ни­ц­т­ва та роз­по­ді­лу.

            Як ві­до­мо, ре­а­ль­ний про­цес опо­да­т­ку­ван­ня здій­с­ню­єть­ся дер­жа­вою і за­ле­жить від сту­пе­ню роз­ви­т­ку її де­мо­к­ра­ти­ч­них форм. То­му до­слі­джен­ня при­ро­ди по­да­т­ку фі­нан­со­ва на­у­ка про­во­ди­ла в ра­м­ках вчен­ня про дер­жа­ву. Сво­го ча­су П. Пру­дон влу­ч­но ви­сло­вив ду­м­ку, що "по су­ті пи­тан­ня про по­да­ток є пи­тан­ням про дер­жа­ву".

            По мі­рі сво­го роз­ви­т­ку вчен­ня про дер­жа­ву від­кри­ва­ло но­ві мо­ж­ли­во­с­ті і для з’я­су­ван­ня при­ро­ди по­да­т­ку.

            Тру­д­но­щі ви­вчен­ня по­да­т­ку по­ля­га­ли в то­му, що дві на­у­ки - еко­но­мі­ч­на та по­лі­тич­на - за­йма­лись по­да­т­ком, ко­ж­на не вва­жа­ю­чи йо­го "сво­їм". Ві­до­кре­м­лен­ня фі­нан­со­вої на­у­ки в са­мо­стій­ну до­зво­ли­ли їй в остан­ній чве­р­ті XІХ- на по­ча­т­ку XX ст., за­сто­со­ву­ю­чи ідеї нео­кла­си­ч­ної шко­ли і вчен­ня про пра­во­ву дер­жа­ву, об­ґру­н­ту­ва­ти не­об­хід­ність стя­г­нен­ня по­да­т­ків, сфо­р­му­лю­ва­ти ви­зна­чен­ня по­да­т­ку, ін­ши­ми сло­ва­ми з’я­су­ва­ти при­ро­ду по­да­т­ку, яка кон­це­п­ту­а­ль­но не за­пе­ре­чу­єть­ся і на­при­кі­н­ці XX ст.

            З укріп­лен­ням по­да­т­ко­вої си­с­те­ми як ос­но­в­но­го дже­ре­ла дер­жа­в­них до­хо­дів, по­ча­ли ство­рю­ва­ти­ся те­о­рії, які ді­с­та­ли на­зву "ін­ди­ві­ду­а­лі­с­ти­ч­ні". Во­ни ба­зу­ва­ли­ся на ідеї не­вто­р­г­нен­ня дер­жа­ви в еко­но­мі­ку, на ідеї не­ви­ро­б­ни­чо­го ха­ра­к­те­ру дер­жа­в­них по­слуг. Те­о­рії да­ва­ли об­ґру­н­ту­ван­ня по­да­т­ку та йо­го ви­зна­чен­ня.

            Най­більш по­ши­ре­ною є те­о­рія ко­ри­с­ті, об­мі­ну ек­ві­ва­ле­н­тів, по­слу­ги -від­пла­ти, ато­мі­с­ти­ч­на те­о­рія, яка по­хо­дить із при­ва­т­но­пра­во­во­го по­гля­ду на дер­жа­ву. Во­на зна­хо­дить­ся у ті­с­но­му зв‘я­з­ку з вчен­ням про дер­жа­ву, як ре­зуль­тат зго­ди між гро­ма­дя­на­ми.

            Те­о­рія об­мі­ну по­слу­га­ми від­по­ві­да­ла умо­вам се­ре­д­ньо­ві­ч­но­го ла­ду із до­мі­ну­ван­ням до­го­ві­р­них від­но­син.

            Ато­мі­с­ти­ч­на те­о­рія ви­ни­к­ла в епо­ху про­сві­ти в ХVІІ-­ХV­І­ІІ ст., її ба­ть­кі­в­щи­на - Фран­ці­я. Во­б­лан (1707) і осо­б­ли­во Мо­н­те­с­к’є (1748) роз­гля­да­ли по­да­ток, як пла­ту, яка вно­сить­ся ко­ж­ним гро­ма­дя­ни­ном за збе­ре­жен­ня йо­го при­ва­т­ної та май­но­вої без­пе­ки, за за­хист дер­жа­ви та ін­ші по­слу­ги.

            Па­ра­ле­ль­но з те­о­рі­єю "су­с­пі­ль­но­го до­го­во­ру" роз­ро­б­ля­єть­ся те­о­рія "фі­с­ка­ль­но­го до­го­во­ру", яка по­-сво­є­му по­яс­ню­ва­ла сут­ність опо­да­т­ку­ван­ня. Згі­д­но з пер­шою, лю­ди об'­єд­ну­ва­лись в дер­жа­ви з ме­тою охо­ро­ни жит­тя, сво­бо­ди та май­на ко­ж­но­го, згі­д­но з дру­гою - всі ті, хто при­ймає участь у та­кій уго­ді для ці­єї охо­ро­ни і за цю охо­ро­ну "від­да­ють ча­с­ти­ну сво­го май­на, щоб бу­ти впе­в­не­ни­ми в ін­шій ча­с­ти­ні і спо­кій­но ко­ри­с­ту­ва­ти­ся нею".

            Мо­н­те­с­к’є ви­зна­чав по­да­ток, як "ча­с­ти­ну, яку ко­ж­ний гро­ма­дя­нин дає із сво­го май­на з ме­тою отри­ман­ня охо­ро­ни ін­шої ча­с­ти­ни або ко­ри­с­ту­ван­ня нею з бі­ль­шою на­со­ло­дою". Ду­м­ку та­ку в тій чи ін­шій фо­р­мі по­тім під­три­ма­ють ба­га­то фі­ло­со­фів та дер­жа­в­них ді­я­чів. Мі­ра­бо пи­сав, що "по­да­ток є по­пе­ре­дня пла­та за на­дан­ня за­хи­с­ту су­с­пі­ль­но­го по­ряд­ку".

            В ХVІ­ІІ ст. ви­ни­кає ідея по­да­т­ку, як стра­хо­вої пре­мі­ї. При цьо­му од­ні вва­жа­ли, що пла­т­ни­ки по­да­т­ку ви­сту­па­ють як чле­ни стра­хо­вої ор­га­ні­за­ції, а ін­ші - що пла­т­ник по­да­т­ку схо­жий на ко­мер­са­н­та, який стра­хує свій то­вар від ри­зи­ку, по­в’я­за­но­го з не­без­пе­ка­ми мо­ре­пла­ван­ня, і спла­чує стра­хо­ву пре­мі­ю.

            Ос­но­в­не мі­с­це в ін­ди­ві­ду­а­лі­с­ти­ч­них те­о­рі­ях по­да­т­ку за­ймає кла­си­ч­на шко­ла в осо­бі А.­С­мі­та, Д.Рі­ка­р­до та їх по­слі­до­в­ни­ків, за­слу­га яких по­ля­гає в роз­ро­б­ці пи­тан­ня еко­но­мі­ч­но­го по­хо­джен­ня по­да­т­ку.

            А.­С­міт ви­сту­пає при­хи­ль­ни­ком прин­ци­пу, який в су­час­ній лі­те­ра­ту­рі но­сить на­зву "прин­цип ек­ві­ва­ле­н­т­но­с­ті" або "прин­цип на­со­ло­ди", що по­ка­зує йо­го збіг з Т.Го­б­б­сом, який ви­зна­чає по­да­ток, як пла­те­жі, що від­да­ють­ся до­б­ро­ві­ль­но. В тра­к­то­в­ці по­да­т­ку А.­С­міт сто­яв на по­зи­ці­ях те­о­рії об­мі­ну, ек­ві­ва­ле­н­ту.

Д.Рі­ка­р­до, слід за А.­С­мі­том до­три­му­єть­ся "ре­чо­во­го, ма­те­рі­а­ль­но­го по­гля­ду на го­с­по­дар­с­т­во", ви­клю­ча­ю­чи та­ким чи­ном дер­жа­в­ні по­слу­ги із ря­ду ви­ро­б­ни­чих ви­трат. Звід­си і йо­го ро­зу­мін­ня по­да­т­ку : "Не­ма по­да­т­ків, які не га­ль­му­ва­ли б на­ко­пи­чен­ня, оскі­ль­ки не­має ні од­но­го по­да­т­ку, який не за­ва­жав би ви­ро­б­ни­ц­т­ву".

            В пе­р­шій по­ло­ви­ні XIX ст. швей­цар­сь­кий еко­но­міст Ж. Сі­с­мо­н­ді (1773-1842) в сво­їй го­ло­вній пра­ці "Но­ві на­ча­ла по­літ­еко­но­мії" (1819) фо­р­му­лює те­о­рію по­да­т­ку, як те­о­рію на­со­ло­ди. Він вва­жає по­да­ток пла­тою за на­со­ло­ди.

            По­да­ток у ньо­го є і же­р­т­ва. Все за­ле­жить від спів­від­но­шен­ня між ці­ною бла­га від дер­жа­ви і же­р­т­вою у ви­гля­ді по­да­т­ку : "По­да­ток є же­р­т­ва; але в той же час і бла­го, як­що по­слу­ги дер­жа­ви при­но­сять нам бі­ль­ше на­со­ло­ди, ніж скі­ль­ки від­ні­має у нас же­р­т­ва, ці­ною якої ми їх отри­ма­є­мо. То­му по­трі­б­но від­мо­ви­тись від на­со­ло­ди, як­що во­на до­ро­га, як­що ку­пі­в­ля її за­чі­пає не­об­хід­не".

            Та­ким чи­ном, і у Ж. Сі­с­мо­н­ді в об­ґру­н­ту­ван­ня по­да­т­ку по­кла­де­на те­о­рія об­мі­ну, ек­ві­ва­ле­н­ту в су­час­но­му її ва­рі­а­н­ті.

            Те­о­рія же­р­т­ви - од­на з пе­р­ших те­о­рій, яка мі­с­тить ідею при­му­со­во­го ха­ра­к­те­ру. Са­му ідею по­да­т­ку як же­р­т­ви мо­ж­на знай­ти у фі­зіо­кра­тів при об­ґру­н­ту­ван­ні єди­но­го по­зе­ме­ль­но­го по­да­т­ку : "Як­що дер­жа­ва всі­єю за­мо­ж­ні­с­тю, всім сво­їм над­бан­ням за­вдя­чує зе­м­лі, при­ро­д­ним си­лам, то і всі же­р­т­ви, які дер­жа­ва мо­же ви­ма­га­ти від на­ро­ду, по­ви­нні бу­ти отри­ма­ні із цьо­го ж дже­ре­ла".

            Ідея при­му­шен­ня зі сто­ро­ни дер­жа­ви, ідея ви­зна­че­ної ча­с­т­ки або ста­в­ки, вста­но­в­ле­них або ви­ра­ху­ва­них дер­жа­вою, без вся­кої за­ле­ж­но­с­ті від во­лі пла­т­ни­ка знай­шла свій роз­ви­ток в те­о­рії ко­ле­к­ти­в­них по­треб. Ця те­о­рія ві­до­бра­зи­ла ре­а­лії остан­ньої чве­р­ті XIX- по­ча­т­ку XX ст., обу­мо­в­ле­ні рі­з­ким зро­с­тан­ням дер­жа­в­них ви­трат і не­об­хід­ні­с­тю об­ґру­н­ту­ван­ня від­по­ві­д­но­го ро­с­ту по­да­т­ко­во­го на­ва­н­та­жен­ня.

            Всі ві­до­мі фі­нан­со­ві шко­ли : ні­ме­ць­ка, іта­лій­сь­ка, ав­с­т­рій­сь­ка, аме­ри­кан­сь­ка єди­ні в то­му, що роз­гля­да­ють по­да­ток як ек­ві­ва­лент за на­да­ні по­слу­ги, звід­си зро­зу­мі­ло, що при­му­со­вий ха­ра­к­тер по­да­т­ку - це най­більш ха­ра­к­те­р­на озна­ка, що від­рі­з­няє по­да­ток від ми­та, від до­хо­дів із до­ме­нів та ре­га­лій.

            Су­час­не ви­зна­чен­ня по­да­т­ку мо­ж­на знай­ти в од­но­му з най­більш по­пу­ля­р­них в аме­ри­кан­сь­ких ко­ле­джах та уні­вер­си­те­тах під­ру­ч­ни­ку К.Р.Ма­к­кон­нел­ла, С.Л.Брю "Еко­но­мікс": "По­да­ток - при­му­со­ва спла­та уря­ду до­мо­го­с­по­дар­с­т­вом або фі­р­мою гро­шей (або пе­ре­да­ча то­ва­рів та по­слуг), в об­мін на які до­мо­го­с­по­дар­с­т­во або фі­р­ма без­по­се­ре­д­ньо не отри­му­ють то­ва­ри або по­слу­ги, при­чо­му та­ка            ви­пла­та не     є штра­фом, на­кла­де­ним су­дом за не­за­кон­ні дії".

 

лі­те­ра­ту­ра

1.      Але­к­се­є­н­ко М.М. "По­гляд на роз­ви­ток вчен­ня про по­да­ток", Ха­р­ків, 1870, с.25.

2.      Бо­го­лє­пов Д. Кра­т­кий курс фі­нан­со­вої на­у­ки, 1929, с.20-21.

3.      Еє­берг К. На­ри­си фі­нан­со­вої на­у­ки // Яро­сла­вль, 1893, с.12.

4.      Ма­к­кон­нелл К.Р., Брю С.Л., Еко­но­мікс, 1992, с.1, с.124-125.

5.      Ма­к­кон­нелл К.Р., Брю С.Л. Еко­но­мікс, М., 1992, ч. ІІ, с.390.

6.      Ніт­ті Ф. Ос­но­в­ні на­ча­ла фі­нан­со­вої на­у­ки. М., 1904, с.277-278.

7.      Па­н­с­ков В. Ро­сій­сь­кі по­да­т­ки. По­трі­б­на на­у­ко­ва ос­но­ва // РЕЖ, 1993, с.12.

8.      Се­лі­г­ман Е., Стурм Р. Етю­ди з те­о­рії об­кла­ден­ня, 1908, с.9.

9.      Ян­жул І.­І. Ос­но­в­ные на­ча­ла фи­нан­со­вой на­у­ки. М.,1904, с.49.