Примусове та добровільне погашення податкового боргу

Примусове стягнення – звернення стягнення на активи платника податків у рахунок погашення його податкового боргу, без попереднього узгодження його суми таким платником податків.

Відповідно до пп. 3.1.1 ст. 3 вищезгаданого закону активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкових зобов'язань виключно за рішенням суду (господарського суду). В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу. У разі якщо такого платника податків визнано банкрутом, черговість задоволення претензій кредиторів встановлюється законодавством про банкрутство. Слід зазначити, що стягнення податкового боргу за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється (пп. 3.1.2 Закону). Певну увагу слід приділяти відповідальності банків, які опосередковано беруть участь у податкових відносинах як посередники, що здійснюють грошові трансферти. Якщо банк є безпосереднім порушником термінів зарахування податків на бюджетні рахунки від платників податків, він нестиме відповідальність.

 Відповідно до п. 16.5 ст. 16 Закону за порушення строків зарахування податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів, встановлених законодавством, з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, у розмірах, встановлених для відповідного податку, збору (обов'язкового платежу), а також несе іншу відповідальність, встановлену законом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків, зборів (обов'язкових платежів) звільняється від відповідальності за несвоєчасне або неповне зарахування таких платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції. Однак не вважається порушенням строків зарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) з вини банку, якщо таке порушення стало наслідком регулювання Національним банком України економічних нормативів такого банку, що призводить до браку вільного залишку коштів на такому кореспондентському рахунку для здійснення зарахування. Якщо у майбутньому банк або його правонаступники відновлюють платоспроможність, відлік термінів зарахування податків, зборів (обов'язкових платежів) розпочинається з моменту такого відновлення.

 В умовах вкрай напружені роботи виконання з бюджету надходження від скорочення податкової заборгованості виступають одним із важливих джерел поповнення державної скарбниці. Таким чином, одною із основних задач кожного податкового керуючого є збільшення надходжень до бюджетів усіх рівнів за рахунок примусового стягнення заборгованості з податків та зборів.

Зрозуміло, що за великою кількістю випадків податкової заборгованості стоять ухилення від оподаткування, протиправна та/або некомпетентна діяльність керівництва (власників) підприємств. Підприємства-боржники часто виступають прикриттям злочинної діяльності своїх  власників або третіх осіб, які  часто чинять відчайдушний опір виконанню податковим керуючим своїх функцій за допомогою різних юридичних комбінацій або навіть відкритого протистояння. У практиці роботи відділу погашення прострочених податкових зобов’язань зустрічалися, наприклад, випадки, коли керівництво підприємства-боржника не тільки не співпрацювало з податковим керуючим, а й навіть у неприпустимій формі перешкоджало йому у здійсненні обстеження приміщень підприємства та проведенні опису майна для подальшої його реалізації. Засобами перешкоджання примусовому стягнення боргу також є:

1)             передача майна (зокрема, основних засобів) головним підприємством  своїй філії - боржнику в оперативну оренду;

2)             широке використання боржником у виробничій діяльності орендованого майна інших осіб або майна інших осіб, що перебуває на відповідальному збереженні у боржника з правом його використання;

3)             використання досить великої кількості розрахункових рахунків та/або рахунків, відкритих у банківських установах, що перебувають поза сферою контролю податкової інспекції тощо.

Усе вищевикладене свідчить про те, що податкова заборгованість у більшості випадків є однією з найважливіших ознак порушення інтересів держави [16,c.92].

Виникнення податкової заборгованості надає платнику податків особливий статус. Закон №2181-ІІІ передбачає застосування до боржника майже з перших днів комплексу заходів, спрямованих на забезпечення боргових вимог держави  та застосування процедур примусового стягнення заборгованості. Примусові заходи – це, перш за все, силові заходи. Тому їх застосування приводить до обмеження  господарчої свободи платника податків, а у разі невиваженого підходу може призвести до погіршення фінансово-економічного стану підприємства, або навіть до його збанкрутіння.

Так, наприклад, тільки запровадження податкової застави вже суттєво ускладнює функціонування платників податків, особливо тих, що балансують на межі неплатоспроможності. Запровадження податкової застави обмежує права на здійснення деяких господарських  операцій, що визначені п.п. 8.6.1 п. 8.6. ст. 8 Закону №2181-ІІІ; ускладнює або навіть унеможливлює отримання кредитів; може призвести до погіршення відносин із постачальниками або споживачами з усіма відповідними наслідками.

Так, у п.п. 3. 1. 1 п. 3. 1 ст. 3 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено загальний принцип примусового стягнення майна платника податків у рахунок погашення його податкового боргу.

Згідно із цим принципом активи платника податків можуть бути примусово стягнені у рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. Здається, цього достатньо для того, щоб зробити висновок, що податковий орган позбавлений права здійснювати примусовий продаж активів будь-якого платника податків у рахунок погашення його податкового органу без відповідного рішення суду.

Водночас податкові органи, здійснюючи примусовий продаж активів платників податків у рахунок погашення їх податкового боргу, часто ігнорують зазначений принцип. При цьому, як правило, робиться посилання на те, що згідно із п. 1. 6 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» під примусовим стягненням розуміється лише звернення стягнення на будь-які активи платника податків у рахунок погашення його податкового боргу без попереднього узгодження його суми з таким платником податків.

Інакше кажучи, право податкового органу примусово стягувати активи платника податків у рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду стосується лише випадків, коли примусове стягнення активів відбувається без попереднього узгодження його суми з таким платником податків.

Проте слід зазначити, що чинне законодавчо не містить жодної норми, яка б дозволяла податковому органу здійснювати примусове стягнення активів платників податків у рахунок погашення податкового боргу, уникаючи процедури узгодження його суми, адже податковим боргом визнається тільки погоджена сума податкового зобов’язання, яка несплачена у встановлений строк.

Очевидно, неузгодженість зазначених норм та можливість різнобічного тлумачення їх змісту є наслідком недосконалої законотворчої техніки, що може бути вирішено лише шляхом внесення змін до зазначеного Закону або конституційного тлумачення змісту п.п. 3. 1. 1 п. 3. 1 ст. 3 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» [16,c.114].

Проте можливість різнобічного тлумачення змісту наведеної норми сьогодні активно використовується податковими органами, щоб без рішення суду здійснювати примусовий продаж активів платників податків, використовуючи можливість узгоджувати податковий борг через надсилання податкових повідомлень (вимог) із зазначенням сум податкового боргу, самостійно визначених податковим органом або зазначених платником податків у податкових деклараціях.

Сучасна податкова політика держави спрямована на поступове зменшення податкового тиску та закріплення фінансової дисципліни. Альтернативного шляху рішення питання "сплачувати чи не сплачувати податки", що виникають у деяких суб'єктів господарювання, нема, оскільки внески до бюджету і державні цільові фонди повинні здійснюватися незалежно від бажання суб'єкта господарської діяльності як обов'язкові. Останні зміни в законодавстві надають платникам податків достатньо можливостей для самостійної сплати податків: ліквідована картотека № 2, надано право оскарження рішення контролюючих органів протягом як мінімум 90-та днів, коли ні пеня , ні штрафні санкції не нараховуються.

Категорія тих платників, які не бажають своєчасно та у повному обсязі розраховуватися з бюджетом, підпадає під процедуру стягнення грошових коштів, майна та немайнових прав, передбачену законодавством. Сьогодні також діє механізм використання додаткових джерел погашення податкового боргу. Якщо борг настільки значний, що недостатньо коштів, одержаних від продажу самостійно залучених джерел сплати на його погашення, або продати їх неможливо, у цьому випадку стягнення звертається на активи платника податків, попередньо переданих у тимчасове використання або розпорядження іншим особам; дебіторську заборгованість. У випадку, коли після застосування до платника податків всіх заходів стягнення податковий борг повністю не погашено, податковий орган починає роботу про визнання такого платника банкрутом. Ця процедура є останньою мірою.

Але все ж таки першочерговим в роботі податкових органів залишається залучення платників податків добровільно сплачувати податки. Однак рівень свідомості платників податків залишає бажати кращого, про що свідчить значна кількість боржників.