---

Формування доходів сільського населення

Бідність як глобальне соціальне явище існує в усіх країнах світу і не є винятком для України. Бідність - явище багатогранне. Пояснюючи зміст бідності, найчастіше використовується визначення ООН: бідність – це «стан тривалої змушеної відсутності необхідних ресурсів для забезпечення задовільного життя». Це визначення включає не тільки брак коштів, але й обмеження можливостей реалізації потенціалу людини, що викликано відсутністю достойної роботи, придатного житла, доступу до адекватної освіти та закладів охорони здоров’я, безсиллям перед обставинами, а також обмеженими можливостями участі в соціально-економічних процесах.

Виходячи з того, що основними проявами бідності є недостатність споживання, низький рівень освіти і погане здоров’я, ООН фіксує увагу на чотирьох основних характеристиках бідності1:

- коротке життя;

- низька професійно-освітня підготовка;

- позбавлення нормальних умов життя – чистої питної води, медичних послуг, якісного харчування;

- вилучення з суспільного життя, соціальна ізоляція.

Цілком зрозуміло, що сам зміст бідності та критерії її визначення змінюються з розвитком цивілізації - з одного боку, і особливо сильно залежать від політичних настанов та орієнтацій суспільства – з іншого. Вирішального значення набуває визначення критеріїв бідності та вибір її індикаторів, що є невід’ємною складовою частиною всіх національних стратегій і програм подолання бідності. Не менш важливим є дослідження стану регіонів і місцевості, де прояви бідності є найбільшими. Аналізуючи бідність та причини, що її породжують, здійснюється пошук шляхів і напрямків зниження рівня бідності.

В Україні, як і в багатьох інших країнах світу, сільська місцевість характеризується набагато гіршими умовами для проживання людей та їх розвитку порівняно з містами, нижчим рівнем розвитку підприємництва та відсутністю достатньої пропозиції на ринку праці. Все це обумовлює високий рівень бідності сільських жителів. А важливим напрямком подолання бідності є розвиток підприємництва у сільських регіонах. Це має бути вирішальною настановою, яка, крім іншого, передбачає максимальну орієнтацію працездатного населення на розвиток власної ініціативи та трудового потенціалу, реалізацію своїх можливостей.

В роботі розкриті основні проблеми бідності в сільській місцевості та джерела формування доходів сільських жителів, запропоновані заходи щодо формування підприємницької активності сільських жителів. Робота базується на даних Державного комітету статистики України, Міністерства аграрної політики та Міністерства економіки України. Також використані матеріали опитування сільських жителів, проведеного у рамках спільного з Продовольчою та сільськогосподарською організацією ООН (ФАО) дослідження 2005 року.

Збільшення обсягів виробництва та підвищення продуктивності праці в багатьох секторах економіки України, що спостерігалося протягом останніх років, обумовили зростання реальної заробітної плати. Відбулося й значне підвищення заробітної плати в державному секторі та державних соціальних виплат (пенсійних виплат, допомоги при народженні дитини тощо). Все це призвело до збільшення витрат домогосподарств і дало змогу багатьом з них подолати межу бідності. Відповідно, спостерігається зменшення бідності в Україні (скорочення масштабів бідності та зменшення середньої глибини бідності).

Проте при загальних позитивних тенденціях в країні, в сільській місцевості рівні бідності залишаються найвищими. Це не може не непокоїти, зважаючи на те, що в сільських населених пунктах постійно проживає понад 30 % населення країни (табл. 1.1) [48].

Таблиця 1.1

Співвідношення міського і сільського населення України,

станом на 1 січня

Роки	Жителі міст		Сільські жителі
	млн. осіб	%	млн. осіб	%
2001	32,9	67,3	16,6	32,7
2002	32,6	67,2	15,9	32,8
2003	32,3	67,3	15,7	32,7
2004	32,1	67,4	15,5	32,6
2005	32,0	67,7	15,3	32,3
2006	31,9	68,0	15,0	32,0
2007	31,8	68,1	14,8	31,9
2008	31,7	68,3	14,7	31,7
2009	31,6	68,5	14,6	31,5

 

Нерівність за статками найбільш яскраво проявляється у витратах осіб, які живуть у сільській місцевості, де рівень бідності на 2-4 процентних пункти вищий, ніж у малих і великих містах. У 2007 році споживчі сукупні витрати сільського жителя були на 20,1% меншими, ніж городянина, і становили 566,92 грн. на місяць (порівняно з 709,95 грн. споживчих сукупних витрат міських жителів у розрахунку на місяць). За підсумками 9 місяців 2008 року у середньому на одного члена домогосподарства сукупні витрати становили у міських домогосподарствах — 2743 грн., у сільських — 2203 грн., або на 19,7% менше.

Витрати сільських жителів на продукти харчування та безалкогольні напої становили 89,3% аналогічних витрат жителів міст, на одяг і взуття — 87,5%, охорону здоров’я — 75,5%, транспорт і зв’язок — 64,6%, освіту, відпочинок і культуру — 60,1% (табл. 1.2) [48]. Лише неспоживчі сукупні витрати сільських жителів дорівнюють неспоживчим сукупнім витратам жителів міст. Проте, у сільських жителів ці витрати переважно є допомогою родичам, будівництво, капремонт тощо. А у жителів міст більшість цих витрат становить купівля акцій, нерухомості, вклади до банків тощо.

 

Таблиця 1.2

Сукупні середньомісячні витрати у розрахунку на 1 члена домогосподарства у містах і сільській місцевості, грн.

Статті витрат	Міські поселення			Сільська місцевість			Сільська місцевість у % до міст, 2007 р.
	2005 р.	2006 р.	2007 р.	2005 р.	2006 р.	2007 р.
Продукти харчування та безалкогольні напої	276,70	306,44	370,55	245,28	271,30	331,11	89,3
Одяг і взуття	29,15	34,94	45,01	22,41	26,14	39,39	87,5
Житло, вода, електроенергія та інші види палива	46,16	61,19	98,28	27,30	36,38	65,97	67,1
Предмети домашнього вжитку, побутова техніка тощо	13,46	17,33	21,42	9,91	12,36	20,44	95,4
Охорона здоров’я	12,43	15,29	20,02	10,42	10,97	15,12	75,5
Транспорт і зв’язок	29,02	41,57	53,57	13,68	20,59	34,58	64,6
Освіта, відпочинок і культура	17,12	20,85	37,75	5,18	6,53	22,67	60,1
Інші споживчі витрати	41,58	49,90	63,34	20,11	23,01	37,64	59,4
Неспоживчі сукупні витрати (допомога родичам, будівництво, капремонт тощо)	40,17	50,63	62,28	45,06	55,99	62,29	100,0
Всього сукупних витрат	505,79	598,14	772,23	399,35	463,27	629,21	81,5

 

Витрати сільських домогосподарств на продукти харчування та безалкогольні напої становлять у 2007 році 52,6% їх сукупних витрат (при 58,5% - у 2006 році та 61,4% — у 2005 році). За міжнародними стандартами така структура витрат є характерною для сімей, що перебувають на межі бідності.

Розглядаючи бідність у сільській місцевості у більш широкому значенні, як стан тривалої вимушеної відсутності необхідних ресурсів для забезпечення задовільного способу життя, можна констатувати недостатність передумов для покращення стану. Йдеться не тільки про брак грошей і неповноцінне харчування, але й обмеження можливостей для реалізації потенціалу людини, викликане відсутністю гідної роботи та економічної бази для нормального життя: зручного житла, доступу до адекватної освіти та медичних послуг, чистої питної води, якісного харчування, обмеження можливостей участі в демократичних процесах і суспільному житті країни.

В Україні продовжується зменшення кількості сільських поселень, яких на початок 2006 року в Україні нараховувалось 28,57 тис. населених пунктів. У 227 з них (0,8% від загальної кількості населених пунктів) зовсім не було населення, але вони не зняті з обліку. Продовжується процес розукрупнення раніше адміністративно об’єднаних населених пунктів. Кількість населених пунктів з числом мешканців до 50 осіб становила 13,8% від загальної кількості сільських поселень3.

Характеризуючи житловий фонд сільських поселень можна відзначити, що більшість (2/3) сільських будинків побудовано з недовговічних матеріалів (дерево, саман тощо), і лише третина будинків — з цегли. Дахи 58,8 тис. будинків (0,9%) вкриті соломою, очеретом і толем. До 1970 року на селі збудовано 67,7% житлового фонду, з 1971 по 1990 роки — 27,1%, і тільки 5,2% — за останні 14 років. Із загального числа житлових будинків 4,2% (264,0 тис.) використовувались сезонно, 6,0% (375,4 тис.) — залишилися порожніми. Гострою є проблема благоустрою сільського житлового фонду. Відзначаючи зростання рівня обладнання житлового фонду села для надання комунальних послуг варто зазначити, що житло сільських жителів набагато гірше забезпечено водопроводом, каналізацією, центральним опаленням і гарячим водопостачанням, ніж міське. Зовсім не забезпечені: центральним опаленням 43,3% населених пунктів, 31,5% — водопостачанням, 38,8% — каналізацією, 47,5% — природним газом, 15,6% — скрапленим газом, 7,8% — телефоном.

Ускладнюють умови життя на селі відсутність в багатьох селах мережі доріг з твердим покриттям, транспортного зв’язку, низький благоустрій вулиць тощо. Так, більше чверті сільських населених пунктів (в них проживає 1,2 млн. жителів) не мали зупинок громадського транспорту, з них 451 село (з населенням 67,6 тис. осіб) знаходилось від найближчої зупинки на відстані більше 10 км. Не мали доріг з твердим покриттям 7,5 тис. сільських населених пунктів з числом жителів 2,4 млн. осіб, з них 799 сіл (з населенням 571,7 тис. осіб) знаходились від дороги з твердим покриттям на відстані більше 10 км. Мали неосвітлені вулиці 19,0 тис. сільських населених пунктів (66,5% до загальної кількості). Твердим покриттям забезпечено 44,5% від загальної протяжності сільських вулиць, освітленням лише 7,3%.

Низькою є забезпеченість сіл закладами комунально-побутових послуг. Потребує уваги проблема водопостачання у сільській місцевості. Так, 134,3 тис. жителів 449 сільських населених пунктів (1,6%) користувались привозною водою. Найбільша кількість сільських населених пунктів, жителі яких користувались привозною водою, у Миколаївській області — 111, Дніпропетровській — 105, Запорізькій — 81, Донецькій — 36.

Кількість населених пунктів, на території яких знаходяться забруднені поверхневі водойми, склала 2,0 тис. Станом на початок 2006 р. на території 5,9 тис. сільських населених пунктів знаходилось 8,4 тис. неорганізованих звалищ побутового, промислового, будівельного та іншого сміття; в 2,8 тис. сільських населених пунктів — 4,1 тис. складів мінеральних добрив і отрутохімікатів.

Залишається низьким рівень забезпеченості сільських населених пунктів об’єктами соціально-культурної сфери. Так, у 20,1 тис. сільських населених пунктів (70,3% від загальної кількості) відсутні дитячі дошкільні заклади, у 14,6 тис. (51,1%) — школи, у 16,8 тис. (58,8%) — відділення зв’язку, у 9,5 тис. (33,2%) — лікарняні заклади. Аналогічна ситуація склалась із наявністю об’єктів культурного призначення.

Не всі наявні установи використовуються за призначенням. Так, дошкільних закладів використовується за призначенням лише 78,9% від їх загального числа, кіноустановок — 50,6%, підприємств служби побуту — 63,2% (у тому числі лазень — 35,1%). Значна кількість об’єктів соціальної сфери потребує капітального ремонту або перебуває в аварійному стані (відповідно 26,9% та 3,8% дитячих дошкільних закладів, 23,0% та 1,2% шкіл, 42,1% та 5,1% клубів, 28,5% та 2,1% бібліотек, 21,6% та 0,5% лікарень, 23,3% та 3,4% будинків побуту, 23,3% та 14,6% лазень).

У роки адміністративної економіки розвиток і функціонування об’єктів соціальної інфраструктури села забезпечували сільськогосподарські підприємства, на балансі яких ці об’єкти знаходилися. Виходячи з функціонального призначення аграрних підприємств як учасників ринкових відносин, утримування соціальної сфери не є їх завданням. Проте задовільний стан і доступність соціальної сфери здатні сприяти розвитку підприємництва у сільській місцевості, покращанню соціально-демографічного стану села та подоланню бідності.

Як наслідок складної соціально-економічної ситуації та умов життя селян в сільській місцевості є скорочення чисельності жителів переважно за рахунок природного скорочення по всіх регіонах України, тобто перевищення смертності над народжуваністю. Таке скорочення характерно для 25,7 тис. сільських населених пунктів. Протягом 2001-2004 років природне скорочення в селах склало 654,4 тис. осіб. У 2005 і 2006 роках воно становило, відповідно, 168,6 та 142,6 тис. осіб. Більшість населених пунктів, у яких зовсім не було новонароджених, знаходяться у Сумській, Чернігівській та Полтавській областях (відповідно — 30,9%, 25,4% та 23,7%). Кількість населених пунктів, у яких немає дітей віком до 5 років, на початок 2005 року збільшилася до 3,0 тис., що склало 10,7% від загальної кількості сільських населених пунктів. Дітей у віці 6-14 років не було у 8,7 тис. сільських населених пунктів, у 9,4 тис. — дітей віком 15-17 років, у 1,6 тис. — молоді у віці 18-27 років, у 1,7 тис. — молоді у віці 28-34 років, а 1005 сіл не мали молоді у віці 18-34 років.

Все це дозволяє констатувати, що бідність у сільській місцевості є більш гострою проблемою порівняно з іншими територіями України. Вона обумовлена специфікою економічної, демографічної, соціальної ситуації в сільській місцевості, низьким рівнем розвитку підприємництва, браком робочих місць в сільській місцевості та гідного рівня оплати праці, складним станом сільської інфраструктури, практичною відсутністю сфери послуг в сільських населених пунктах. У сільській місцевості складними є умови щодо забезпечення сільських жителів базовими потребами людини, актуальними для сучасного суспільства:

- достатнє та збалансоване харчування;

- якісне медичне обслуговування;

- доступність якісної освіти;

- можливість вести здоровий спосіб життя;

- побутові умови для нормального життя (особиста безпека, житло, транспорт, засоби зв’язку, інформація тощо);

- доступ до зайнятості відповідно до набутої освіти і кваліфікації та можливість самореалізації.

Вибіркові спостереження умов життя домогосподарств України свідчать, що сукупні ресурси домогосподарств у сільській місцевості є меншими порівняно з домогосподарствами міських поселень. У середньому в розрахунку на одного сільського жителя у 2007 році сукупні ресурси становили 665,11 грн. на місяць (у 2006 році - 544,18 грн.), а сукупні ресурси одного мешканця міста — 825,79 грн. на місяць (у 2006 році - 655,05 грн.). Загальні доходи селянина у 2007 році були меншими на 265,52 грн. у розрахунку на місяць порівняно з доходами жителів міст при 107,44 грн. у 2006 році. За 9 місяців 2008 року у середньому на одного члена домогосподарства загальні доходи становили у містах 1116 грн. на місяць, а у сільських домогосподарствах — 852 грн. на місяць, або на 264 грн. менше. Частка сільського населення із середньодушовими загальними доходами на місяць нижче прожиткового мінімуму склала 27% (за відповідний період 2007 року - 42%).

Структуру доходів і сукупних ресурсів домогосподарств обумовлюють особливос-ті сільської місцевості. За даними вибіркових спостережень умов життя домогосподарств України у 2007 році 32,7% сукупних ресурсів домогосподарств у сільській місцевості становить оплата праці, 26,6% — пенсії, допомога, субсидії та компенсаційні виплати, 12,8% — вартість спожитої продукції, отриманої в особистому господарстві та від самозаготівель, 11,7% — доходи від продажу сільськогосподарської продукції. На відміну від домогосподарств у міських поселеннях, питома вага оплати праці у сукупних ресурсах сільських домогосподарств є на 23,0 відсоткових пункти меншою. Проте, в структурі сукупних ресурсів сільських домогосподарств є набагато більшою частка спожитої продукції, отриманої в особистому господарстві, та доходи від продажу сільськогосподарської продукції, що вирощена членами домогосподарств.

Значну частку сукупних ресурсів домогосподарств становлять пенсії, пільги, допомога, субсидії та компенсаційні виплати (у 2005-2007 роках близько 27%). На 1 січня 2007 року в сільській місцевості проживало 4,5 млн. пенсіонерів, або 34% з кількості тих, які перебували на обліку в органах Пенсійного фонду України. Іншими словами, 30,5% сільського населення становлять пенсіонери.

Мала частка заробітної плати в структурі доходів сільських жителів є значною проблемою. Вона обумовлена специфікою розвитку суб’єктів господарювання в сільській місцевості та занятістю селян. Переважна більшість сільських жителів (50,6%) — зайняті у сільському господарстві, решта працює у галузях освіти (15,2%), торгівлі (6,7%), охорони здоров’я (6,3%), різних галузях промисловості (5,0%), на транспорті (3,7%). При тому, що сільськогосподарське виробництво забезпечує більшість сільських жителів роботою, протягом останніх років відбувається зменшення кількості найманих працівників. Так, якщо у 2001 році в сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві було 2348 тис. найманих працівників, то у 2007 році їх кількість скоротилася до 868 тис. осіб, або на 64% (див. табл. 1.3) [48].

Таблиця 1.3

Кількість найманих працівників в сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві, 2004-2007 рр.

Показники	2003 р.	2004 р.	2005 р.	2006 р.	2007 р.
Наймані працівники, тис. осіб	1537	1272	1137	1005	868
У % до поперед-нього року	х	82,7	89,4	88,4	86,3

 

На фоні зменшення чисельності найманих працівників у найпоширеніших сферах господарської діяльності у сільській місцевості, скорочуєте й попит на робочу силу в сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві. Так, якщо на початок 2005 році попит на робочу силу в цих галузях становив 10,4 тис. осіб, на початок 2007 року — 8,1 тис. осіб, то на 1 січня 2009 року лише 4,0 тис. осіб (табл. 1.4).

Таблиця 1.4

Динаміка потреби підприємств у працівниках за видами економічної діяльності у 2005-2008рр. (на кінець звітного періоду), тис. осіб

Роки	Економіка в цілому	Сільське господарство, мисливство та лісове господарство
		тис. осіб	%
2005	186,6	10,4	5,6
2006	170,5	8,1	4,7
2007	169,7	7,3	4,3
2008	91,1	4,0	4,4

Труднощі, пов’язані з пошуком роботи призвели до збільшення чисельності осіб, зайнятих тільки у власному особистому господарстві (домогосподарстві) — 2,7 млн. сільських жителів (41,6% зайнятого сільського населення у 2008 році). На відміну від міст, де більш сприятливою є кон'юнктура на ринку праці, неформальний сектор економіки у 2008 році, як і в 2007 році, був основним місцем прикладання праці для кожної другої особи з числа зайнятих сільських жителів.

За даними Державного комітету статистики України рівень безробіття (за методологією МОП) в сільській місцевості у 2008 році становив 5,7% до економічно активного населення у віці 15-70 років. При цьому, рівень зайнятості сільського населення становить лише 61,8% всього сільського населення у віці 15-70 років. Майже кожний третій сільський мешканець працездатного віку не працював і не навчався. Проявом загострення кризи зайнятості у сільській місцевості є прогресуюче скорочення кількості населення, яке бере участь у виробничому процесі, часткова і тимчасова зайнятість стають масовим явищем, зростає кількість безробітних, що не здійснюють пошук роботи. Динаміку кількості зареєстрованих безробітних у сільській місцевості у 2001-2008 роках характеризує табл. 1.5 [48].

Таблиця 1.5

Динаміка кількості зареєстрованих безробітних у сільській місцевості у

2000-2008 роках (на кінець звітного періоду), тис. осіб

Роки	Всього по країні	В сільській місцевості
		тис. осіб	%
2001	1008,1	311,4	30,9
2002	1034,2	423,6	40,9
2003	988,9	449,2	45,4
2004	981,8	466,9	47,5
2005	881,5	452,7	51,3
2006	759,5	405,6	53,4
2007	642,3	345,9	53,8
2008	844,9	426,6	50,5

 

У 2004-2006 роках в структурі витрат на виробництво сільськогосподарської продукції в аграрних підприємствах витрати на оплату праці становили лише 13,7-14,0%. Сільськогосподарське виробництво залишається сферою діяльності, де заробітна плата є найнижчою в економіці України. За інформацією Міністерства аграрної політики у січні-листопаді 2007 року середньомісячна заробітна плата одного штатного працівника в сільському господарстві становила 712,2 грн., або 54% від середнього показника в цілому по галузях економіки країни. Середньомісячна заробітна плата працівників сільського господарства становила лише 127% до прожиткового мінімуму на одну працездатну особу (568 грн.). У 2008 році, порівняно з 2006 роком, вона підвищилася на 95%, проте залишається однією з найнижчих серед галузей економіки (рис. 3). Низьким рівнем заробітної плати характеризуються й інші поширені в сільській місцевості види економічної діяльності — мисливство та лісове господарство (див. табл. 1.6).

Таблиця 1.6

Середньомісячна заробітна плата працівників за видами

економічної діяльності у 2007-2008 роках, грн.

Види економічної діяльності	Нарахована заробітна плата, грн.		У % до середнього рівня по економіці
	2007 р.	2008 р.	2007 р.	2008 р.
Сільське господарство, мисливство та пов’язані з ними послуги	733	1076	54,3	69,6
Лісове господарство та пов’язані з ними послуги	1100	1311	81,4	72,6
Промисловість	1554	2017	115,0	111,6
Будівництво	1486	1832	110,0	101,4
Торгівля та ремонт	1144	1514	84,7	83,8
Діяльність транспорту та зв’язку	1670	2207	123,6	122,2
Фінансова діяльність	2770	3747	205,0	207,4
Державне управління	1852	2581	137,1	142,9
Освіта	1060	1448	78,4	80,2
Охорона здоров’я та надання соціальної допомоги	871	1177	64,4	65,2
В середньому по економіці країни	1351	1806	100,0	100,0

Серед першочергових постає завдання підвищити частку заробітної плати в структурі доходів сільських домогосподарств. Це можливо, зокрема, через розвиток підприємництва у сільській місцевості. Разом з тим, у сільському господарстві та мисливстві станом на 1 січня 2009 року залишилося непогашеними 85,9 млн. грн. заборгованості із виплати заробітної плати. Із них, по економічно активних підприємствах — 32,3 млн. грн. Заборгованість із виплати заробітної плати в лісовому господарстві та пов’язаних з ним послуг на цю ж дату становила 12,7 млн. грн. Практично вся ця заборгованість сформувалася по економічно активних підприємствах.

Складовою доходів сільських жителів є плата за здачу в оренду землі та майнових паїв. В результаті реформування сільськогосподарських підприємств право власності на майнові паї отримали 6,1 млн. громадян. А 6,8 млн. сільських жителів отримали сертифікати, що посвідчують їх право на земельну частку (пай). З них 6,4 млн. громадян отримали державні акти на право власності на землю (94,6% від загальної кількості громадян, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай)). Згідно нормативної грошової оцінки станом на 1 січня 2009 року середня вартість 1 га ріллі в Україні становить 11 129 грн., 1 га сіножатей — 4 631 грн., 1 га пасовищ — 3 525 грн., 1 га багаторічних насаджень — 34 377 грн. За оцінками фахівців Інституту аграрної економіки УААН ціна землі має бути вищою. Проте мораторій на продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення, який до цього часу не скасовано в Україні, не дозволяє сільським жителям реалізувати право на розпорядження своєю власністю — землею. А отже, маючи відповідний капітал у вигляді землі, селяни, насамперед пенсіонери, змушені жити у бідності, отримуючи невелику орендну плату.

Середній розмір плати за оренду землі на рік становить 1,5-3% від нормативної грошової оцінки землі (для порівняння, відсоткові ставки по банківських депозитах — 10-17% річних). Загальна сума нарахованої орендної плати за землю у 2007 році становила 2,4 млрд. грн. За інформацією Міністерства аграрної політики України станом на 1 січня 2008 року виплачено 2,2 млрд. грн. (92% від нарахованого), в тому числі, грошима — 24%, зерном — 58%, іншою продукцією — 14%, послугами — 4%. Загальна сума нарахованої орендної плати за майно у 2007 році становила 52,1 млн. грн. З них на початок 2008 року виплачено 40,7% млн. грн. (78% від нарахованого), в тому числі грошима — 33%, зерном — 26%, іншою продукцією — 23%, послугами — 18%. Важливим першочерговим завданням є створення умов для сільських жителів щодо вільного розпорядження своєю власністю, зокрема скасувати мораторій на продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Для значної частини сільських жителів важливим джерелом доходів залишається їх особисте господарство (домогосподарство). За підсумками державного статистичного спостереження щодо окремих показників розвитку сільських, селищних, міських рад станом на 1 січня 2009 р. в сільських населених пунктах, зареєстровано майже 4,7 млн. домогосподарств, членам яких відповідно до чинного законодавства надані земельні ділянки з цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства" (далі — особисті селянські господарства). З них 3,4 млн. домогосподарств (72,9% до загальної кількості) утримують худобу і птицю. Особисті селянські господарства утримують 2,9 млн. свиней та 1,9 млн. корів. Середній розмір площі землі сільського домогосподарства становить 1,4 га, в т.ч. площа земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства — 0,62 га. У 2006 році частка спожитих продуктів харчування, вироблених в особистих господарствах, становить: овочів і картоплі — 80,7%, яєць — 74,5%, молока, молочного сиру та молокопродуктів — 58,5%, м’яса і м’ясопродуктів — 40,0% [48].

Таким чином можна констатувати, що сукупні ресурси і доходи сільських жителів є нижчими за ресурси і доходи мешканців міст. Серед специфічних особливостей формування доходів сільських жителів можна відзначити наступні:

- в структурі доходів селян досить низькою є частка оплати праці та доходів від підприємницької діяльності, проте високою є частка пенсій, допомоги, пільг, субсидій та компенсаційних виплат;

- в структурі сукупних ресурсів домогосподарств у сільській місцевості суттєвою є частка вартості спожитої продукції, отриманої з особистого підсобного господарства та від самозаготівель.

Особливості формування доходів сільських жителів значною мірою обумовлені низьким рівнем розвитку підприємництва у сільській місцевості, що не створює сприятливої кон'юнктури на ринку праці. Як наслідок, значна частина працездатних сільських жителів працює у власному особистому господарстві (домогосподарстві). Це обумовлює необхідність розвитку підприємництва, в тому числі й в несільськогосподарській сфері сільської економіки.