---

Суб’єктивні ознаки злочину

Зміст суб'єктивної сторони складу зло­чину характеризують певні юридичні ознаки. Такими ознаками є вина, мотив та мета вчинення злочину. Вони тісно пов'язані між со­бою, проте їх зміст і значення у кожному випадку вчинення злочи­ну неоднакові. Вина особи — це основна, обов'язкова ознака будь-якого складу злочину, вона визначає саму наявність суб'єктивної сторони і значною мірою її зміст. Встановлення всіх ознак суб'єктивної сторони — це завершаль­ний етап у констатації складу злочину як єдиної підстави криміна­льної відповідальності. Тому з'ясування суб'єктивної сторони має важливе значення.

По-перше, вона виступає обов'язковим елемен­том будь-якого складу злочину, а її наявність чи відсутність дає мож­ливість відмежувати злочинне діяння від незлочинного.

 По-друге, суб'єктивна сторона істотно впливає на кваліфікацію злочину і до­зволяє відмежовувати тотожні злочини за об'єктивними ознаками.

По-третє, зміст суб'єктивної сторони істотно впливає на ступінь тяжкості вчиненого злочину, ступінь суспільної небезпе­чності особи суб'єкта і тим самим на призначення покарання.

Згідно з ст. 23 КК вина — це психічне став­лення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необереж­ності. Вина як обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого складу злочину нерозривно пов'язана з його об'єктивними ознака­ми. Її зміст відображують об'єктивні ознаки злочину, що характери­зують його об'єкт, предмет і об'єктивну сторону. Тому не існує абст­рактної вини, відірваної від конкретного суспільне небезпечного діяння.

Прямий умисел — це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільне небезпечний ха­рактер свого діяння  (дії або бездіяльності),  передбачала  його  сус­пільна небезпечні

наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК).

Інтелектуальні ознаки прямого умислу полягають в усвідомленні суспільне небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності) і передбаченні його суспільно небезпечних наслідків. Хоча ці поняття і належать до однієї інтелектуальної сфери психічної діяльності, але вони є різними за своїм змістом. Свідомість суспільне небезпечного характеру діяння містить у собі не тільки розуміння фактичної сторони того, що вчиня­ється, всіх обставин, що характеризують об'єктивні ознаки склад) злочину, в тому числі значущість об'єкта і предмета посягання, ха­рактеру діяння, місця, часу. способу його вчинення та інших обста­вин, а й розуміння соціального значення діяння, його соціальне шкідливості.

Передбачення означає, що у свідомості даної особи склалося певне уявлення про можливі або неминучі наслідки свого діяння. При цьому передбачення тут носить конкретний характер. Осо­ба має чітке уявлення про розвиток причинного зв'язку, тобто про те, що саме від її конкретного діяння настануть або можуть настати конкретні суспільне небезпечні наслідки.

Вольова ознака прямого умислу — це бажання настан­ня передбачуваних наслідків своєї дії чи бездіяльності. Частіше за все особа прагне в цьому разі досягти якої-небудь мети, задоволь­нити ту чи іншу потребу.

Мотив — це внутрішнє спонукання, рушійна сила вчинку людини, що визначає його зміст і допомагає більш глибоко розкрити пси­хічне ставлення особи до вчиненого.

Мета — це уявлення про бажа­ний результат, якого прагне особа, що визначає спрямованість ді­яння. Мотив і мета як психічні ознаки характерні для будь-якої свідомої вольової поведінки людини. В їх основі лежать потреби, інтереси людини. Однак, коли йдеться про мотив і мету злочину, їх зміст визначається антисоціальною спрямованістю. Мотив злочину — це спонукання  до  вчинення  злочину, а  мета  —  уявлення  про  його суспільне

небезпечний наслідок, про ту шкоду, яка зазнаки для винного настане для охоронюваних кримінальним зако­ном відносин і яка, проте, є для нього бажаною.

Мотивом проституції є ряд обставин, які постійно та в однаковій мірі впливають на це. На мій погляд, вони мо­жуть бути поділені на декілька груп, в кожній з котрих кла­сифікуючою є якась одна найбільш характерна ознака причини. Наприклад така, яка характеризує економічну сутність соціальних відносин, принципи існування соціальних відно­син або враховує біологічні чи психоемоційні особливості лю­дини, її поведінки в особистому житті і їх вплив на форму­вання соціальної поведінки громадян. Спробуємо розглянути їх більш детально стосовно проституції.

До факторів (чинників) економічного характеру, які мо­жуть впливати на можливість існування проституції (економічні передумови), можна віднести такі, як незадовільний стан економічного розвитку суспільства, майнове розшарування населення, економічний зиск від заняття проституцією.

В умовах, коли держава не в змозі забезпечити нормаль­ного розвитку економічних відносин, коли постійно знижу­ється рівень виробництва, зростає безробіття, розкручується інфляційна спіраль, коли значна частина населення не може законопослушним шляхом—робота, служба, навчання і та­ке інше — забезпечити свого добробуту, з'являється проша­рок суспільства, який бачить вихід з цього становища в про­типравній діяльності, в тому числі і занятті проституцією. При цьому для людини другорядними стають поняття мо­ральності тих чи інших дій, нівелюються та змінюються мо­ральні, духовні загальнолюдські цінності, вихолощується правовий аспект проблеми. Занепадом економіки та пов’язаним з цим духовним занепадом можна пояснити і існування так званої валютної проституції, коли наявність значних коштів у вільно конвертованій та національній валюті, висо­кий рівень    життя    іноземців    притягує   до   них   осіб   які    стали    на    шлях

проституювання.

Заперечувати, що заняття проституцією—це безперспек­тивна діяльність і що вона не приносить людині зиску — бу­ло б не зовсім правильно. Проведені нами у 1988—1990 рр. соціологічні дослідження серед осіб, що займаються прости­туцією, у Києві; Львові, Донецьку, Одесі, Ялті (кількість респондентів 237 осіб) дозволили визначити найбільш ха­рактерні спонуки такої діяльності, які прямо вказують на те, що проституювання надає повії можливість мати зиск від такої діяльності. Наприклад, дві з трьох опитаних повій вка­зали, що до проституювання їх підштовхнуло скрутне мате­ріальне становище, коли рівень існуючої заробітної платні не дозволяє забезпечити нормальне існування. Кожна чет­верта з них вказала на можливість отримати змогу користу­ватися додатковими матеріальними благами, мати вільні кошти на свої потреби, а кожна п'ята—на можливість стати матеріально незалежною від батьків, чоловіка. Інших роди­чів та значно покращити умови життя.

Але проституювання—це не тільки змога вирішити пи­тання свого матеріального добробуту і одержання .прибут­ку, а й значні витрати, які йдуть на забезпечення можливості такої діяльності. Це оплата послуг лікарів, косметологів, відповідного одягу, косметики, способу життя і т. ін. Тому тривале заняття проституцією (рік і більше) призводить до того, що людина повністю стає залежною від такої діяльнос­ті. З кожним днем збільшуються витрати на забезпечення змоги проституювання, все меншою стає можливість самостійно покінчити з таким способом життя. Тим паче, що більшість новій не враховує того, що в їх діяльності дуже зацікавлені організовані злочинні угруповання. Встановлення контролю над діяльністю повій дозволяє їм отримувати знач­ні прибутки як у вільно конвертованій, так і національній валюті, «відмивати» кошти, одержані від інших видів злочинної діяльності, використовувати повій для шантажування окремих скомпрометованих   посадових  осіб,  а  також  для  за­безпечення   вирішення

питань, пов'язаних з легальною еко­номічною діяльністю і т. ін. Навіть якщо у повії .виникає ба­жання покінчити з таким способом життя, то здебільшого їй це не вдається. У рекетирів, сутенерів, утримувачів домів розпусти, звідників та інших осіб, які наживаються па прос­титуції, завжди знайдуться різноманітні засоби, щоб приму­сити повію продовжувати свою діяльність. А тенденція примусового втягнення до проституювання в нашій державі з кожним днем стає все більш явною.

Проституція і організована злочинність тісно пов'язані між собою. Дуже часто кошти, одержані .від проституюван­ня, використовуються для забезпечення біржових махінацій та спекуляцій, купівлі-продажу крадених цінностей, неле­гального прального бізнесу, торгівлі наркотиками та вчинення деяких інших злочинних діянь . Тому майже у всьому світі зберігається тенденція до збільшення масштабів утягу­вання злочинними організаціями людей у проституювання незалежно від їх віку, статі, національності, громадянства, соціального становища та матеріального стану окремих осіб . Залежність заняття проституцією від організованої злочинної діяльності —це одна з найбільш явних причин іс­нування такого соціального явища.

Серед причин, .що сприяють існуванню проституції та втягнений в таку діяльність все нових і нових осіб, можна також назвати недоліки у вихованні особи, правовий та мо­ральний нігілізм, негативний вплив оточення та ін.

Однак соціальні та економічні фактори не вичерпують ко­ла причин, які породжують проституцію. В деяких випадках вони можуть не мати суттєвого значення для вирішення пи­тання про заняття такою діяльністю. Наприклад, таке мож­ливе у випадках потреби людини, в силу її фізіологічних особливостей, мати значну .кількість статевих контактів. Ду­же часто це або бажання задовольнити статеві потреби в неприродній формі призводить до відмови   від   загальноприйня­тих   у   суспільстві  форм їх задоволення і стає

головною при­чиною розбещеності, ненормальності у сексуальних зносинах, в тому числі веде до заняття проституцією . Такі випадки не численні, та нехтувати ними не можна.

До проституювання людина приходить не зразу, одноразово, хоча і таке не можна виключати. Передумовою цього стає певний проміжок часу, коли під впливом економічних, соціальних чи біологічних факторів в особи формується внут­рішнє переконання, готовність до такого роду діяльності. Цілком можливо, що особа, яка веде розбещений спосіб жит­тя у сфері статевих відносин, так і не стає повією. Це цілком природно. Для того, щоб використовувати статеві зносили для заробітку засобів для життя, у людини повинні зміни­тися погляди на моральні цінності, вона має прийняти такий спосіб життя як єдино можливий для себе. Це трапляється, як правило, тоді, коли особа опиняється у скрутному стано­вищі, безвиході. Для оточуючих це може і не здатися таким, бо кожна людина в силу своїх психологічних особливостей, виховання, освіти і такого іншого по-різному сприймає і оцінює одні й ті ж факти дійсності, а по цьому й обирає той чи інший шлях для вирішення своїх проблем. У деяких ви­падках їх вирішення вбачається тільки у можливості займа­тися проституцією. Поштовхом для прийняття такого рішен­ня, як правило, стають емоційні стреси, байдуже відношен­ня оточуючих до проблем цієї людини та ін.

Так, наприклад, причиною, яка спонукала до проститую­вання повії вказують таке: сімейні чвари та безладдя в між особових відносинах, аморальну поведінку родичів—більш ніж 50 % опитаних; нещасливе одруження та пов'язану з цим психологічну несумісність—близько 30%; психологічну неврівноваженість та необхідність вийти з емоційної кризи — близько 10%; потребу мати кошти для купівлі наркотичних речовин чи придбання алкогольних напоїв—близько 8%; удівство та труднощі одинокого життя, можливість виправи­ти його таким чином на краще—близько 5%.

Тому, як здається, можна зробити висновок, що певний психічний стан особи, труднощі особистого життя і таке ін­ше теж можуть виступати факторами, що сприяють поши­ренню проституції. При цьому вони стають тим каталізато­ром, який об'єднує усі негативні моменти, їх вплив на життя людини і реалізує направленість особи на аморальну, анти­громадську діяльність, в тому числі і заняття проституцією.

На підставі викладеного можна дійти висновку, що од­нієї якоїсь головної причини, що штовхає людину до заняття проституцією, не існує. Вона стає можливою лише при збі­гові негативного впливу на особистість усіх негативних фак­торів, які є наслідком розвитку економічних та суспільних відносин, причин, що випливають з особистого життя лю­дини, та її біологічних потреб.

Метою проституції є отримання за надання послуг сексуального характеру грошей, цінних паперів, коштовностей, або інших речей які представляють цінність для проститутки. Отриманий доход може бути для винної особи основним або додатковим джерелом існування.

 Винагорода за проституювання може надаватися у будь-якому вигляді. Найчастіше засобами оплати виступають гро­ші — національна та іноземна валюта. Іноді в якості платні використовуються різні матеріальні цінності—ювелірні ви­роби, державні цінні папери, акції, побутова телерадіотехніка, носильні речі, предмети жіночого туалету, продукти хар­чування, спиртні напої і т. ін. Як виняток оплата може на­бувати нематеріального вигляду, тобто мати форму різного роду послуг соціально-побутового чи соціально - культурного характеру, які надаються повії за її діяльність. Наприклад, надання пільгових путівок, вирішення питання про позачер­гове одержання житла з державних фондів, підтримка і за­безпечення перемоги в різних конкурсах, лотереях тощо. Різниця між цими формами оплати  незначна  і  полягає  лише  в  тому  що  при грошовій та  матеріальній

оплаті послуг по­вії матеріальні цінності безпосередньо переходять у власність повії, а при нематеріальній вона спочатку одержує можли­вість володіти та користуватись якимись послугами чи май­ном безкоштовно, а потім за незначну платню чи безкош­товно стає його власником чи має від цього якийсь інший зиск.

Відплатність проституювання — це одна з головних рис, яка відрізняє таку діяльність від іншої аморальної поведін­ки в сексуальній сфері, наприклад, розпусти. Як відомо, по­слуги повії завжди відплатні, і їх надання переслідує завж­ди корисливу мету, а розпуста, як правило, безкоштовна та передбачає вступ в статеві зносини лише на підставі взаєм­ного потяту чи необхідності задоволення сексуальних потреб. Можна навести приклади, коли і при розпусті можливі матеріальні витрати для однієї чи обох сторін. Але це не, можна вважати платнею за надання сексуальних послуг, то­му що, такі витрати носять добровільний характер і безпо­середньо залежать від доброї волі. бажання особи (осіб), які приймають участь у таких діях. Крім цього, у таких витрат інші психологічні засади. Вони більше схожі на вид подяки за вступ у сексуальні відносини, ніж на їх оплату.

Винагороду за проституювання повія може одержувати як самостійно, так і через посередництво третіх осіб. У де­яких випадках вона може знаходитись на утриманні суте­нера. Це означає, що повія одержує в останнього раз в обу­мовлені строки певну суму коштів в національній чи інозем­ній валюті незалежно від того, який .прибуток вона може ма­ти від своєї діяльності. Якщо ж повія за обумовлений термін не заробить якогось визначеного мінімуму коштів, то вона буде працювати безкоштовно. При таких відносинах сутенер повністю гарантує вирішення будь-яких питань та конфлікт­них ситуацій, які можуть виникнути у процесі такої діяль­ності. З іншого боку повія повністю підпадає в залежність від сутенера.

Організоване таким чином заняття проституцією надзви­чайно утруднює   виявлення   та   документування   протиправної  діяльності   повій

правоохоронними органами. Разом з тим при відсутності в адміністративному праві інституту спів­участі до відповідальності може бути притягнута лише осо­ба, яка вчинить дії, що складають правопорушення. А в кримінальному праві відсутність положень, що передбачують відповідальність за допомогу та посередництво в занятті проституцією, її експлуатації створює майже неможливі умо­ви боротися правовими засобами з існуванням та розповсюдженням проституції у суспільстві, а також реально забезпе­чувати захист прав, честі та гідності осіб, що займаються цією діяльністю, від зловмисних посягань сутенерів та посе­редників.