---

Латентність злочинів та обставини її існування

Поняття латентності злочинів має декілька визначень. Частина авторів вважає, що латентна злочинність – це сукупність злочинів, які були не виявленими, а тому залишилися невідомими органам ОВС, прокуратури, СБУ, судам, інші вважають латентними такі злочини, що приховані від одного чи кількох державних органів, яким законом надане право розслідувати чи вести провадження по справах про вчинені злочини. Характеризуючи латентну злочинність мабуть і ті, й інші автори праві, тому логічно було б запропонувати таке визначення цього явища: під латентними варто розуміти злочини, які через певні обставини небули виявленими або були умисно приховані від обліку незалежно від причин та мотивів такої дії, а тому не дістали свого відображення в офіційній статистиці. І незважаючи на те, що всі ці визначення відрізняються одне від одного – акцент у них єдиний: вчинені злочини не були певним чином зареєстровані у відповідних державних органах, тобто офіційно вони не легалізовані. І справа не лише в тому, що є злочини, інформація про які все ж (повністю чи частково) поступає до правоохоронних органів, але за різних причин не реєструється. Зокрема так буває при приховуванні ними злочинів від обліку. Інформація поступила і раптом пропала, а злочинець уникнув законного покарання. Можуть бути й інші ситуації чи обставини. Тому латентною здебільшого і вважають злочинність, відомості про яку не надійшли до офіційних звітних чи узагальнених статистичних даних. У цьому випадку ми стикаємося з суб’єктивною оцінкою латентної злочинності (числом латентних злочинів). Експертні оцінки цієї цифри досить різноманітні і досить відрізняються одна від одної. Обережні експерти вважають, що співвідношення зареєстрованих і латентних злочинів приблизно коливається в межах 1:3 чи 1:5. Сміливіші припускають співвідношення 1:10, а то й більше.

Науковці США вважають, що коли офіційне число вчинених у їхній країні злочинів становить 13-15 мільйонів, то латентна злочинність дорівнюватиме близько 30 мільйонам, чи, навіть більше. В нашій країні подібні оцінки поки що не фігурували. Звичайно, Україна особливо нічим від інших країн не відрізняється щодо криміногенної ситуації у сучасних умовах розвитку суспільства. І латентність злочинів у нас така ж велика. Особливо, якщо врахувати досить поширену в період існування колишнього СРСР практику замовчування справжнього стану злочинності, мотивуючи її зниження тим, що в країні ліквідоване соціальне підґрунтя для вчинення злочинів.

Існування латентної злочинності безпосередньо в органах внутрішніх справ зумовлене багатьма обставинами. Серед основних можна виділити невизначеність суб’єкта у незареєстрованих злочинах, яким може виявитися співробітник міліції, чи невиявлення самого вчиненого злочинного діяння. І все ж найбільшу розповсюдженість отримали факти, коли вчинене співробітником міліції злочинне діяння не лише законним порядком не реєструється, але й умисно не “помічається”, що дає можливість визначення і обмеження його відповідальності на розсуд посадової особи чи осіб, яким стало відомо про цей злочин. Така практика часто проявляється коли проти співробітника, який вчинив діяння з ознаками складу злочину, кримінальна справа не порушується, а на підставі зібраних відповідними службами матеріалів він звільняється зі служби за власним бажанням, рідше – у дисциплінарному порядку за негативними мотивами.

Аналізуючи латентну злочинність у системі МВС України, треба мати на увазі, що як і в загальній практиці деякі її види більш латентні, інші – менш. Це залежить як від особливостей конкретних видів злочинів, так і від позиції керівників органів, підрозділів і служб та оперативних співробітників, які не завжди приймають рішення про своєчасне порушення кримінальних справ чи передачу матеріалів до органів прокуратури для вирішення по суті. Такі випадки свідчать про наявність у системі кругової поруки, а іноді й випадків, коли вчинене співробітником злочинне діяння (найчастіше – дорожньо-транспортні пригоди) колегами по службі зовні обставляється таким чином, що потерпілий від злочину перетворюється в обвинувачуваного. А в ряді випадків причиною цього може бути помилка при кваліфікації злочину. В той же час не можна скидати з рахунків намагання деяких керівників у такий спосіб “покращити” показники стану і структури злочинних проявів з боку співробітників міліції того чи іншого регіонів.

Дані статистики свідчать, в середньому щороку близько 25 тис. людей пропадають безвісти та перебувають у розшуку, частина з них зникає безслідно. Вибіркові дослідження показують, що приблизно половину з них було вбито. З урахуванням того, що останнім часом викрито кілька організованих злочинних угруповань у яких активну участь брали як колишні, так і діючі співробітники органів, і на рахунку яких не одне викрадення людей з подальшим їх вбивством, ймовірно передбачити причетність до частини таких вбивств співробітників ОВС.

Найбільшу латентність, на наш погляд, мають крадіжки (переважно незначні) особливо з об’єктів харчової промисловості та підприємств сільського господарства, що охороняються міліцією. Це ж можна сказати про зґвалтування, хабарництво, перевищення влади або службових повноважень, зловживання владою чи службовим становищем. “Керованими” в плані латентності можна вважати такі злочини, як хуліганство чи порушення правил безпеки дорожнього руху особами, які керують транспортними засобами. “Зовнішні” показники цих видів злочинів можуть змінюватись у залежності від різних обставин, далеких як від інтересів боротьби за очищення ОВС від негідних співробітників, так і боротьби зі злочинністю в цілому.

Між тим, боротьба зі злочинністю в системі ОВС може бути успішною лише тоді, коли відомий її справжній стан. Інакше усі зусилля по зміцненню кадрового потенціалу системи, підвищенню надійності її співробітників у боротьбі зі злочинністю не дадуть бажаних наслідків, а сукупність профілактичних заходів носитиме поверховий і примітивний характер. Крім того, не маючи реальної картини рівня та структури злочинності серед співробітників ОВС, неможливо передбачити, розробити і закріпити на державному рівні заходи, що сприяли б покращенню добору кадрів за рахунок докорінного поліпшення їх матеріального, соціального та фінансового забезпечення з тим, щоб зробити службу в органах внутрішніх справ привабливішою для населення. А це в свою чергу сприятиме розширенню можливостей для конкурсного прийняття на службу. Але, без сумніву, латентність злочинів як у суспільстві в цілому, так і в органах внутрішніх справ зокрема залишається високою.

В даній проблемі, яка є досить специфічною, переплітається надто багато різноманітних інтересів: політичних, кар’єристських, корисливих тощо. Є підстави стверджувати, що офіційна статистика ніколи не матиме справжньої цифри вчинених злочинів. Не буде вона повною і для неофіційних джерел.

Однак, в інтересах зміцнення ОВС потрібно з допомогою наявних матеріалів та засобів осягнути хоча б максимально наближену до істинної цифру злочинності. Це цілком реальне завдання.

Зокрема, виявити латентність злочинності з боку окремих співробітників ОВС можна з допомогою науково організованого опитування населення, окремі групи якого за тих чи інших обставин входили у безпосередній контакт з міліцією, тобто шляхом віктимізації. Це дасть можливість хоч і надто наближено встановити співвідношення між зареєстрованими та незареєстрованими злочинами у сфері службової діяльності. Відомості про рівень прихованих злочинних проявів з боку співробітників можна також отримати шляхом ретельного вивчення матеріалів перевірок та службових розслідувань різного роду надзвичайних подій з участю особового складу ОВС, а також підстав для звільнення співробітників цих органів за негативними мотивами, і особливо – за власним бажанням.

Скажімо, з 1985 по 1990 роки Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом [7] не було передбачене звільнення “за власним бажанням”, а тому мотивами для залишення співробітниками служби могли бути лише вік, вислуга років, стан здоров’я і вчинення проступку, несумісного з подальшою службою. В середньому з ОВС щороку звільнялося 9,8 тис. співробітників, з них дещо більше 3 тис. (33,3 %) за негативними мотивами.

З 1991 року до Положення внесена підстава для звільнення “за власним бажанням”. Цього ж року з 7512 звільнених з ОВС 2737 (36,4 %) були звільнені за негативними мотивами і майже стільки ж – 2785 (37,0 %) за власним бажанням. В наступні роки число звільнених за негативними мотивами почало зменшуватися, тоді як число звільнених за власним бажанням – зростати. При цьому у нас немає підстав стверджувати, що стан дисципліни і законності чи криміногенна ситуація в органах внутрішніх справ докорінно змінилась на краще.

Одним із способів виявлення латентної злочинності в органах внутрішніх справ може бути і метод експертних оцінок. В деяких випадках можна доручити вивчення цієї проблеми кільком експертам для подальшого співставлення їх думок та результатів.

Таким чином, латентна злочинність – велика соціальна проблема, а науковий підхід до її виявлення та аналізу - дасть змогу з’ясувати близьке до істини число злочинів, що вчинені співробітниками ОВС, а значить реально й обґрунтовано підійти до розробки певних заходів попередження злочинності в системі.

Спад рівня злочинності серед співробітників ОВС у період реорганізації та скорочення їх штатної чисельності, зниження соціальних гарантій і матеріального забезпечення – факт, що суперечить світовому і вітчизняному досвіду. В усіх країнах світу в період скорочення силових структур службова ретельність їх співробітників, особливо тих, хто підпадає під скорочення і звільнення, стає надзвичайно проблематичною. Як наслідок, погіршується стан дисципліни, зростає число злочинних проявів, у структурі вчинених злочинів спостерігається зростання кримінально караних справ корисливої спрямованості.

Реально криміналізацію ОВС чи окремих їх підрозділів і служб можна оцінити лише об’єднавши так звану “видиму” (зареєстровану) та “невидиму” (незареєстровану) злочинність. Саме ці дві складові в комплексі дадуть можливість не лише отримати реальну картину стану злочинності та структури злочинів, але й розширять можливості для прогнозування криміногенної обстановки та визначення заходів її оздоровлення. Коли ж злочинність на фоні несприятливих фінансово-економічних і соціальних умов життя і всупереч усім кримінологічним закономірностям, що ґрунтуються на досвіді розвитку перехідних суспільств, починає знижуватися це є не що інше, як прояв її латентності і сигнал для наведення порядку в обліково-реєстраційній сфері.

Зазначимо, що маніпулювання цифрами, які характеризують рівень злочинності в системі МВС, надзвичайно небезпечне явище. Адже латентна злочинність сама по собі вже є потужним криміногенним фактором. За нею стоять безкарність і вседозволеність, брутальність і неповага до людей, безвідповідальність і беззаконня. Тому поширення такого явища, як латентна злочинність, неодмінно тягнутиме за собою інтенсивне зростання не лише числа кримінальних проявів серед окремих співробітників системи, але й їх зухвалості і тяжкості, і приховати цього буде вже неможливо.

Можна стверджувати про наявність певних закономірностей у офіційній статистиці про стан злочинності в органах внутрішніх справ від зміни керівників як на регіональних, так і вищих рівнях. На початку їх діяльності спостерігається пожвавлення роботи по виявленню, реєстрації та судовому розгляду кримінальних справ стосовно співробітників ОВС (новая метла - чисто метёт). По-перше, даний факт можна пояснити принциповішим реагуванням на негативні прояви серед окремих співробітників і, по-друге, потребою найближчим часом вирішити наявні проблеми, що накопичились при минулому керівництві, але подальший період їхньої діяльності, як правило, характеризується зниженням статистичних показників, що характеризує обстановку в системі МВС.

Злочинна поведінка деяких співробітників органів проявляється у надзвичайно широкому спектрі. Вона торкається як сфери службових обов’язків, так і позаслужбових стосунків. В числі найпоширеніших злочинів у галузі службової діяльності варто назвати перевищення влади або службових повноважень, зловживання владою чи службовим становищем, хабарництво. Ці злочинні прояви складають 46,2 % в числі усіх злочинів, вчинених співробітниками, і 93,3 % в числі вчинених злочинів у сфері службової діяльності. Серед злочинних проявів, що не торкаються службової діяльності, найчастіше зустрічаються крадіжки, порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспортних засобів, тяжкі тілесні ушкодження та вбивства. В загальному числі вчинених злочинів вони складають 34,0 %, а серед злочинів, не пов’язаних зі службовою діяльністю, 67,4 %.

Оцінка кожного виду злочину має свої особливості. Для прикладу візьмімо дорожньо-транспортні пригоди (ДТП). Як правило, кримінально карані ДТП з участю співробітників міліції реєструються лише у тому випадку, коли приховати їх стає просто неможливо (наявність жертв, тяжко травмованих, серйозно пошкоджена техніка тощо). У той же час не можна не помічати, що досить багато порушень правил дорожнього руху, навіть з явними ознаками злочину, залишаються без відповідного реагування. Непоодинокі випадки, коли співробітникам, які вчинили кримінальне ДТП, колеги по відомству дають можливість домовитися з потерпілими чи їх близькими про те, що останні не мають ніяких претензій до наслідків дорожньо-транспортної пригоди. При цьому для досягнення бажаного результату у ряді випадків застосовуються залякування, шантаж, пропозиції надати певні послуги чи матеріально відшкодувати збитки.

Досить часто до співробітників, які вчинили діяння з ознаками складу злочину, навіть не застосовуються заходи дисциплінарного впливу, передбачені Дисциплінарним статутом. Зокрема, для того, щоб не реєструвати злочин і не псувати показники рівня дисципліни в колективі, деякі керівники віддають перевагу такій формі приховування злочину від обліку, як звільнення підлеглого з ОВС, як правило, “заднім числом” і за власним бажанням. При цьому злочин не піддається реєстрації, а особа, яка його вчинила, – передбаченому законом покаранню.

У свою чергу, така практика досить небезпечна для майбутнього системи МВС. Адже звільнення за позитивними підставами дає можливість порушникові через деякий час поновитися на службі. А останнім часом звільнені з ОВС порушники досить часто звертаються за захистом своїх прав до суду, мотивуючи причину свого звільнення тиском керівництва.

Отже, розглядаючи проблему латентної злочинності та можливості для її подолання, треба врахувати наступне:

- існування латентної злочинності в системі МВС в більшості зумовлене суб’єктивними факторами, що ґрунтуються на принципі сприянні колег по службі в уникненні реєстрації правопорушення, так і відповідальності за його вчинення;

- значний рівень латентності даного виду злочинів зумовлений тим, що значна частина співробітників ОВС, які вчиняють правопорушення, мають достатній рівень знань в оперативно-розшуковій діяльності, кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві, за наявності яких вони можуть досить вдало приховувати сліди вчиненого злочину та уникати відповідальності за нього;

- латентність зазначеного виду злочинів обумовлена неправомірною поведінкою потерпілих, які побоюються покарання за раніше вчинені правопорушення, не вірять у можливість притягнення винних співробітників до відповідальності і не повідомляють у зв’язку з цим до органів прокуратури чи внутрішньої безпеки ОВС;

- формуванню латентної злочинності сприяє недосконалість організації статистики в органах внутрішніх справ подій серед особового складу і наявність можливостей маніпулювання нею;

- висока латентна злочинність у системі пов’язана з суттєвими недоліками в оцінці результатів роботи з підлеглими, оскільки чим більше злочинів виявляється і реєструється, навіть за власною ініціативою керівника, тим нижче оцінюються результати його роботи.