---

Характеристика та структура ринку туристичних послуг

За економічними ознаками, а саме, в залежності від впливу туризму на бюджет країни і її регіонів, туризм можна поділити на такі форми як активний і пасивний.

Приїзд іноземних туристів в країну, в який-небудь регіон країни являється активним туризмом. Він служить фактором вво­зу грошей (валюти) в дану країну чи регіон.

Виїзд громадян даної країни чи регіону в інші держави яв­ляється пасивним туризмом. Він пов'язаний з вивозом грошей (валюти) з даної країни чи регіону.

Вказані форми туризму знаходять відображення в поділі ту­ристичних зовнішньоторгових операцій на імпортні й експортні.

Туристичний імпорт — це ввіз в країну вражень, які супро­воджуються одночасним вивозом туристом грошей з даної країни. Це пасивний туризм.

Туристичний експорт — це вивіз із країни туристичних вражень, які супроводжуються одночасним ввозом туристом гро­шей в дану країну. Це активний туризм. Коли платежі за надання туристичних послуг, тобто грошові потоки, ідуть в Україну — це означає експорт туризму, тобто активний туризм.

Іноземний турист, приїжджаючи в нашу країну, тратить гроші на задоволення своїх туристичних потреб, які йому надає українська сторона, і гроші туриста осідають на її території. Одночасно це означає імпорт туризму для тої країни, з якої турист вивозить гроші [10, с. 189].

В Україні, на жаль, в більшій мірі має місце імпорт туриз­му, ніж його експорт. В зв'язку з цим країна втрачає великі мож­ливості одержання валюти і розвитку туризму як одної з самих прибуткових на сьогодні галузей економіки.

Види туризму класифікуються в залежності від мети поїздки, термінів, засобів пересування і розміщення, вартості поїздки, вікового складу, сезону та інших ознак. В за­лежності від цих критеріїв туризм поділяється на декілька видів.

За метою поїздки — рекреаційний, пізнавальний, науковий, діловий.

Рекреаційний туризм — це туризм з метою відпочинку, оз­доровлення і лікування.

Пізнавальний або культурний туризм — це подорож з ме­тою ознайомлення з історико-культурними цінностями й унікаль­ними природними об'єктами.

Науковий туризм — це знайомство з досягненнями науки й техніки, промисловості, сільського господарства, участь в кон­гресах, симпозіумах, наукових семінарах і т.п.

Діловий туризм — поїздки з метою встановлення ділових контактів, проведення ділових переговорів.

За методом проведення туризм поділяється на організова­ний і неорганізований.

Подорож одного туриста чи групи туристів за точним мар­шрутом і регламентом, встановленим туристичним господарсь­ким суб'єктом, називається організованим туризмом. Організо­вані туристи пов'язані з господарським суб'єктом взаємними обов'язками, забезпечуються комплексом туристичних послуг за раніше придбаною путівкою на певний період.

Подорож окремого туриста чи групи туристів; не пов'яза­них ніякими взаємними обов'язками з туристичною фірмою, на­зивається самодіяльним (неорганізованим) туризмом. Подорож туристом організовується самостійно.

За чисельністю розрізняють індивідуальний і груповий ту­ризм. Подорож одної людини за своїм планом називається індивідуальним туризмом, а подорож групи людей (в тому числі сім'ї) за власним планом називається груповим туризмом.

За тривалістю подорожі виділяють короткочасний і трива­лий туризм. Короткочасний — це такий туризм, коли тривалість подорожі не перевищує 3-х діб. Тривалий — це туризм, термін подорожі при якому більше 3-х діб.

В залежності від віку туристів, розрізняють дитячий, мо­лодіжний і зрілий туризм.

В залежності від засобів пересування розрізняють туризм з використанням особистого і громадського транспорту, що нале­жить турфірмі або арендується нею. Виходячи з цього, туризм поділяється на такі види: автотуризм, караванний круїз, морський і річний круїз та ін [9, с. 72].

За методом розміщення туризм ділиться на стаціонарний і рухомий. Стаціонарний туризм пов'язаний з постійним місцем розміщення туриста на весь період путівки. Рухомий туризм — це туризм, пов'язаний з подорожуванням (круїзи, тури і т.д.).

За інтенсивністю туристичних путівок розрізняють туризм постійний і сезонний. Постійний туризм — це круглорічне і більш-менш рівномірне відвідання туристичних місць (міст, ку­рортів і т.п.). Сезонний туризм пов'язаний з відвіданням турис­тичних місць тільки в певну пору року.

В останні роки в практиці міжнародного туризму швидки­ми темпами розвиваються нові види туризму, такі як парадорес, таймшер, сільський туризм і т.д.

Протягом 60-70-х років XX століття туризм став явищем глобального масштабу. Нині щороку понад півмільярда чоловік відвідують зарубіжні країни з метою туризму.

Туризм як специфічна форма пропозиції і попиту перетворився на важливий елемент суспільного виробництва. Обмін послугами у сфері міжнародного туризму дає змогу країнам, які відвідують іноземні туристи, включати до складу свого національного багатства природні ресурси у вигляді особливостей клімату, красот природи, а також культурних, історичних, релігійних, архітектурних та інших пам'яток.

Туризм розвивається у тісному взаємозв'язку з іншими аспектами міжнародного життя, тому темпи зростання обсягу міжнародного туризму визначаються загальною кон’юнктурою світової економіки.

Наведемо деякі статистичні дані щодо туризму. Валютні надходження від туризму зросли з 6,8 млрд. дол. у 1960 р. до 14,1 млрд. дол. у 2008 p. їх частка у загальній вартості світового експорту товарів і послуг становила 6,7 %. За станом на 2008 р. доходи від міжнародного туризму досягли вже 255 млрд. дол., найбільшою була частка США (40,6 млрд. дол.). Витрати американських туристів за кордоном також перевищували витрати туристів з інших країн.

Надходження іноземної валюти від міжнародного туризму у світі є досить значними і мають тенденцію до зростання, проте у загальній сумі цих надходжень відповідні частки регіонів світу та окремих країн відрізняються, що зумовлено багатьма чинниками [5, с. 124].

Для багатьох країн надходження від туризму перетворилися на одне з найважливіших джерел припливу іноземної валюти,. Згідно з даними Всесвітньої туристичної організації, у світі є півтора десятки країн, у яких доходи від туризму перевищують надходження від інших статей експорту, нерідко багаторазово. Зокрема, у чотирьох з половиною десятках країн надходження від туризму становлять понад 25 % вартості експорту.

Позитивне сальдо Франції від туристичного бізнесу становить у середньому близько 6 млрд. дол., Іспанії — 13 млрд. дол. Доходи від туризму забезпечують третину вартості експорту Іспанії. Аналогічною є частка доходів від туризму в загальному експорті Австрії.

В Японії та Німеччині негативне сальдо між експортом та імпортом туристичних послуг щороку у середньому становить відповідно 20 і 15 млрд. дол. Серед країн, що розвиваються, найбільше позитивне сальдо від туристичного бізнесу має Таїланд — близько 3 млрд. дол. щороку. 50 % усього валового внутрішнього продукту Багамських островів створюється завдяки обслуговуванню іноземних туристів.

Валютно-фінансовий аспект туризму має важливе економічне значення. Туризм перетворився на важливий чинник національного розвитку, що впливає на багато галузей економік країн світу — будівництво шляхів сполучення, транспорт, зв'язок, громадське харчування, торгівлю, комунально-побутове обслуговування, медицину тощо. Туристичні підприємства надають туристам комплекс послуг.

Часто завдяки туризму у віддалених територій з'являється стимул до розвитку. Зокрема, там відроджуються забуті ремесла й окремі галузі народної творчості. Туризм є засобом підвищення зайнятості населення, поліпшення використання природних ресурсів країн [9, с. 73].

Туризму властиві економічні особливості. Міжнародний туристичний обмін є обміном живими людьми. Туристичні послуги не можуть пересуватися за своїм покупцем, їх не можна зберігати. Ринок міжнародного туризму є ринком покупця. Основні посередники — авіапідприємства, що обслуговують регулярні і чартерні авіарейси, оператори турів, туристичні агентства і фірми.

Протягом періоду після Другої світової війни відбулися значні зміни у розподілі надходжень від міжнародного туризму серед регіонів світу. Якщо у 1950 р. частка європейських країн у загальносвітових надходженнях від туристичної галузі становила 40 %, то в середині 1960-х років вона зросла до 60 %. У ті роки частка країн, що розвиваються, у міжнародному туризмі становила 10-11 % від обсягу світових надходжень від цієї діяльності. Є дані про те, що у 1969 р. послугами міжнародного туризму скористалися 153 млн. чол.

Наприкінці 60-х років міжнародний туризм концентрувався переважно в Європі, на частку якої припадало 74 % його загального обсягу, друге місце посідала Північна Америка (16 %), на інші регіони світу припадало лише 10 % обсягу міжнародного туризму.

У середині 90-х років близько 65 % міжнародних туристичних подорожей припадало на Європу, 20% — на Америку. Частка решти країн світу становила 15%. За станом на 1997 р. у сфері туризму створювалося 10,1% світового внутрішнього валового продукту та налічувалося 10,5% загальної кількості робочих місць.

На зламі тисячоліть у світовій індустрії туризму було задіяно понад 100 млн. чол. Вона належала до ряду найбільших за кількістю робочих місць. У Північній Америці доходи від туризму становили 5% у валовому національному продукті, ця галузь забезпечувала роботою 8% загальної кількості працівників. Відповідні показники Західної Європи становили 7 і 11% [10, с. 192].

Туризм розвивається нерівномірно не лише в окремих регіонах, а й у межах певного регіону планети, що зумовлено ступенем розвитку туристичної інфраструктури, віддаленістю території та іншими чинниками.

Країни — члени Організації економічного співробітництва та розвитку обчислюють надходження від туризму за допомогою врахування банківських операцій або за методом приблизного підрахунку. У разі використання першого методу враховуються загальні надходження іноземної валюти до всіх установ, підприємств та організацій, що мають право виконувати операції з іноземною валютою. Метод приблизного підрахунку базується на вибіркових опитуваннях, під час яких одержують необхідні дані від туристичних, готельних, транспортних та інших організацій.

Окремі країни — члени ОЕСР включають у надходження від туризму також вартість товарів, що іноземні туристи купують і вивозять з країни.

Відсутність єдиної методики значно ускладнює точну оцінку впливу туризму на платіжні баланси. Існуючу статистику надходжень від туристичної галузі не можна вважати досить точною для визначення реального внеску міжнародного туризму в економічний розвиток будь-якої країни. Відсутні надійні критерії визначення ролі туризму й у сфері міжнародної торгівлі.

Слід мати на увазі, що баланс туристичної діяльності не враховує багатоаспектність впливу туристичних зв'язків на життя суспільства. Економічне значення туризму для тієї або іншої країни — явище складне та унікальне, його аналіз лише за допомогою статистики надходжень і відпливу валюти є відносним і не дає можливості оцінити вплив цієї сфери діяльності на економічне життя у сукупності. Втім, попри зазначене, надходження від міжнародного туризму розглядають як вагомий індикатор його економічного значення [3, с. 188].

Туризм може призвести також і до відпливу валюти за кордон. З такою ситуацією зштовхнулися ряд країн, що розвиваються, які змушені купувати за кордоном продукти і товари для іноземних туристів та необхідне для інфраструктури туризму обладнання. Має місце і "демонстраційний ефект" міжнародного туризму — іноземні туристи під час своїх поїздок демонструють зарубіжні товари, що викликає зростання місцевого попиту на них.

ВТО виділяє шість, трохи відмінних по складу від прийнятих у вітчизняній географії, туристських макрорегіонів світу:

Європейський — країни Західної, Північної, Південної, Центральної і Східної Європи, включаючи всі колишні республіки СРСР, а також держави Східного Середземномор'я (Ізраїль, Кіпр, Туреччина);

Американський — країни Північної, Південної, Центральної Америки, острівні держави і території Карибського басейну;

Азіатсько-тихоокеанський — країни Східної і Південно-Східної Азії, Австралія й Океанія;

Африканський — країни Африки, крім Єгипту і Лівії;

Південно-Азіатський — усі країни Південної Азії;

Близько-Східний — країни Західної і Південно-Західної Азії, Єгипет і Лівія.

Регіональний розподіл міжнародних туристських потоків у головних рисах склався давно. З початку масових туристських обмінів по дійсний час на світовому ринку туризму помітно виділяється Європа (386 млн прибуттів у 2008 р.). Цей регіон користується великою популярністю у самих європейців, а також жителів США і Канади.

Другу позицію довгі роки міцно утримує Америка (127 млн прибуттів у 2008 р.). Європа й Америка, насамперед Північна, є ключовими туристськими регіонами. На них приходиться 4/5 усіх прибуттів у світі.

Динаміка туризму по регіонах світу в останні 45 років виявляє істотні розходження. При загальному 20-кратному збільшенні туристських потоків на планеті в Європі й Америці вони росли темпами, близькими до середньосвітових (6,6 і 5,9% на рік відповідно).

Молоді туристські регіони — Азіатсько-Тихоокеанський, Близько-Східний і Африканський — розвиваються швидше. В окремі роки темпи приросту туристських прибуттів у них виражаються двозначними цифрами. Однак вони менш стійкі до впливу, часто негативного, політичних і економічних факторів. Періоди прискореного росту туризму в них змінюються стагнацією і спадами.

За минулі десятиліття найбільш динамічним був Азіатсько-тихоокеанський регіон, у якому середні багаторічні темпи росту числа прибуттів у 9 разів випереджали середньосвітові.

Деяке скорочення туристської активності в країнах Східної, Південно-Східної Азії й Океанії в 1996—2007 р. було пов'язано зі світовою фінансовою кризою. Але вже в 2008 р. регіон переборов її наслідки, поставивши новий рекорд по туристських прибуттях — 94 млн поїздок [2, с. 125].

Африканський континент і Близький Схід, відвідуваність яких збільшується порівняно швидко, при низькому абсолютному значення показника прибуттів впливають на світову динаміку туризму.

Нерівномірність темпів росту міжнародного туризму в територіальному розрізі привела до зміни її регіональної структури в 90-х роках у порівнянні з 1950—1970 р.

Частка Європи й Америки знизилася при одночасному підвищенні питомої ваги Азіатсько-тихоокеанського регіону і деякої стабілізації положення інших регіонів світу.

У XXI ст. територіальна структура туризму буде продовжувати мінятися при збереженні колишніх тенденцій розвитку.

За прогнозами ВТО на 2020 р., Європа удержить домінуючі, хоча дуже ослабілі, позиції на ринку туризму (717 млн прибуттів). Азіатсько-тихоокеанський регіон вийде на друге місце (438 млн прибуттів). Америка, перемістившись на ступінь нижче, буде замикати трійку лідерів (284 млн прибуттів).

Кількість прибуттів (від'їздів) служить основним показником, що характеризує туристський рух. Прибуття (від'їзди) враховуються в абсолютному вираженні у виді числа поїздок за той чи інший відрізок часу.

Однак абсолютні показники туристських потоків не дозволяють судити про рівень туристської активності, тому що вони залежать від загальної чисельності населення. Тому для оцінки інтенсивності туристських обмінів кількість прибуттів (від'їздів) розраховується на 100 чоловік населення, тобто виражається у вигляді відносної величини.

За даними ВТО, на 100 чоловік приходиться в середньому 10 поїздок. По окремих регіонах і субрегіонах значення показника істотно відхиляються від середньосвітового рівня.  Якщо в Центральній Африці і Південній Азії в 2008 р. реєструвалося 0,5 прибуттів на 100 чоловік населення, то в Карибському басейні й Океанії не менше 40. Найвища туристська активність відзначається в Європі. В усіх субрегіонах — Західній, Північній, Південній, Центральній і Східній Європі — кількість прибуттів, а також поїздок за кордон у розрахунку на 100 чоловік більше середньосвітового рівня.

Для прибуттів максимальні значення показник приймає в Південній і Західній Європі — понад 60 прибуттів на 100 чоловік, для поїздок за кордон у Північній і Західній Європі — більше 70 від'їздів на 100 чоловік [7, с. 93].

Туристичний бізнес стимулює розвиток інших галузей гос­подарства: будівництва; торгівлі, сільського господарства, вироб­ництво товарів народного споживання і т.д.

Крім впливу на економіку багатьох країн, міжнародний ту­ризм впливає на їх соціальну і культурну сферу, екологію. А ос­танні, в свою чергу, впливають на туризм і туристів.

Розвиток міжнародного туризму викликає й деякі негативні наслідки, наприклад, інфляцію, знищення навколишнього середо­вища, порушення традицій місцевого населення і т.п.

До факторів, що викликали бурхливий розвиток туризму в останні роки, можна віднести такі:

ріст суспільного багатства і доходів населення;

скорочення робочого часу і збільшення вільного часу;

розширення використання транспорту для туристичних поїздок (авіаційного, автомобільного та ін.);

розвиток засобів комунікації та інформаційних техно­логій;

істотні зрушення в структурі духовних цінностей та ін.

Одною з характерних рис сучасного туризму являється йо­го масовість. Масовий характер туризм набув у післявоєнні роки. З предмета розкоші він став потребою для більшості населення багатьох країн світу. Масовий попит на туристичні послуги поро­див масове туристичне виробництво. Формується міцна туристична індустрія зі своїми інститутами, своїм продуктом, вироб­ничим циклом, методами організації і управління виробництвом.

Під туристичною індустрією розуміють сукупність вироб­ничих, транспортних і торгових підприємств, що виробляють і реалізують туристичні послуги і товари туристичного попиту. Сюди відносяться готелі та інші засоби розміщення туристів, транспорт, підприємства громадського харчування, підприємства, що випускають сувеніри та інші товари туристичного попиту.

В Україні туристична діяльність розвинена поки що недо­статньо, іде процес становлення туристичної індустрії і турис­тичного комплесу в цілому. Проте є деякі зрушення — прийнятий Закон України "Про туризм" від 15 вересня 1995 p. Цей закон важливий насамперед тим, що держава визнає туризм одним із пріоритетних напрямків розвитку національної культури й еко­номіки і передбачає сприятливі умови для розвитку туристичної діяльності.

В цьому законі визначається державна політика і державне регулювання в галузі туризму. Позитивним моментом в розвитку ринку туризму в Україні є зростання і вплив туроператорських і турагентських фірм.

Сьогодні добре відомі в нашій країні і за кордоном такі фірми, як "Гамалія", "Сам", "Таурус", "Світлана", "Супутник" та ін. Здійснюється робота по підготовці кваліфікова­них кадрів в цій галузі. Проте це тільки перші кроки на шляху ор­ганізації туризму як високорентабельної галузі [7, с. 91].

Закон України "Про туризм" визначає туристичні послуги як послуги суб'єктів туристичної діяльності по розміщенню, хар­чуванню, транспортному, інформаційно-рекламному обслугову­ванню, а також послуги закладів культури, спорту, побуту, відпо­чинку і т.п., спрямовані на задоволення потреб туристів (с.1). Туристу можуть бути надані або певні види послуг, або по­вний комплекс послуг. Останній надається шляхом продажу так званих інклюзив-турів і пекідж-турів.

Інклюзив-тури частіше всього використовуються при авіаційних перевезеннях. Вартість перевезення до місця призна­чення і назад в даному випадку визначається на основі спеціально розроблених інклюзив-тарифів, які інколи нище звичайних. Вони включають також вартість розміщення туристів у готелі, харчу­вання та інші послуги. Інклюзив-тури використовуються як при групових, так і при індивідуальних поїздках [8, с. 138].

Пекідж-тур також передбачає надання клієнту повного ком­плексу послуг, проте в нього можуть не входити транспортні по­слуги.

Принципіальних відмінностей між цими видами комплекс­них послуг немає. Інклюзив-тур більш поширений в західних країнах, пекідж-тур — в СІЛА. Структура цих турів залежить від конкретної країни, складу туристів, їх купівельної спроможності, від характеру послуг, їх асортименту і якості.