---

ОХОРОНА ПРАЦІ В БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВАХ

Охорона праці – це система правових, соціально-правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці.

Законодавство України про охорону праці являє собою систему  взаємозв'язаних нормативних актів, що регулюють відносини у галузі реалізації  державної політики щодо правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на  збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. Воно  складається, згідно Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про  праці України, інших нормативних актів.

Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року № 2694-ХІІ  визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян  на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю  відповідних державних органів відносини між власником підприємства,  установи і організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності або  уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони  праці в Україні.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про підприємства в Україні»  підприємство зобов'язане забезпечити всім працюючим на ньому безпечні та  нешкідливі умови праці і несе відповідальність за шкоду, заподіяну їх здоров'ю  та працездатності. Цією ж нормою передбачено, що працівник підприємства,  який став інвалідом на даному підприємстві внаслідок нещасного випадку або  професійного захворювання, забезпечується додатковою пенсією незалежно від  розмірів державної пенсії, а також те, що у разі смерті працівника підприємства  при виконанні ним службових обов'язків підприємство добровільно або на  основі рішення суду забезпечує сім'ю працівника допомогою відповідно до  законодавчих актів України.

Ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачено,  що у колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо  охорони праці, а ст. 8 визначає, що в угодах на державному, галузевому та  регіональному рівнях регулюються основні принципи і норми реалізації  соціально-економічної політики, зокрема щодо умов охорони праці.

Крім законодавчих актів України, правові відносини у сфері охорони  праці регулюються підзаконними нормативними актами: Указами і  розпорядженнями Президента України, рішеннями Уряду України,  нормативними актами міністерств та інших центральних органів державної.

До найважливіших підзаконних нормативно-правових актів з питаньохорони праці належать:

а) Положення про видачу Державним комітетом України ло нагляду за охороною праці власникові підприємства, установи, організації або уповноваженому  ним органу дозволу на початок роботи підприємства, установи, організації,  затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 6 жовтня 1993 р. М 831;

  6) Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних  захворювань і аварій на підприаиствах, в установах і організаціях, затверджене  постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 р. № 623; 

в) Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації  або уповноваженим  ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням  здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені  постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. № 472;

 г) Положення про державний галузеві, регіональні фонди охорони праці та  фонди охорони праці підприємства, затверджене постановою Кабінету Міністрів  України від 7 жовтня 1993 р № 838, та Інструкція про порядок перерахування,  обліку та витрачання коиапів державного, галузевих, регіональних фондів охорони  праці та фондів охорони праці підприємств, затверджена наказом Держнаглядохоронпраці і Мінфіну від 25 січня 1994р. № 4;

 д) Положення про порядок накладання штрафів на підприємства, установи  і організації за порушення нормативних актів про охорону праці, затверджене  постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1993 р. № 754;

 е) Список важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами  праці, на яких забороняеться застосування праці жінок, затверджений наказом  Міністерства охорони здоров'я України за погодженням з Державним комітетом  України по нагляду за охороною праці від 29 грудня 1993 р. № 256; 

є) Граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками,  затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України за погодженням з  Державним комітетом України по нагляду за охороною праці від 10 грудня 1993 р. № 241;

 ж) Список виробництв, професій і робіт з важкими і шкідливими умовами  праці, на яких забороняється застосування праці осіб молодше 18 років,  затверджений постановою Держкомпраці СРСР від: 10 вересня 1980р. (Бюлетень  Держкомпраці СРСР, 1981, М 3-7, із змінами і доповненнями, внесеними до нього  постановою цих же органів від 21 червня 1985 р.; Бюлетень Держкомпраці СРСР,  1985, М 12);

 з) Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми,  затверджені обов'язковою постановою Наркомпраці РРФСР від 4 березня 1921 р. і  поширені на всю територію СРСР постановою НКП СРСР і ВРНГ СРСР від 14  листопада 1923 р. (Известия НКТ СССР, 1923, №11-35);

 и) Перелік робіт з підвищеною небезпекою, затверджений наказом  Державного комітету України по нагляду за охороною праці вхід 30 листопада 1993р. №123;

і) Типове положення про навчання, інструктаж і перевірку знань  працівників з питань охорони праці, затверджене наказом Державного комітету  України по нагляду за охороною праці від 4 квітня 1994 р. № 30 і погоджене з  Міністерством охорони здоров'я, Державним комітетом з ядерної та радіаційної  безпеки, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством освіти і Федерацією  профспілок України; 

ї) Перелік посад посадових осіб, які зобов'язані проходити попередню і  періодичну перевірку знань з охорони праці, затверджений наказом Державного  комітету України по нагляду за охороною праці від 11 жовтня 1993 р. № 94; 

й) Типове положення про службу охорони праці, затверджене наказом  Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 3 серпня 1993 р. №  73 і погоджене з Міністерством охорони здоров'я, Державним комітетом з ядерної та радіаційної безпеки, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством праці  України; 

к) Типове положення про комісію з питань охорони праці підприємства,  затверджене наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці  від 3 серпня 1993р. № 72, погоджене з Міністерством праці, Міністерством  охорони здоровя, Мністерством внутрішніх справ, Державним комітетом з  ядерної та радіаційної безпеки України; 

л) Типове положення про роботу уповноважених трудових колективів з  питань охорони праці, затверджене наказом Державного комітету України по  нагляду за охороною праці від 28 грудня 1993 р. .№135, погоджене з Федерацією  профспілок України, ЦК профспілки працівників НАН України, Радою Федерації  профспілки працівників кооперації та інших форм вільного підприємництва, Радою  профспілки працівників Збройних Сил, Радою профспілки залізничників і  транспортних будівельників, Виконавче бюро Незалежної профспілки гірників  України, Міністерством охорони здоров'я, Міністерством праці, Міністерством  внутрішніх справ, Державним комітетом України з ядерної та радіаційної безпеки.

В Законі України “Про охорону праці” (ст. 4) задекларовані основні принципи державної політики в галузі охорони праці:

·                    Пріоритет життя і здоров”я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства;

·                    Повна відповідальність роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

·                    Обов’язків соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;

·                    Використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці;

·                    Комплексне розв’язання завдань охорони праці на основі національних програм з питань та урахуванням інших напрямків економічної та соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища;

·                    Встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств незалежно від фор власності та видів їх діяльності;

·                    Здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з охорони праці;

·                    Співробітництво і проведення консультацій між роботодавцями та профспілками (представниками трудових колективів) при прийнятті рішень з охорони праці;

·                    Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо покращення умов і підвищення безпеки праці.

Для реалізації цих принципів було створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності при Кабінеті Міністрів України, Держнаглядохоронпраці, Національний дослідний інститут охорони праці, навчально-методичний центр Держнаглядохоронпраці. Розроблені та реалізуються національна, галузеві, регіональні та виробничі програми покращення стану безпеки та гігієни праці виробничого середовища. В обласних, районних, міських органах виконавчої влади функціонують служби охорони праці.

Виходить щомісячний журнал “Охорона праці”. Видавництво “Основа” започаткувало тиражування нормативних актів, навчальних посібників та іншої літератури з охорони праці. Створюються комп’ютерні мережі, опрацьовуються та впроваджуються автоматизовані інформаційні системи з ряду найважливіших питань з охорони праці з перспективою їх подальшого об’єднання в єдину автоматизовану інформаційну систему Держнаглядохоронпраці.

Міжнародне співробітництво у галузі охорони праці охоплює наступні основні напрямки:

·                    Вивчення, узагальнення та впровадження світового досвіду з організації охорони праці, покращення умов та техніки безпеки;

·                    Участь у міжнародних інституціях з соціально-трудових питань та участь у їх роботі;

·                    Одержання консультацій зарубіжних експертів та технічної допомоги у питаннях вдосконалення законодавчої та нормативної бази з охорони праці;

·                    Проведення та участь у міжнародних наукових та науково-практичних конференціях та семінарах;

·                    Підготовка кадрів з охорони праці за кордоном.

Плідне співробітництво налагоджене між Україною та Міжнародною організацією праці – однією з найдавніших міжурядових організацій, яка була створена у 1919 році. З 1946 року МОП – спеціалізована установа ООН. Україна є членом МОЛП з 1954 року. Із 181 конвенцій, що прийняті на цей час МОП, Україна ратифікувала 50,серед яких найважливіші нормативні акти, що стосуються основоположних прав людини. У МОП діє система контролю за застосуванням у країнах-членах Організації конвенцій і рекомендацій. Кожна держава, член МОП, зобов’язана подавати доповіді про застосування на своїй території ратифікованих нею конвенцій, а також інформації про стан законодавства і практики з питань, що порушуються в окремих, не ратифікованих нею конвенціях. За фінансової підтримки міжнародних інституцій з 1996 року в Україні реалізується проект МОП “Мобілізація підприємств і працівників на запобігання зловживанням шкідливими речовинами в країнах Центральної та Східної Європи”.

Налагоджується співробітництво у галузі охорони праці в Україні із Європейським Союзом. Так, в рамках програми Tacis почалася робота над проектом “Сприяння у забезпеченні охорони праці в Україні (з метою підвищення рівня ефективності)”. Основні напрямки цього проекту включають: удосконалення нормативної бази в галузі охорони праці, створення інформаційного центру агітації та пропаганди з питань охорони праці, відпрацювання механізму економічних розрахунків на підприємстві, спрямованих на створення безпечних і здорових умов праці працюючим.       

Важливими нормативними актами з питань охорони праці є міжнародні договори або міжнародні угоди, до яких приєдналась Україна у встановленому порядку. Співвідношення міжнародних договорів про працю і законодавство України встановлено ст. 8 Кодексу законів про працю України. Саме цими нормами i слід керуватися, коли виникає колізія між нормами внутрішнього права України i нормами міжнародних договорів.

Загальний порядок застосування міжнародних договорів в Україні дещо відрізняється від порядку, передбаченого Законом України «Про охорону праці». Закон України «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10 грудня 1993 р. встановив, що «укладені i належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України i застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Цю норму повторено в п. 1. ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори України» від 22 грудня 1993 року. П. 2 цієї статті встановлює перевагу міжнародного догово­ру над національним законодавством України лише в тому разі, коли укладення міжнародного договору відбулося у формі закону.

Частина друга статті 3 закріплює пере­вагу норм міжнародних договорів i угод, в яких бере участь Україна, над нормами внутрішнього законодавства Укра­їни. Згідно з нею, у разі, коли міжнародними договорами або угодами, в яких бере участь Україна, встановлено більш високі вимоги до охорони праці, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються пра­вила міжнародного договору або угоди. Ця норма застосовується до вcix міжнародних договорів, регульованих нормами міжнародного права, в яких бере участь Україна, незалежно від їx форми i найменування: договір, угода, конвенція, пакт, протокол, інші форми i найменування міжнародних договорів.

Формула «договори, в яких бере участь Україна», означає, що мова йде про міжнародні договори, які були ратифіковані Верховною Радою України.

Значне мicцe серед міжнародних договорів, якими регулюються трудові відносини, займають конвенції Міжнародної Організації Праці (МОП) - спеціальної установи Організації Об'єднаних Націй щодо міжнародного співробітництва у галузі поліпшення умов праці та рекомендації щодо їx застосування. Вагома частина цих конвенцій стосується питань охорони пpaцi. Це, зокрема, такі конвенції як № 115 - про захист трудящих від іонізуючої радіації, № 120 - про гiгiєнy праці в торгівлі та установах, № 32 - про захист від нещасних випадків трудящих, зайнятих вантаженні або розвантаженні суден, № 199 – про забезпечення машин захисними пристроями та деякі інші. Особливе місце серед Конвенцій МОП займає Конвенція № 155.