Кримінологічні попередження злочинів загального характеру
Актуальною
проблемою вбачається посилення цілеспрямованої розробки проблематичних питань
соціально-правового і кримінологічного наукового мислення, з урахуванням нових
завдань і умов діяльності ОВС, негативного і позитивного досвіду попередження
злочинів та інших правопорушень з боку окремих їх співробітників та
концентрація уваги на формуванні кримінологічного мислення щодо цієї проблеми,
на чіткому визначенні компетентного кола суб’єктів і учасників профілактичної
діяльності.
Суттєве
значення має те, що до цієї проблеми треба підходити як до реального явища, яке
має свою природу, а не як до тимчасового прояву у специфічній сфері діяльності
і особливих правовідносин. Тому важливо з цього приводу мати не побутове, а
професійне кримінологічне мислення, яке співіснує з правовими феноменами і в
процесі цієї взаємодії забезпечує реалізацію профілактичної діяльності,
враховуючи специфіку і особливу систему правового регулювання та
взаємовідносин. Особливу увагу в цій діяльності треба приділити розгляду
самого процесу попередження злочинів у середовищі співробітників ОВС у
динаміці, з урахуванням умов функціонування об’єкту, його позицій, учасників,
справжніх причинно-наслідкових зв’язків, реальних протиріч, що мають місце у
самій системі та за її межами у суспільстві. У тому числі мусять братися до
уваги особливості соціальної структури населення, неспівпадання інтересів
окремих співробітників з інтересами системи, у якій вони працюють, а також з
інтересами різних соціальних груп, які поповнюють склад ОВС. Не слід
забувати і про визначення справжніх пріоритетів запобіжного впливу як
соціального, так і спеціального характеру та засобів попередження не виключаючи
методів переконання, виховання, а за потреби – і примусу. Розробка методик
організації, планування та реалізації на практиці профілактичного впливу,
своєчасне розпізнавання і виявлення проблемних ситуацій, прогнозування та
вибору способів проведення запобіжних заходів, поетапне вирішення прикладних
завдань теж дасть свої позитивні наслідки.
Для
глибокого вивчення проблеми попередження злочинів серед співробітників ОВС, є
потреба розглянути та проаналізувати точки зору вчених та практиків на цю
проблему. Литвак О.М. вважає, що попередження злочинності розглядається як
система заходів, що їх вживає суспільство для того, щоб стримати її зростання
і, по можливості, знизити реальний рівень шляхом усунення і нейтралізації
причин та умов, що їй сприяють, (профілактика), чи через запобігання та
припинення окремих конкретних злочинів. При цьому він розмежовує
загальносоціальне попередження із спеціально-кримінологічним попередженням та
репресивною діяльністю держави щодо подолання злочинності. Одночасно підкреслює
якісні відмінності попереджувальної діяльності, яка орієнтується на досягнення
мети без застосування примусу [28]. Протилежну думку стосовно розширення
кола суб’єктів попереджувальної діяльності має В.В. Голіна, який розглядає
спеціально-кримінологічне попередження злочинів як сукупність самостійних, але
внутрішньо пов’язаних між собою і доповнюючих один одного напрямів боротьби зі
злочинністю, змістом яких є діяльність державних органів, громадських
організацій і громадян у розробці та реалізації заходів, спрямованих на
попередження виникнення, обмеження, усунення криміногенних явищ і процесів, що
створюють злочинну детермінацію, а також недопущення вчинення злочинів на
різних стадіях злочинної поведінки. Зокрема він вважає, що суб’єктами
спеціально-кримінологічного попередження злочинів є законодавчі,
виконавчо-розпорядчі, державні координуючі, правоохоронні та правозастосовчі
органи, органи державного, культурно-виховного і господарського управління,
навчальні, медичні, релігійні й інші органи, організації та установи,
воєнізовані формування, громадські організації, рухи, фонди, соціальні групи,
об’єднання громадян, батьків, родичі, сусіди тощо [46]. А з позиції
В.Д. Малкова і А.Ф. Токарєва попередження злочинів розглядається в
широкому (загальносоціальному) і вузькому (спеціально-кримінологічному)
аспектах, де загальносоціальним попередженням вважається функціонування усіх
позитивних соціальних інститутів (економічних, політичних, виховних,
ідеологічних тощо), потенціал яких реалізується опосередковано. До того ж
загальносоціальне попередження слугує основою, фундаментом
спеціально-кримінологічного (спеціального) попередження, тобто заходів, прямо і
безпосередньо спрямованих на виявлення на ранніх стадіях процесів формування
злочинної поведінки та недопущення злочинів. І, як справедливо вважають ці
автори, чим досконаліше загальносоціальне попередження злочинів, тим у
подальшому звужується поле діяльності для їх спеціально-кримінологічного
попередження. Водночас автори висловлюють точку зору на спеціально-кримінологічне
попередження злочинів як на діяльність спеціальних державних і недержавних
органів, а також їх представників, спрямовану на виявлення і усунення
детермінантів злочинів, здійснення позитивного регулюючого впливу на осіб з
кримінально-орієнтованим способом життя і поведінки, з метою добровільної
відмови на замах, готування чи припинення незакінченого, триваючого чи
продовжуваного злочину [46].
Входячи
з поняття попередження злочинності як однієї з найважливіших галузей
соціального регулювання, управління і контролю, що забезпечує упорядкованість
суспільних відносин шляхом недопущення небезпечних посягань на них як складного
комплексу різноманітних заходів упереджувальної дії на все, що породжує,
відтворює злочинність як соціально негативне явище, визначає її тенденції,
якісні та кількісні характеристики відповідно до рівня, масштабу, змісту,
стадій та інших підґрунть і ознак, на нашу думку, можна виділити різноманітні
види і форми цієї діяльності, серед яких – попередження злочинів, що вчиняються
співробітниками ОВС.
У зв’язку з цим варто констатувати численні різновиди
попереджувальних заходів, що являють собою найдієвіший шлях боротьби зі
злочинністю. Увесь їх арсенал дозволяє виявляти, нейтралізувати та блокувати
витоки злочинної діяльності з метою недопущення настання небезпечних і
шкідливих наслідків. Як зазначає А.І. Алєксєєв, “попередження злочинів дає
можливість вирішувати завдання боротьби зі злочинністю найгуманнішими
способами, з найменшими втратами для суспільства, зокрема без включення на “повну
силу” складного механізму кримінальної юстиції і без застосування такої гострої
форми державного примусу, як кримінальне покарання” [37].
На
наш погляд, саме такі позиції повинні підтримуватись і впроваджуватись у
попереджувальну діяльність серед співробітників ОВС України.
Таким
чином, загальне попередження злочинності серед співробітників ОВС мусить
розглядатися в контексті загальносоціальних заходів як система дій, спрямована
на усунення процесів детермінації, що впливають на все населення та поділяються
за різними соціальними, економічними та іншими критеріями і збільшують
імовірність злочинної поведінки групи населення чи окремих громадян, які
підпадають під їх вплив.
Розглядаючи
спеціально-кримінологічні заходи попередження злочинності серед співробітників
ОВС, слід сказати, що на відміну від загальносоціальних, вони здійснюються
більш конкретно та спрямовано. Передусім, вони вирішують завдання усунення,
мінімізації або в цілому нейтралізації криміногенних факторів. Спеціальна
визначеність для виявлення і усунення причин є основною ознакою. Поряд з цим
спеціально-кримінологічні заходи попередження містять у собі такі додаткові
засоби недопущення кримінально-караних діянь, як добровільна відмова від
задуманого чи припинення розпочатого злочину. Вони мають часові рамки,
локалізовані у часі та просторі, природно доповнюють і конкретизують
загальносоціальні заходи.
Певна
протидія вчиненню злочинів співробітниками ОВС здійснюється з боку так званих
неспеціалізованих суб’єктів попередження - законодавчої та
виконавчої влади, її структурних органів та установ, а також органів судової
влади та інших органів державного контролю тощо. Усі вони в межах своєї
компетенції здійснюють функції державно-правового управління системою МВС і
безпосередньо на різних рівнях проводять цілеспрямовані заходи попередження
злочинності в цілому в різних суспільних інституціях, у тому числі і в органах
внутрішніх справ. До даного виду суб’єктів попередження також можна віднести і
різноманітні формування та об’єднання громадян, які теж можуть здійснювати
виховно-профілактичну роботу. А особливу роль у цій сфері попередження
відіграють суди. Вони виявляють причини і умови вчинення злочинів
співробітниками ОВС, реагують на факти невиконання їх обов’язків, оцінюють стан
і ефективність профілактичної роботи безпосередньо в системі МВС з точки зору
законності, повноти і своєчасності.
При
виявленні фактів ігнорування відповідних документів чи приписів щодо вжиття
конкретних заходів суд виносить окремі ухвали (постанови) на адресу керівників
ОВС чи їх окремих підрозділів або служб.
До
числа спеціалізованих суб’єктів попередження злочинів серед співробітників ОВС,
на наш погляд, можна віднести лише суб’єкт із числа владних державних структур.
Ці висновки випливають передусім з того, що самі органи внутрішніх справ та їх
співробітники за специфікою своєї служби теж є державними суб’єктами
попередження злочинності, а тому здійснювати цю діяльність стосовно їх самих на
достатньому професійному рівні можуть лише уповноважені державою органи, організації
та установи, компетентні вирішувати ці завдання і які мають на це визначене
законом право. Для цих компетентних органів попередження злочинів в цілому, у
тому числі й серед співробітників ОВС, є або основною, або однією із основних
(профілюючих) функцій, виконанням яких вони професійно займаються. Це передусім
правоохоронні органи, що здійснюють контроль і нагляд за виконанням законів і
підзаконних актів у системі ОВС, у встановленому законом порядку реагують на
факти їх порушення, притягують до відповідальності винних осіб з числа
співробітників ОВС, виявляють причини та умови злочинності в системі і
здійснюють заходи їх усунення.
З
практичної точки зору значимішими етапами попередження злочинів варто вважати
ті, які у відповідності із розвитком криміналізації співробітників і її
конкретними проявами являють собою дієві контрзаходи протидії заходам на етапах
профілактики, відвернення та припинення злочинної діяльності.
З
цієї точки зору - профілактика
злочинної поведінки серед співробітників ОВС являє собою заходи по виявленню та
усуненню причин, умов, обставин та факторів, інших детермінант злочинності в
специфічному, чітко рекомендованому щодо своїх дій, середовищі співробітників
ОВС.
З
урахуванням специфіки попереджувальної діяльності в середовищі співробітників
ОВС та специфіки діяльності суб’єктів попередження потрібно розробляти
організаційно-управлінські, оперативні, виховні та інші напрями попередження
злочинів у системі.
Виходячи із завдань попереджувальної роботи, що випливають з
головної мети боротьби зі злочинністю, а саме – забезпечення стабілізації,
стримування і в подальшому – суттєвого її скорочення, вона залишається одним з
основних напрямів роботи з кадрами ОВС.
Розглядаючи проблему зниження та створення передумов для
повного усунення з діяльності системи МВС злочинних проявів, потрібно мати на
увазі її повну залежність від здійснення послідовних заходів попереджувального
характеру, що мусять забезпечуватися на загальнодержавному рівні. У першу чергу
йдеться про важливість досягнення державою позитивних зрушень у
соціально-економічній сфері країни, забезпечення жорсткого державного та
громадського контролю за дотриманням усіма державними і недержавними
інституціями прав і свобод людини, проведення комплексу виховних, освітніх, культурно-просвітницьких
та інших заходів гуманітарної сфери, спрямованих на формування у суспільстві
законослухняності, потреби громадян у безумовному дотриманні моральних і
правових норм, послідовне втілення у життя цієї політики. Взяті у сукупності
названі завдання по-суті складають основу загальної профілактики злочинів в
органах внутрішніх справ і передбачають створення передумов, потрібних для
усунення безпосередньо в системі кримінальної юстиції підґрунтя виникнення
криміногенної поведінки.
До основних напрямів загальної профілактики в системі МВС
треба віднести такі заходи, як соціально-економічні, що передбачають здійснення
загальнодержавних програм, спрямованих на підвищення матеріального добробуту
співробітників, культурно-освітні, які спрямовані на підвищення культурного та
освітнього розвитку суспільства в цілому та співробітників ОВС зокрема,
забезпечення дотримання прав і свобод людини у суспільстві, створення умов для
прояву громадської активності членів суспільства, розширення можливостей впливу
сім’ї на виховання особистості тощо. Ця група заходів має велике значення для
подолання злочинності серед співробітників ОВС, оскільки тісно пов’язана з
вирішенням проблем підвищення їх матеріального добробуту та посилення
соціального захисту. Ігнорування ж питань забезпечення відповідного
освітньо-культурного рівня, формування високої моральності та самосвідомості
співробітників системи МВС може призвести до втрати ними таких важливих рис, як
почуття колективізму, взаємодопомоги, поваги до людей, готовності до
самопожертви в ім’я захисту їх прав і законних інтересів.
Здійснюючи загальні попереджувальні заходи, варто визначитися
з пріоритетними напрямами та тактикою їх реалізації. Без подолання реальних
причин і умов, які продукують злочинність у середовищі співробітників ОВС,
намагання вирішити цю проблему окремими разовими “кампаніями” чи поверховими
заходами позитивних результатів не матиме. У сфері цього виду попереджувальної
діяльності треба враховувати діалектику взаємодії таких відомих філософських сентенцій
як “свідомість визначається буттям” і не менш значуще зворотне – “буття
залежить від свідомості”. Ці точки зору ґрунтовно розглядаються
В.М. Кудрявцевим [37] та Г.А. Аванесовим [17].
Одним із найважливіших завдань попередження є нейтралізація
усього ланцюга взаємодії причинних зв’язків між негативною об’єктивною
дійсністю та її суб’єктивним сприйняттям, що охоплює не лише співробітника ОВС,
але й малі і значніші групи співробітників системи МВС і сприяє вчиненню ними
злочинів чи інших правопорушень.
Першочерговим напрямком у цій сфері, зокрема, є подолання
кризових явищ у владі, наявність яких веде до некерованості та дезорганізації
усіх соціальних інститутів та систем у тому числі й МВС, протиріч між
суспільством і державою, а також у самій державній системі (надмірна
бюрократизація державного апарату, розростання його чисельності, корумпованість
чиновників, нехтування ними інтересів державної служби тощо).
Втілення у життя усіх наведених напрямів попереджувальної
діяльності дасть реальну можливість поглибити протидію криміналізації системи
МВС, сприятиме недопущенню злочинних проявів з боку окремих співробітників ОВС.
Розглядаючи питання виявлення і подолання факторів та
обставин, що негативно впливають на криміногенну ситуацію в середовищі ОВС, та
засобів протидії їм, треба мати на увазі такі значущі, на наш погляд, елементи,
як активність і реакцію держави, її владних структур на злочинність як
суспільну проблему. Мається на увазі не завжди адекватне реагування вищої ланки
органів влади на злочинні прояви в плані забезпечення принципового наступу на
злочинність і державного підходу до реалізації політики у цій сфері суспільних
відносин.
Як зазначає В.П. Бахін, в Україні зареєстрований досить
високий показник вкрай негативної оцінки населення діяльності держави у сфері
боротьби зі злочинністю”. За результатами опитування позитивну оцінку дали лише
2,6 % респондентів, задовільну – 21,3 %, незадовільну – 47,5 % і
вкрай негативну – 28,6 %. [24]
Також було вивчене ставлення до цієї проблеми колишніх
співробітників ОВС, засуджених за вчинені злочини. Вкрай негативну оцінку
діяльності держави по боротьбі зі злочинністю дали 45,3 % опитаних, що
значно перевищує відповідні показники, отримані при опитуванні населення.
Зокрема це пояснюється самими ж засудженими як наслідок непослідовної державної
політики з протидії злочинності, в результаті чого постраждали і вони. При
цьому наголошувалося на недоліках державного регулювання в цій сфері суспільних
відносин – від глобальних – відсутність цілеспрямованої предметної діяльності
державних органів по боротьбі зі злочинністю, до особистих (приватних), але
надзвичайно важливих для кожної конкретної особи, зокрема – несвоєчасна виплата
грошового утримання, крім цього:
а) різке підвищення професійного рівня злочинців та значно
краща їх технічна і бойова оснащеність;
б) корумпованість державних структур зі злочинними
угрупованнями;
в) вкрай низький рівень матеріально-технічного
забезпечення правоохоронних органів;
г) наявність у високих посадових осіб не передбачених
чинним законодавством привілеїв, недотримання ними законів, продажність тощо.
За даними дослідження В.Я. Горбачевського (були опитані
начальники відділень, відділів, управлінь по боротьбі з економічною злочинністю
районного, міського та обласного рівнів, а також співробітники підрозділів по
боротьбі з організованою злочинністю, керівні співробітники служби карного
розшуку, податкової міліції, слідчих апаратів тощо – всього 1030 осіб). На
наявність корупції в районі чи місті вказали від 77,5 % до 83,9 %
опитаних. Одним із найвагоміших недоліків у системі МВС більше половини назвали
“офіційну” комерціалізацію забезпечення діяльності правоохоронних органів, на
що штовхає вкрай низьке їх фінансування (хоча дехто відмітив “комерціалізацію”
як позитивний фактор).
Тому варто підтримати думку авторів, що в країні потрібно
досягти реального (фактичного) стану рівності усіх без винятку перед законом,
усунути саму можливість користуватися “винятковістю” свого становища,
спираючись на високе посадове місце, багатство чи належність до певної владної
структури тощо [15].
Під час здійснення загально-профілактичних заходів протидії
криміналізації ОВС поряд з названими раніше заходами треба звернути увагу на
постанову Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року №1120 “Про стан
виконання Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005
роки” [12]. В цьому документі, зокрема, сформульовані вимоги до МВС
щодо недопущення посадових злочинів, більшої активної протидії організованій
злочинності та корупції в державних органах, у тому числі в органах внутрішніх
справ. Урядом також вказано, що сьогодні профілактичні заходи ще не повністю
задовольняють вимоги Указів Президента України від 25 грудня 2000 року
№ 1376 та від 18 лютого 2002 року № 143, якими визначені першочергові
завдання щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод
громадян.
Важливою вимогою цієї постанови до МВС України є невідкладна
розробка пропозицій стосовно внесення змін і доповнень до Закону України “Про
міліцію” у зв’язку з прийняттям нових законодавчих актів, зокрема Закону
України “Про попередження насильства в сім’ї” [8].
Своєрідним загально-профілактичним
засобом протидії правопорушенням у системі МВС є відповідні рішення колегії
міністерства. В якості прикладу боротьби з фактами порушень та тиску на слідчі
органи МВС у сфері здійснення досудового слідства може бути рішення колегії МВС
від 19 липня 2002 року №8/КМ. Зокрема в ньому зазначається потреба
удосконалення слідчої роботи і недопущення правопорушень у цій сфері.
Колегією наголошувалось, що останні два роки слідчим
підрозділам майже не виділялась передбачена табельною належністю
криміналістична техніка, у більшості слідчих відсутні окремі робочі кабінети та
автономні номери телефонного зв’язку, мають місце численні випадки порушення
законності, дисципліни, вчинення злочинів [13].
Цим питанням був присвячений і наказ МВС України від 26
березня 2002 року № 295 “Про проведення експерименту з апробації нової
системи підпорядкування слідчих підрозділів ОВС” [52]. Ним було
передбачено з 1 квітня по 31 грудня 2002 року в ГУ МВС, у АР Крим та
Київській області, УМВС в Донецькій та Одеській областях встановити
підпорядкованість слідчих підрозділів по вертикалі, удосконалити правове
забезпечення діяльності слідчих, для чого підготувати відповідні законопроекти
про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України, що, в свою
чергу, сприятиме усуненню недоліків у роботі, пов’язаних з порушеннями
процесуальних термінів провадження по кримінальних справах, недопущенню
прихованої тяганини, зловживань та фальсифікації у цій сфері діяльності. Крім
того, наголошувалося на потребу серйозного поліпшення кадрового та
матеріально-технічного забезпечення і зміцнення професійного ядра слідчого
апарату.
У зв’язку з гостротою проблеми соціально-організаційної
адаптації молодих фахівців у слідчих підрозділах, підкреслювалась нагальність
створення належних умов для продуктивної праці слідчих, усунення недоліків у
виховній роботі серед цієї категорії співробітників ОВС. На вирішення цих
завдань спрямована Програма заходів щодо удосконалення організаційного,
правового, матеріально-технічного та кадрового забезпечення слідчого апарату
ОВС, зміцнення дисципліни і законності в його діяльності на 2002-2005 роки.
В числі передбачених програмою заходів визначені і такі, що
спрямовані на викриття і розслідування злочинів, пов’язаних з незаконним обігом
наркотиків. З цією метою передбачене проведення двотижневих занять підвищення
кваліфікації слідчих, зокрема на базі Національної академії внутрішніх справ
України. В подальшому в системі підвищення кваліфікації слідчих запланована
розробка і запровадження обов’язкового курсу “Тактика розслідування особливо
тяжких справ, пов’язаних із незаконним обігом наркотиків”, а також
розслідування специфічних категорій злочинів (кримінальні вибухи, підпали
тощо), порядку взаємодії з правоохоронними органами інших держав під час
розслідування кримінальних справ та запровадження ознайомчого курсу щодо обліку
злочинів та складання слідчої звітності. Крім цього визначені першочергові
завдання поліпшення ресурсного та фінансового забезпечення слідчих підрозділів
ОВС і відповідальні за виконання цих доручень органи та посадові особи,
затверджені конкретні терміни виконання програми [23].
Запобіганню правопорушень серед окремих співробітників ОВС
сприятиме запровадження в практику їх діяльності принципів роботи поліції
(міліції) з населенням, сформульованих у цілому ряді міжнародних і
внутрішньодержавних нормативних актах – Загальній Декларації прав людини
(1948 р.), Договорі про Європейський Союз (1957 р.), Кодексі
поведінки посадових осіб щодо підтримки правопорядку (1979 р.),
Конституції України, Законі України “Про міліцію” та інших. Як справедливо
зазначає М.І Ануфрієв, деяким співробітникам міліції ще властиві зловживання
посадовим становищем, невжиття заходів до правопорушників, байдужість,
формалізм, помилкова орієнтація окремих служб на широке застосування
адміністративних санкцій, що формує атмосферу зловживань і порушень серед
особового складу і небажання населення співпрацювати з органами внутрішніх
справ [23]. Тому всі ці фактори враховані МВС України у Комплексній
програмі кадрової політики в органах та підрозділах внутрішніх справ та
забезпечення законності і дисципліни на 2001-2005 роки, якою передбачено:
- проведення моніторингових досліджень громадської думки
про діяльність ОВС;
- розробка і впровадження правового механізму поновлення
порушених співробітниками міліції прав та інтересів громадян, відшкодування
персонально завданих ними матеріальних збитків;
- поширення практики прийому громадян в органах
внутрішніх справ та безпосередньо за місцем їх проживання, у трудових
колективах та громадських приймальнях;
- розробка системи матеріального і морального
заохочення… [2].
Суворе дотримання статутних вимог у житті і діяльності служб
та підрозділів було і лишається одним із найважливіших організаційних заходів
для попередження правопорушень серед співробітників ОВС. Прагнучи до зміцнення
службової дисципліни керівник повинен діяти чітко в межах закону і статутних
вимог та відповідних нормативних документів МВС. При цьому має суворо
дотримуватися правовий статус співробітника, забезпечуватись постійна турбота
про його здоров’я, достойні матеріально-побутові умови життя, вивчення і
послідовне вирішення їх правомірних потреб, здійснюватися захист від
криміногенного негативного впливу і неправомірних дій з боку посадових осіб.
Важливо запровадити дієвий соціальний контроль за умовами проходження служби в органах
внутрішніх справ. В числі його основних елементів можна виділити:
- науково обґрунтовані правові норми, що відповідають
міжнародним стандартам, і які мають дістати свою реалізацію в законах,
статутах, настановах, інструкціях, положеннях і наказах (нормативний елемент);
- реальний і послідовний контроль з боку керівників (начальників)
за дотриманням співробітниками цих норм та правозастосовча практика
стимулювання і, за потреби, ─ примусу до виконання чинного законодавства
(організаційний елемент);
- громадська думка, оцінка і висновки про дотримання
діючих норм права, формування в колективах співробітників ОВС позитивних
установок на правомірну поведінку і, відповідно, негативного ставлення до
неправомірної поведінки (психологічний елемент).
Системне використання цих елементів
соціального контролю в зміцненні службової дисципліни, законності і порядку
допомагає вирішувати і профілактичні завдання.
Особливе місце в попередженні злочинів, які вчиняються
окремими співробітниками ОВС, належить засобам правозастосовчого впливу:
дисциплінарним, адміністративним, кримінально-правовим, які не усувають
соціальних причин злочинної поведінки, а лише впливають на психіку людей,
стимулюючих належну поведінку або погрозою невідворотного покарання утримують
від суспільно небезпечних діянь.
Особливо підкреслимо, що за вчинення злочинів чи інших
правопорушень винні мусять нести особисту (персональну) відповідальність. Її не
можна перекладати на начальників, тим самим провокуючи їх до приховування
негативної (у тому числі й злочинної) поведінки підлеглих. Керівник мусить
відповідати за прямі порушення, факти умисного потурання чи безконтрольності,
але за умови, якщо буде доведена його особиста провина і не інакше як на
підставі винесеної судом окремої ухвали. Крім цього рівень відповідальності має
бути адекватним об’єктивним і суб’єктивним можливостям керівника.
Відомо, що ефективність попередження злочинів правовими
засобами у першу чергу залежить від змісту законів, рівня правозастосовчої
діяльності і якості роботи ОВС.
Збалансований розвиток економіки, зміцнення державних
інститутів влади, вирішення соціальних проблем і стабілізація політичної
ситуації в країні є головним, але не єдиним важелем у боротьбі зі злочинністю,
у тому числі в органах внутрішніх справ. Саме взаємозв’язок загальної та
спеціальної систем попередження протиправної діяльності мусить бути органічним
і послідовним, оскільки неможливо засобами загального попередження вирішити
проблему попередження окремих видів злочинів, так само як і лише засобами
спеціального попередження неможливо вирішувати завдання подолання загальної злочинності
взагалі і злочинності в системі МВС зокрема.
Суспільно-політичні процеси, що відбуваються в Україні з часу
проголошення її державного суверенітету, формування незалежної демократичної
правової держави вимагають нових підходів до забезпечення виховного впливу на
людину, оновлення змісту, форм і методів цієї роботи.
Особливого значення набувають зміст та організація виховної
роботи в органах внутрішніх справ. І це не випадково. Сьогодні ще не
ліквідовані порушення законності з боку їх окремих співробітників, мають місце
зловживання владою, приниження гідності та нехтування правами громадян. Це
свідчить про те, що не кожен співробітник є взірцем ввічливості і тактовності,
високої культури і чуйності, уважності та неупередженості при спілкуванні з
громадянами. Усунення цих недоліків значною мірою визначатиме ставлення
населення до системи МВС, позитивно впливатиме на рівень довіри до неї та
підтримки суспільством діяльності правоохоронців.
Отже, потреба удосконалення виховного процесу, підвищення
дієвості заходів виховного впливу на співробітників, забезпечення участі у цій
справі керівних кадрів усіх рівнів, громадських формувань, колективу в цілому є
одним із найнагальніших напрямів роботи з співробітниками ОВС.
Заходи виховного характеру являють собою сукупність засобів і
способів впливу на свідомість людини при суворому дотриманні конституційних та
загальнолюдських прав і свобод особистості. Основа виховання співробітників ОВС
з метою попередження злочинів і фонових явищ – формування соціально корисних інтересів
і потреб та сприяння якомога повнішому їх задоволенню, надання особам, які
вчинили негативний проступок несвідомо чи в результаті допущеної помилки,
педагогічної, психологічної чи соціальної допомоги.
Важливим засобом виховного впливу в колективах є особистий
приклад керівників та активу громадських формувань у найсуворішому дотриманні
чинного законодавства, статутів та відомчих приписів. Тому зміцнення дисципліни
і попередження злочинів повинні тісно поєднуватися з рішучим усуненням
аморальної і протиправної поведінки посадових осіб.
Базовими документами, що відносяться до системи відомчих
нормативних актів, які мають загальнопрофілактичний вплив через певну мережу
заходів організаційно-управлінського характеру є Положення про організацію
виховної роботи з особовим складом органів і підрозділів внутрішніх справ
України та Концепція виховної роботи у вищих навчальних закладах МВС України,
Положення про психолого-педагогічне супроводження навчально-виховного процесу у
вищих навчальних закладах МВС України і Положення про порядок організації та
проведення виховної роботи з перемінним складом вищих навчальних закладів МВС
України, якими визначаються стратегічні напрями, мета, завдання і форми
виховної роботи, її планування, облік та звітність.
Виховна робота з персоналом системи МВС розглядається з
наукових позицій у прикладному її значенні як багатофакторний, диференційований
і багатоетапний напрям профілактичної діяльності, що має, по-перше, стримуючий
від вчинення протиправних дій попереджувальний вплив на свідомість
співробітників; по-друге, створює підґрунтя для формування і закріплення у
співробітників стійких стереотипів законослухняної поведінки; по-третє,
забезпечує високу громадянську свідомість і відповідальність щодо виконання
покладених на них державою і суспільством обов’язків під час проходження служби
в органах внутрішніх справ. Аналізуючи зміст виховної роботи з співробітниками
ОВС, її складових частин, сформульованих у названих вище нормативних документах
МВС, зокрема тих із них, що визначають її як комплекс організаційних,
морально-психологічних, інформаційних, педагогічних, правових,
культурно-просвітницьких, соціальних заходів тощо, спрямованих на розвиток у
співробітників особистої відповідальності за свідоме виконання Конституції та законів
України, вірності Присязі, безумовного дотримання Кодексу честі, високої
духовної культури і моральних якостей, почуття патріотизму, державного
світогляду, засвоєння морально-етичних норм поведінки [26].
Розглядаючи названі питання стосовно змісту та вимог виховної
роботи в органах внутрішніх справ, її мети, завдань і способів реалізації автор
має намір, спираючись на відповідний аналітичний матеріал проаналізувати та
здійснити спробу визначити дієвість виховного впливу на свідомість
співробітників у сукупності з іншими напрямами, формами, засобами і методами
профілактичної діяльності – саме як запобіжну діяльність протидії злочинним та
іншим протиправним проявам серед співробітників ОВС.
Утвердження високої внутрішньої духовності кожного
співробітника ОВС, допомога у становленні його як особистості може
здійснюватися з допомогою благодійного впливу християнської моралі, Церкви,
потенціал яких використовується сьогодні ще не повною мірою. З огляду на
історію розвитку суспільства, треба частіше залучати представників різних
релігійних конфесій до патріотичного і духовно-морального виховання
співробітників ОВС, що значно розширить можливості підвищення авторитету та
престижу правоохоронної служби.
Попереджувальний вплив і
нейтралізація причинного комплексу, що породжує злочинність деяких
співробітників ОВС, мусить здійснюватися на трьох рівнях:
а) на рівні загального, що генерує злочинність в цілому;
б) на рівні особливого, що відрізняється специфічними
рисами, характерними саме для злочинів, які вчиняються співробітниками ОВС як
специфічними суб’єктами;
в) на рівні індивідуальному (одиничного), де
відображається семантика негативних властивостей і
якостей особи.
Відомо, що співробітники ОВС, особливо міліції, зазнають
порівняно чи не найбільшого впливу частин криміналізованого суспільства,
оскільки за специфікою своєї діяльності постійно контактують з представниками
злочинного світу. Нестабільність і динамізм соціально-економічної напруги у
суспільстві відбиваються на формуванні у частини з них негативних рис,
спонукають до перосмислення ціннісних орієнтацій, домінуючих мотивів і
“пріоритетів” у гіршому розумінні цього слова. Від цих та деяких інших обставин
багато в чому залежить і ефективність службової
діяльності співробітника. Отож, розрив між рівнем матеріальної забезпеченості
та ступенем соціально-правової захищеності співробітників і значно зрослим
службовим навантаженням на них досягає межі, за якою спостерігається висока
імовірність психологічного та соціального зриву людини, що за певних обставин
трансформується у правопорушення та злочини з боку частини співробітників ОВС.
Тому нейтралізація і позбавлення цих негативних факторів у свою чергу сприяє
усуненню деформації у свідомості співробітників і проявів їх неадекватної
поведінки, що виливається в грубість, брутальність, зневажливе ставлення до
затриманих, приниження їх гідності, амбіційність стосовно громадян, та інших
відхилень у міжособистісних стосунках.
Значних змін потребує існуюча практика боротьби зі
злочинністю в середовищі самих співробітників ОВС. Назріла потреба у
додатковому перегляді та удосконаленні системи аналізу і накопичення інформації
вчинених злочинів конкретними співробітниками, подолання високої їх
латентності.
Серед документів МВС України, які мають загальноспрямовуюче
та профілактичне значення для співробітників ОВС, спонукають його до зразкового
виконання завдань та досягнення високих результатів правоохоронної діяльності
можна назвати “Етичний кодекс співробітника ОВС”, схвалений колегією МВС
України 5 жовтня 2000 року №7/КМ/8, Кодекс честі співробітника ОВС України,
Звернення колегії МВС України до особового складу органів і підрозділів
внутрішніх справ.
Зокрема, положення цих документів сформульовані в межах
правового простору, який визначається Конституцією і законами України,
враховують інші нормативні акти держави, що регламентують діяльність системи
МВС. У них також підтримуються принципи, закладені в Кодексі поведінки
посадових осіб з підтримання правопорядку, прийнятому Генеральною Асамблеєю ООН
17 грудня 1979 року, Декларації про поліцію, прийнятої Парламентською Асамблеєю
Ради Європи 8 травня 1979 року, Європейському кодексі поліцейської етики,
прийнятому Комітетом міністрів Ради Європи 19 вересня 2001 року. В кінцевому
підсумку вони спрямовані на забезпечення кожним співробітником свідомого
дотримання при виконанні службових завдань та в особистому житті вимог Присяги
співробітника органів МВС, відповідних своєму статусу та посадовому становищу
етичних норм.
Практична реалізація та результативність дії згаданих документів
у першу чергу залежить від постійної уваги до втілення їх положень у
повсякденне життя керівниками усіх рівнів, передусім демонструючи власний
приклад дотримання задекларованих етичних норм та зразкові власної поведінки.
У зв’язку з наявністю злочинності у сфері правоохоронної
діяльності, існує нагальна потреба в розробці кримінологічної характеристики
особистості злочинця, як злочинця особливого типу – співробітника
правоохоронних органів, у тому числі й ОВС. Зокрема А.М. Варигін поділяє співробітників
на певні класифікаційні групи (особи, які вчинили посадові злочини і злочини
проти правосуддя, а також особи, які вчинили загальнокримінальні
злочини) [26].
Для того, щоб здійснювати стримуючий вплив на мотивацію
протиправної поведінки співробітників ОВС, потрібно виявити найтиповіші
властивості соціально-психологічного механізму цих осіб і розробити
найефективніші засоби спонукання їх до прогресивних змін особистості.
Тому при забезпеченні нейтралізації дії конкретних шкідливих
мотивів в особистісній сфері співробітника, як наголошує В.В. Лунєєв,
політичних, корисливих, насильницько-егоїстичних,
анархістсько-індивідуалістських, легковажно-безвідповідальних,
боягузницько-малодушницьких [45], варто зважати на специфіку злочинних дій
співробітників ОВС, до яких, з точки зору Ю.А. Мерзлова можна віднести
кар’єристські, відомчо-корпоративні, статусно-виконавчі, службово-корисливі та
ідейні [54].
Усі специфічні мотиви, пов’язані з виконанням обов’язків по
охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю, можна об’єднати в групу
так званих “службістських” мотивів, характерних для злочинів, пов’язаних з
перевищенням влади або службових повноважень, прагненням (всупереч власним
об’єктивним можливостям і підготовці) виглядати професіоналом, вчинених із кар’єристських
спонукань чи небажання ускладнювати стосунки з керівниками або колегами по
роботі. Останні мотиви криміногенної поведінки найчастіше проявляються у
вчиненні злочинів проти правосуддя: примушуванні давати показання, притягненні
завідомо невинного до кримінальної відповідальності, завідомо незаконні
затримання, привід або арешт тощо.
Не менш розповсюдженим є корисливий мотив, що демонструє
прагнення задовольнити справжню чи уявну потребу в матеріальних благах,
внутрішнє бажання особи до незаконного збагачення та отримання незаконної
матеріальної чи іншої вигоди [54].
Певні складнощі викликає визначення і подолання мотивів, що
виникають раптово при певному збігу обставин. Зокрема, йдеться про
демонстрування співробітником органів МВС своєї влади над людьми, приховування
ним злочинів, вдаванням до помсти, а також про такі поширені необережні
злочини, як порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації
транспорту, які, здебільшого є наслідком невиправданого ризику, бравади,
зневажливого ставлення до загальноприйнятих норм безпеки на дорозі.
Варто звернути увагу на наявність проблеми стосовно
визначення типології злочинців у сфері правоохоронної діяльності. В
кримінології існують різні поняття, погляди і точки зору на питання типології
та класифікації злочинців. На наш погляд, класифікація визначається як система
підпорядкованих понять (класів, об’єктів) цієї галузі знань, сформована з
урахуванням загальних ознак об’єктів та закономірних зв’язків між ними, і яка
дозволяє орієнтуватися в множині об’єктів і виступає джерелом їх пізнання.
Попередження злочинів серед співробітників ОВС має
здійснюватися, зокрема, з урахуванням особливостей таких їх типів, як “азартні
силовики”, “хабарники”, “кар’єристи”, “перевертні”, “випадкові злочинці” (тобто
ті, хто намагається пояснити свою криміногенну поведінку тим, що “не мали
іншого виходу”, упевненістю в безкарності та вседозволеності, наявністю
“фінансових проблем тощо”) [21].
Об’єктами індивідуального попередження серед співробітників
ОВС є не лише співробітники, які допустили порушення службової дисципліни та
мають відхилення у поведінці, але й імовірні порушники правових норм, тобто
співробітники, віднесені до так званих “груп ризику”. Специфічність такого
об’єкту попередження і сутність запобіжної діяльності дає підстави іменувати її
індивідуальною кримінологічною профілактикою. У свою чергу, в якості її
предмету варто визначити головним чином індивідуально-профілактичний вплив,
спрямований у першу чергу на усунення чи нейтралізацію причин та умов інших ланок
(елементів) причинного сплетіння, наявність яких призводить до вчинення
злочину.
Як відомо, особистість співробітника ОВС, стосовно якого
здійснюється профілактичний вплив, є головною ланкою в системі пріоритетів
кримінологічного попередження.
В коло співробітників, які потребують профілактичного впливу,
можна віднести тих, хто:
- має дисциплінарні стягнення, але продовжує допускати
порушення;
- вживає спиртні напої у службовий час чи зловживає ними у
вільний від роботи час;
- має досвід вживання наркотичних чи психотропних
речовин (коли це не викликане медичними потребами);
- допускає невиходи на службу без поважних на те підстав,
систематичні запізнення чи інші незначні порушення дисципліни і порядку;
- недбало ставиться до виконання службових обов’язків,
несвоєчасно реагує на приписи і розпорядження керівництва та звернення
населення;
- зневажливо та зверхньо ставиться до громадян, з якими
вступає у правовідносини по службі;
- схильний до перевищення владних повноважень чи
зловживань службовим становищем;
- скоїв аморальні вчинки на службі чи в побуті,
створював конфліктні ситуації психофізіологічної неврівноваженості, наявності
хронічних захворювань тощо;
- негативно ставиться до сім’ї, родичів і близьких, схильний
до розпусти;
- має корисливу спрямованість поглядів та вчинків,
здатність до зради інтересів служби;
- схильний до кар’єризму, окозамилювання, намагається
усіляко догодити старшим начальникам, здобуваючи вигоду для себе, а також інші
категорії осіб, перелік яких можна продовжувати в залежності від конкретних
ситуацій і обставин.
Потреба забезпечення індивідуального профілактичного впливу в
системі МВС зумовлена саме тим, що злочини та інші правопорушення допускаються
саме проти тих суспільних відносин, у яких ці особи беруть безпосередню участь,
виступаючи гарантами правопорядку і законності і на них розповсюджуються
регулятивні, соціально-охоронні і контрольні функції. Тому соціально-правовий
статус і функції суб’єктів індивідуальної кримінологічної профілактики мають
бути нормативно визначені із чітким розмежуванням компетенції, повноважень,
засобів і методів попереджувальної діяльності, а також різновидів підфункцій (
у тому числі організаторських, аналітичних, інформаційних, методичних та
інших). Важливим є чітке визначення сфери діяльності кожного із суб’єктів
профілактики, дотримання субординації, підпорядкованості і компетенції цих
суб’єктів щодо здійснення профілактичних функцій.
Наведений раніше аналіз стану злочинності серед
співробітників ОВС свідчить саме про недостатній рівень індивідуального
попередження злочинів цієї категорії правопорушників.
Визначення підстав для застосування індивідуальних заходів
попередження стосовно співробітників ОВС є обов’язковою умовою цієї діяльності.
Визначення кола осіб, стосовно яких виникла потреба в індивідуальному
попередженні злочинів, повинне ґрунтуватися на наявності реальних підстав для
цієї діяльності, тобто її здійснення, мусить бути обґрунтованим і потрібним
[30]. Безпосереднє виокремлення конкретних осіб, пов’язане з прогнозуванням на ґрунті
ознак, що складають конкретне значення кримінологічних підстав.
Одним із перших Г.А. Аванесов запропонував у загальному
вигляді методику індивідуального кримінологічного прогнозу, яка, на його думку,
повинна складати прогностичну модель, побудовану на основі вивчення і
узагальнення зовнішніх показників поведінки і внутрішніх мотивів та
установок [18].
Конструктивніші й ґрунтовніші розробки у цьому напрямі були
здійснені А.П. Закалюком, який визначає методичні принципи прогнозування
індивідуальної злочинної поведінки та методи прогнозування [30]. Це дає
можливість творчо використовувати ці методики для кримінологічного
прогнозування індивідуальної злочинної поведінки з боку певних категорій
співробітників ОВС. Подальша розробка прогностичних моделей та вирішення
проблем, пов’язаних з відбором адекватних і зручних для прогнозування ознак
(індикаторів), надання їм правильної оцінки за бальною шкалою для здобуття
найвірогідніших прогностичних висновків стосовно майбутньої поведінки осіб, які
піддавались прогнозу, дає змогу виявити кримінологічне підґрунтя для майбутньої
розробки тактики індивідуального попередження злочинної поведінки з урахуванням
даних здійсненого прогнозу.
Формування наукових основ тактики індивідуального
попередження злочинів як у теоретичному аспекті, так і на прикладному рівні, як
зазначає А.П. Закалюк, ще не дістало глибокої системної
розробки [30]. Тим більше, вкрай недостатньо розроблені
вченими-кримінологами питання, що розглядаються у даній роботі. Тому,
розглядаючи ці проблеми в даному контексті, варто погодитися з
А.П. Закалюком у тому, що індивідуальне попередження злочинів (у тому
числі в середовищі співробітників ОВС), як і інша правозастосовча практика та
вся попереджувальна практика в цілому, не може здійснюватися стихійно, безсистемно,
а мусить мати свою науково обґрунтовану тактику. Це означає, що з наукових
позицій треба вивчити і визначити поняття, сферу дії, підстави, принципи,
вимоги і умови здійснення цієї тактики, а також елементи, інтенсивність,
черговість, порядок і способи застосування та результативність її практичного
втілення.
Крім цього, підкреслимо, що тактика індивідуального
попередження злочинів мусить акумулювати та забезпечувати практичне
використання багатьох наук (у тому числі й науки управління) і передової
практики, добиватися позитивного впливу та змін в об’єкті дослідження, яким у
цьому випадку виступає співробітник ОВС, щоб усунути імовірність вчинення ним
злочину.
