---

Зародження та розвиток митно-тарифних відносин в Україні

Перші відомості про мито на території сучасної України належать до ІХ ст. саме тоді на нинішніх землях України виникає і на протязі кількох століть, аж до завоювання монголо-татарами, розвивається могутня Київська Русь. У фінансуванні своєї діяльності князі, насамперед залежали від данини. До інших джерел княжих доходів належали: плата за судочинство, штрафи і мито. Головною торговою артерією для Києва став славнозвісний шлях “із варяг у греки”. Він проходив вниз по Дніпру, перетинав Чорне море і впирався в Константинополь - цей величезний ринок, куди з’їзджались купці зі всього Середземномор’я. Це було найбагатше місто у всьому християнському світі. Відтак, заморська торгівля стала складати основу економічної системи Київської Русі. Не випадково, що першою угодою, укладеною київськими правителями, став договір князя Олега з Візантією (911 р.), згідно з яким руським купцям в Константинополі створювались надзвичайно сприятливі умови.

За Руссю визнавалося, зокрема, право безмитної торгівлі. "...Нехай, - говориться у договорі про руських купців, - входять до міста ... і торгують скільки їм треба, не сплачуючи ніяких зборів." Київська Русь, вже тоді, мала власну митну систему, стягувала і, за домовленістю з суміжними країнами, сплачувала митні податки.[16, c. 28]

У 1288 р. був виданий Острогомський митний статут, у якому мова йшла про купців з різних країн: Баварії, Польщі, Чехії, Австрії та Київської Русі. Отже, українські митники керувалися у своїй роботі європейськими митними статутами, діяли в єдиному правовому полі з нашими західними сусідами.

На підступах до Києва, Вишгорода та інших міст Київського князівства будувалися застави-фортеці, де вповноважені князем збирачі збирали мито за перевезення товарів та прогін худоби. На захист державних кордонів, як згадують народні билини, залучалися славетні Добриня Никитич, Ілля Муромець, Олекса Попович. Князь і його дружинники чітко слідкували, щоб кожний руський і заморський купець ( “гость” ) справно сплачував мито. Тобто, у Київській Русі мито означало податок, сплачуваний за перевезення товарів, перегін худоби через кордони певних територій.

Були свої митні порядки і на Запорізькій Січі, яка відіграла величезну роль у становленні України, як держави. Починаючи з часу свого виникнення, козацтво вело жваву торгівлю, чому сприяло як розташування їх вольностей, так і природні шляхи сполучення. Адже запорожці жили на роздоріжжі між Україною, Литвою, Польщею і Росією з одного боку та Кримом і Туреччиною з іншого. Крім того, вони володіли кращою частиною великого водного шляху “ з варяг у греки ”. Тому без перебільшення можна сказати, що вся торгівля Польщі, Литви, України і Південної Росії 16-18 ст. була в руках запорізьких козаків і велась за їх посередництвом.

Першим торговим партнером запорожців була Туреччина. За договором 1649 р. турецького султана “з військом запорізьким і народом руським” козаки отримали дозвіл на вільне плавання Чорним та Білим морями з усіма їх портами, могли в будь-який час заходити в порти і скільки завгодно стояти в них. Могли вільно зноситись з купцями материкових та річкових міст з питань продажу, купівлі і обміну, мали право будувати в портах складські приміщення, звільнялись на 100 років від мита і податків. Подібними пільгами на Україні і в Запоріжжі користувались і турецькі купці. Війську запорізькому було дозволено мати у Стамбулі власного представника купецьких інтересів, а султан наказав в одному з портових міст призначити власного намісника, на якого покладався обов’язок видавати за власним підписом і печаткою паспорти запорізьким купцям для їх плавання на суднах з правом стягати за кожний паспорт лише по одному червінцю та брати присягу з командирів про їх добрі наміри.

Досить складний порядок митних стосунків існував в Україні і за Литовсько-польської держави. Була встановлена чітка система митних зборів за ввіз та вивіз різноманітних товарів. Пограничне мито (його називали цлом) стягувалось митниками, які працювали у митницях (тоді вони називалися митними коморами).[16, c. 33]

Чітку систему митної справи мала славна Козацько-гетьманська держава. Починаючи від Богдана Хмельницького, Державний скарб (так іменувалась тоді фінансово-банківська і митна служба України) збирав пограничне мито: евеку (вивізне) і інфуку (ввізне) мито. Вже тоді українські митники відзначалися високими професійними якостями, освіченістю, знанням іноземних мов.

В універсалі гетьмана Богдана Хмельницького, датованому 1654 р., встановлювалися митні платежі за товари, що ввозилися на територію Української держави. Як свідчив архідиякон Павло Алепський у своїх записках про подорож до України у 1654 і 1656 рр., митні збори на кордонах щороку приносили у державну скарбницю 100 000 червоних золотих.

Керівником митної справи в Україні спеціальним Універсалом Богдана Хмельницького від 28 квітня 1654 року призначено дозорця Астматія (Остматенка), який чимало зробив для організації митної служби Української держави.

Це була мудра, зважена, висококультурна людина з європейською освітою, знанням кількох мов, високими професійними якостями державника, фінансиста, економіста.

З кінця ХVІІ ст. до початку ХХ ст. українці жили у складі Російської імперії. Україна одержала назву “Малоросія”. Історія розвитку України тісно переплелась з історією розвитку Російської імперії. В період палацових переворотів (з 1725 по 1762 рр. ) економічна політика та її складовий елемент - митна політика характеризувались непослідовністью. Питаннями митної політики займались хаотично часто змінюючи один одного вищі органи.

 1724р. Катерина І видала наказ про “Покровительський митний тариф” (товари, які ввозились іноземними купцями, обкладались митом, руські купці могли вивозити свої товари без перешкод). Але була небезпека, що зменшиться приплив митних доходів. Тому були підписані російсько-англійський (1726 р.) та російсько-пруський (1728р.) договори. Ці договори для більшості товарів встановлювали режим взаємного митного сприяння.

Митна політика регулювалась митними тарифами. Митний тариф 1731 р. повністю відмінив “покровітельський” тариф 1724 р., тобто для товарів власного виробництва вводилось мито в розмірі 20% від вартості товару. Формується капіталістичний устрій у феодальній Росії. Ростуть міста і торговельно-промислове населення.

Уряд Олександра І та Миколи І проводили покровительську митну політику. Вони орієнтувались на збільшення митних доходів казни. Для цього були підстави: розпочинався процес будівництва залізних доріг і парового транспорту. Вже до 1861 р. в Росії було більше 300 парових суден. За 50 років (1810-1860 рр.) зо внішньоторговий оборот збільшився майже в 3,5 рази.

Митний тариф 12 березня 1822 р. мав яскраво виражений заборонний характер: був заборонений вивіз 21 найменування товару та ввіз 301 найменування. Тариф грунтувався на наступних положеннях:

- низьке мито на товари, необхідних для Росії, виробництво яких неможливе в Росії;

- звільнення від мита іноземних товарів та продуктів, які не виробляються в країні, але в яких є потреба;

- заборона ввозу товарів, які можуть конкурувати з російськими.

Митний тариф 1822 р. частково припинив ввіз імпортних товарів в Росію, забезпечив активний торговий баланс. Почала розвиватись внутрішня бавовняно-паперова промисловість. Але заборонний тариф на імпортні товари зменшив попит на російську сировину, підвищив ціни на товари, сприяв росту контрабанди. Тому новий митний тариф 1850 р. поступово пом'якшив заборону і в міру зберіг обмеження ввозу іноземних товарів.

Митна політика 1-ї половини ХІХ ст. в основному відображала протекціоністські тенденції (обмеження ввозу іноземних товарів), забезпечувала верхівці російськой буржуазії високий прибуток, забезпечувала нагромадження капіталів для розвитку промисловості.

В митній політиці російської держави 2-й пол. ХІХ ст. віддавалась перевага вільній торгівлі і підприємництву, зменшувались мита на сільсько-господарчі продукти і ціни на них.

Гасло вільної торгівлі було направлене на захист інтересів промислової буржуазії, яка боролась за відміну митних бар'єрів на іноземних ринках, полегшуючи просування своїх товарів на них, і забезпечувала перевагу експорту над імпортом у своїй країні.

В 1864 р. в Міністерстві фінансів був організований департамент митних зборів для управління митними закладами. Підвищилась дієвість митного контролю у сфері боротьби з контрабандою, збільшились внески митних зборів в казну.

Розпочинається активне будівництво та організація митних органів, розробляються інструкції, положення, статути, будуються прикордонні споруди.

У 1660р. на території сучасного центру м. Харкова була створена так звана митна хатина. Проіснувала до 1753р. Перші митники були присяжними людьми і звалися “целовальники”. Підпорядковувались воєводі, потім перейшли в підпорядкування козацьким полковникам.

Харківська митниця - одна з 10 внутрішніх митниць Росії, була заснована 17 лютого 1870р. згідно “Высочайше утвержденного решения Государственного Совета” та входила до розряду головних складочних митниць. Почала діяти з 18 червня 1870р.. Необхідність її створення було обумовлено зростанням промисловості та торговою ініціативою купецтва.

На початку ХХ століття, 9 січня 1918 року Центральна Рада Української Народної Республіки прийняла IV Універсал, яким проголосила Україну "самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу". IV Універсал визначав основні засади самовизначення, державного ладу і перспективи державотворення в Україні, в тому числі, в економічній, торгівельній і податковій сфері. "Однині Народна Українська Республіка, - зазначалось в Універсалі, - бере в свої руки найважливіші галузі торгівлі і всі доходи з неї повертатиме на користь народу. Торг товарами, які будуть привозитись з-за кордону і вивозитись за кордон, буде вести сама держава наша".[16, c. 37]

У 1918 році за рішенням гетьмана Павла Скоропадського було організовано Корпус прикордонної варти, якому була доручена не лише охорона кордону України, а й здійснення окремих митних функцій.

Кістяком цієї правоохоронної структури став Запорізький корпус, створений Центральною Радою ще у 1917 році. Військовики Корпусу вели боротьбу з контрабандою, контролювали переміщення вантажів і товарів через українсько-російський та українсько-румунський кордон. Водночас, для організації роботи по зміцненню фінансової бази і митної справи у країні гетьман у складі Міністерства фінансів створив Департамент митних зборів, директором якого було призначено П. Андреєва.

Отже, підсумовуючи сказане вище, необхідно сказати, що виникнення митно-тарифних відносин на території України було неминучим завдяки унікальному розташуванню нашої держави. Це змусило осередки могутньої Київської Русі розробити перші порядки перевезення товарів через її кордони. Ці порядки були підтримані і удосконалені усіма українськими формуваннями, включаючи Запорізьку Сч, Литовсько-Польську державу та козацько-гетьманські угрупування.