---

Загальні принципи та методи дослідження особистості підлітків хворих на бронхіальну астму

Отримання  наукових  знань про таке складне явище, яким є психіка, значною мірою залежить від підходу дослідника до об’єкта пізнання. Цей підхід визначається системою методологічних засад, або принципів [79, C.50-53]

У дослідженнях Л. С. Виготського, Б. Ф. Ананьева, С. Л. Рубінштейна, Г. С. Костюка, О. М. Леонтьєва, Б. Ф. Ломова, К. К. Платонова, Ярошевського були закладені методологічні основи сучасної наукової психології. Узагальнюючи  методологічні здобутки цих дослідників, можна виділити   у цілісну систему основні принципи психологічної науки - принцип детермінізму, принцип відображення, принцип єдності психіки й діяльності, принцип розвитку психики, системно – структурний принцип.

Принцип детермінізму розкриває причини виникнення психіки у філогенезі та онтогенезі, закономірну зумовленість психічних явищ, психічної діяльності та психічних властивостей людини. Принцип детермінізму має велике значення не лише для пізнання психіки й розробки психологічної теорії, а й для пошуків шляхів передбачення, виховання психічних властивостей людини, керування ними.

Розглядаючи формулювання принципу детермінізму С. Л. Рубінштейном    (“ заломлення зовнішнього через внутрішнє”) та О. М. Леонтьевим ( “внутрішнє, суб’єкт діє через зовнішнє цим себе змінює”), український психолог О.М. Ткаченко запропонував не протиставляти та не ізолювати їх одне від одного. Дісними детермінантами психіки є процес і продукт взаємодії суб’єкта з об’єктом. У процесі взаємодії представлене у взаємозв’язку заломлення як зовнішнього через внутрішнє, так і внутрішнього через зовнішнє. Психіка суб’єкта детермінується процесом і продуктами актуальної та постактуальної взаємодії з об’єктом і водночас сама виступає як важлива детермінанта поведінки і діяльності людини.

Є кілька рівнів детермінації в залежності від рівня розгляду суб’єкта – як організму, як індивіда і як особистості. На рівні організму суб’єкт підпорядкований біопсихічним детермінантам – спадковим і здобутим, що зумовлюють реактивний характер організації поведінки, єдність суб’єкта на психофізіологічному рівні. Індивід – суб’єкт суспільних відносин у процесі засвоєння соціального досвіду, котрий визнавчається соціологічним рівнем детермінації. Особистість – це вищий рівень прояву активності суб’єкта, який утворює особливий “ підрівень” соціопсихічної детермінації, що характеризує соціально неповтогрні, оригінальні властивості психіки людини, здатність до творення нового суспільного досвіуу та самотворення. За принципом відображення всі психічні функції ( а не лише пізнавальні) за своєю проиродою є відображувальними. Психічне відображення має сигнальний характер. Воно випереджає фізичний контакт суб’єкта з суб’єктом, попереджаючи суб’єкта, сигналізуючи про значущі для нього об'єкти за допомогою нейтральних відносно об’єкта подразників (сигналів) Сигнальність- фундаментальна властивість психічного. Вона характеризується високою вибірковостю та випереджуваністю. Психічне відображення в людини є знаково – опосередкованим. Воно активне на будь- якому рівні. Це або відбір чуттєвих, біологічно значущих сигналів на рівні організму, або розумове пізнання в процесі засвоєння на рівні індивіда, або творення суспільно- історичного досвіду на рівні особистості.

Для організму психічне відображення забезпечує життєдіяльність для індивіда - дії з метою привласнення і репродуккції загальноприйнятих зразків суспільного досвіду, а на особистісному рівні- дії, спрямовані на творення нових, суспільно значущих продуктів і способів діяльності. Способом буття і розвитку особистості є, таким чином, діяльность особливого гатунку- перетворювальна, творча.

Принцип єдності психіки та діяльності конкретизує принципи детермінізму й відображення. За цим принципом психіка і діяльность не тотожні, але й не протилежні. Вони утворюють єдність, Психічні моделі дійсності дають можливість орієнтуватись у навколишньому середовищі на всіх рівнях детермінації- організму, індивіда й особистості, забезпечуючи життєдіяльність, засвоєння і продукування суспільного досвіду. Принцип єдності психіки та діяльності дає змогу вивчати таємниці психіки через процеси і продукти діяльності та поведінки людини, розкриваючи об’єктивні закономірності внутрішніх психічних явищ.

У принципі розвитку психіки об’єктивно виявляються й реалізуються детермінація поведінки, зв’язок психіка та діяльності. За цим принципом кожному рівневі детермінації притаманний свій тип розвитку. На рівні організму суб’єкт розвивається в процесі визрівання і формування психофізіологічних підстрктур, на рівні індивіда- у процесі діяльності присвоєння, а на рівні особистості- у процесі перетворювальної діяльності.

У реальному процесі становлення людської особистості типи розвитку представлені не однозначноть послідовно, а інтегрально, з послідовним домінуванням одного з них. Процес розвитку особистості пов’язаний з її творчою діяльностю. Особистісні якості закладаються під час ігрової та навчальної діяльності, а досягають повного розвитку виступає і як прцес створення суспільно цінного продукту і як процес самотворення, саморозвитку, самореалізації, самооб’єктивації особистості- на основі засвоєння суспільно- історичного досвіду.

Усі типи розвитку (шляхом визрівання, научіння, присвоєння, творення) в реальному процесі становлення людини як особистості відбуваються не ізольовано: вонни діалектично переплітаються. Принцип розвитку психіки дає змогу адекватно розуміти психіку, розглядати її не як щось стале, а як результат розвитку й діяльності на різних етапах становлення особистості.

За системно-структурним принципом  психіка є складною системою взаємопов’язаних елементів, таких як пам’ять, воля, мислення , уява та інших, котрі розглядаються як складові елементів цілого. Психіка виступає при цьому як особлива відкрита система зі зворотними зв’язками. На кожному рівні детермінації психіка ввімкнена у регуляцію взаємодії суб’єкта з ширшою біологічною системою (на рівні організму) з соціальною системою (на рівні індивіда), із створюваними культурно- історичними цінностями суспільства та предметного світу (на рівні особистості)

Принципи психології використовуються у взаємозв’язку для пояснення будь- яких психічних явищ та в прцесі наукового пізнання. Психічні явища слід розглядати через систему принципів як: а) причини зумовлені; б) продукт і умову відображення; в) внутрішній план організації поведінки та діяльності; г) вияв якісного рівня розвитку психіки суб’єкта; д) особливу систему і водночас елемент іншої, більш широкої природної і суспільної системи.

Принципи психології відкривають можливість наукового вивчення психіки за умови використання спеціальних методів пізнання та формування складної психічної реальності.

У основі вибору методик лежать два ключових принципа. Перший- методики повинні бути емперично валідні. Дуже часто спеціалісти, що працюють з дітьми, використовують зручні для них методики, які не відрізняються надійністю та кліничною приналежністю. У цих випадках важко, іноді й зовсім неможливо провести зрівняльний аналіз досліджень; що торкається самої діагностики, то ці дослідження навряд чи сприяють її розвитку.

Другий принцип заключається у тому, що методики повинні суворо відповідати віку дитини. Бо вікові зміни- головна характеристика розвитку дитини. Ці зміни розглядаються з точки зору розумового та соціального розвитку та емпірично отриманих норм, чітко зумовлюючих вибір необхідних діагностичних методів. Вони також розширюють наше уявлення про характер міжособистісних реакцій  залежно від вікового рівня і про  динамику специфічних для того чи іншого віку особливостей (процесів).

При підборі комплекса тестових методик для дослідження психосоматичних пацієнтів повині бути враховані слідуючі принципи:

-                     відносна простота використаних методик;

-                     швидкість їх проведення;

-                     повнота вивчення досліджуваного явища;

-                     взаємне доповнення використаних;

-                     висока сумарна валідність;

-                     достатня чутливість до змін спостережуваного явища у здорових  та хворих,  а також  до змін показників в ході лікування [53, С.33 ]    

Методи дослідження

Метод інтерв’ю - це бесіда, у якій експериментатор за певним планом намагається отримати інформацію про ті питання, які він вивчає. Інтерв’ю як самостійний метод використовується рідко. На ранніх стадіях дослідження воно вимагає визначити змінні, а крім того використоється для контролю даних, отриманих за допомогою інших методів. Інтерв’ю буває стандартизоване (готові сформульовані питання) і нестандартизоване (дає можливість стандартизації смислу питання, тобто змінюючи форму питання, наближається до звичайної бесіди). Стандартизоване інтерв’ю застосовують для великої кількості досліджуваних. Вважається, що воно є більш достовірним

Особистісні тести. Найбільш важливою якістю особистісних методик є їх спрямованість на виявлення поведінки, типової для даного індивіда. В той час, коли  тести успішності, або тести здібностей вимагають від досліджуваного продемонструвати максимальне виконання, знайти краще рішення, або якнайшвидше виконати завдання, то в особистісних тестах такі вимоги, як правило, не  висуваються, а увага досліджуваного звертається на ту обставину, що в даному завданні немає “правильних “ і неправильних” відповідей, головне, що від нього вимагається - це дати правдиве викладення фактів, точно виконати інструкцію.

Іншою суттєвою особливістю даних тестів є те, що їх дійсне призначення, як правило, приховується, маскується від досліджуваного. Коли б дійсна мета методики була відома досліджуваним, вони б свідомо, або підсвідомо могли б “покращити” свої особистісні якості відповідно до моральних вимог і тим самим спотворили б дійсний стан речей.

Самоописові тести у використанні мають деякі недоліки:

-                     На відміну від поведінкових тестів, у яких оцінки досліджуваного виставляються за результатами виконання одного і того ж стандартного завдання, в самоописових тестах оцінки фактично базуються не на однакових ситуаціях ( оскільки в життєвому досвіді досліджуваного мали місце найрізноманітніші ситуації, обставини, переживання тощо)

-                     Інформація, яка отримується за допомогою самоописових тестів, грунтується на результатах мимовільного самоспостереження досліджуваного і багато в чому зумовлюється індивідуальними особливостями його інтелектульних здібностей, зокрема, рівнем розвитку самосвідомості, спостережливості, здібностей тощо.

-                     Відповіді досліджуваних багато в чому залежать від уміння розібратись у змісті поставлених питань. Цей фактор має велике значення при тестуванні дітей, оскільки багато з тих понять, про що йде мова в тесті, у різних досліджуваних часто виявляються не на однакових рівнях сформованості.

-                     Можливо суттєві перекручення результатів тестування внаслідок навмисної фальсифікації досліджуваними своїх відомостей.

  Не зважаючи на відмічені недоліки, самоописові тести широко використовуються як з дослідною, так і практичною метою. Це пояснюеться, насамперед, відносною простотою їх використання, оскільки вони належать до так званих бланкових методик, вимагають, як правило, або підкреслювання однієї або кількох готових відповідей, або рангування представлених суджень і, отже, можуть бути використані для обстеження великого контингенту досліджуваних.

Спостереження є одним з основних методів дослідження особистості підлітків. Воно відноситься до методу пізнання дійсності на основі беспосереднього сприймання, завдяки чому можна отримати багату інформацію про досліджуваного. За типом спостереження поділяються на:

·                    щоденникові записи, які ведуться вибірково, лімітовано, фіксуючи нові прояви у поведінці людини;

·                    метод опису зразків поведінки. Здійснюється вибірковий запис окремих моментів, найбільш типових для дитини, найбільш суттєвих для дослідження;

·                    Метод відбору короткочасних зразків - фіксує увагу експериментатора на вибіркових аспектах поведінки досліджуваного за короткий   проміжок часу;

·                    Метод однопрофільної характеристики - складаеться план вивчення інтегральних подій, поведінкових проявів однією даної категорії, наприклад, факт спілкування і т. ін.

Метод спостереження  має великі можливості, але, на жаль його потенціал часто використовується явно недостатньо. По суті всі тестові опитувальники, про які мова піде нижче, також базуються на процедурі спостереження чи, точніше, на його окремому різновиді – самоспостереженні.

Недоліком спостереження є те, що для одержання за його допомогою необхідної достовірної інформації потрібно багато часу. Ще одним недоліком спостереження часто називають неможливість за його допомогою чітко структурувати та формалізувати інформацію. Насправді це нетак, якщо користуватись конкретними методиками,  які базуються на методі спостереження.

Методики дослідження підлітків хворих на бронхіальну астму.

В нашому дослідженні для діагностики підлітків, хворих на бронхіальну астму ми використовували наступні методики: бесіда, опитувальник Г. Айзенка, опитувальник Спілбергера - Ханіна, МПДО А. Е.Лічко, Дембо-Рубинштейн.

Бесіда. В процесі її проведення підліткам, хворим на бронхіальну астму, пропонували відповісти на питання: Чи заважає тобі хвороба спілкуватись з однолітками? На скільки хвороба заважає тобі жити? Чи являється хвороба відторгненням, непорозумінням з боку однолітків? Існуе послаблення уваги або грубе відношення з боку рідних ? Чи впливає твій стан здоровья на навчання? Часто буваєш дратівливим, безрадісним, незадоволенним собою?

Для діагностування особистісних особливостей підлітка ми  використовували тест - опитувальник ЕРІ ( Г.Айзенка).

Г.Айзенк, проаналізувавши матеріали, досліджування хворих, страждаючих неврозами, дійшов до висновку,що сукупність рис людини можна представити за допомогою двох головних факторів: екстроверсіїї, інтроверсії і нейротизму. [76, С.58-59]

В основі кожного з чотирьох типів темпераменту лежать особливі співвідношення властивостей нервової системи:

-                     У  холерика сильна нервова система, він легко переключається з одного на інше, але неврівноваженість його нервової системи зменшує міру уживчивості з іншими людьми. Холерик схильний до різких перемін в настрої, запальний, нетерплячий, схильний до емоційних зривів.

-                     У  сангвініка також сильна нервова система, а значить і добра працездатність, він легко переходить до іншої діяльності, до спілкування з людьми. Сангвінік прагне до частої зміни вражень, легко і швидко пристосовується, порівняно легко переживає невдачі.

-                     У флегматика сильна, працездатна нервова система, але він зтрудом включається в другу роботу і пристосовується до нової обстановки. У флегматика переважає спокійний, рівний настрій. Почуття зазвичай відмічаються постійністю.

-                     Меланхолік характеризується низьким рівнем психічної активності уповільненістю рухів, стриманістю міміки і мовлення швидкою стомлюваністю. Ййого відрізняє висока емоціональна чутливість до вссьго що проходить навкруги нього. Чутливість до інших робить меланхоліків універсально уживчими з іншими людьми, але сам меланхолік схильний переживати проблеми в середині себе і, відповідно, схильний до самознищення.

Показник  “інтроверсії - екстроверсія” характеризує індивідуальну- психологічну орієнтацію людини на світ зовнішніх об’єктів (екстраверсія), або на внутрішній суб’єктивний світ (інтроверсія). Прийнято вважати, що екстравертам притаманні дружелюбність, гнучкість поведінки, велика ініціативність (але  мала настирливість) і висока соціальна адаптованість. Для екстравертів найбільш характерні такі риси: товарискість, чуйність,життєрадісність, невимушеність, упевненість в собі, прагненя до лідерства. Вони мають багато друзів, оптимістично налаштовані, добродушно- веселі, але іноді бувають запальні, нестримані.

-                      Екстраверти зазвичай мають зовнішню привабливість, прямолінійні  в судженнях, як правило, орієнтуються на зовнішню оцінку. Добре справляються з роботою, що потребує швидкого прийняття рішення.

-                      Інтровертам притаманні- замкнутість, соціальна пасивність(при достатньо великій настирності).Вони схильні до самоаналізу і мають труднощі в соціальній адаптації. Інтроверти ліпше справляються з монотонною роботою, вони більш обережні, охайні і педантичні. Інтроверти в більшості спокійні врівноважені росудливі, обагливі,миролюбиві контролюють свої вчинки, їх дії завжди продумані, раціональні коло друзів невелике, надають перевагу книжкам особисті зустрічі, висико цінують, естетичні норми.

Показник нейротизму характеризує людину з сторони її емоційної стійкості(стабільності). Показник цей також біполярний і утворює шкалу, на одному пеолюсі, якої знаходяться люди, які характеризуються надмірною емоційною стійкістю, доброю адаптованістю, а на другому - надзвичайно нервозні, нестійкі і погано адаптовані. Емоційно стійкі (стабільні) - люди, не схильні до тривожності, стійкі по відношенню до зовнішніх подразників, викликають довіру, схильні до лідерства.    Емоційно нестабільні(нейротичні) – чуттєві, емоціональні, тривожні, схильні боляче переживати невдачі. Нейротики відрізняються нестабільністю, неврівноваженістю нервово- психічних процесів, емоційною нестійкістю, лабільністю вегетативно нервової системи, легкозбуджувані. Для них характерна зміна настрою,сенситивність,а також тривожність, недовірливість, повільність схильність до песимизму, нерішучість.

Кожний тип темпераменту природно обумовлений, не можна говорити про “погані і хороші” темпераменти, можна лише вести мову про різні способи поведінки і діяльності, про індивідуальні особливості людини.

    Якщо показники екстро- інтровертированості являється достатьо стабільною характеристикою особистості паціента і має значення лише для вибору тактики поведінки психолога в процесі спілкування з ним, то показник рівня нейротизма корелює з виразністю його психоемоційної напруги і допомагає об‘ єктизувати ефективність психотерапії.  Шкала реактивної і особистісної тривожності Спілбергера-Ханіна. Опитувальник являє собою досить надійний її інформативний інструмент для вимірювання тривоги, як індивідуальних властивостей особистості і як стан в який - небудь визначиний момент в минулому, теперішньому, майбутньому. Під особистісною тривожністю розуміють відносно стійку індивідуальну характеристику, риси яка дає уявлення про схильність сприймати достатньо широке коло сітуацій, як погрожуючі і реагувати на ці ситуації появою стану тривожности різного рівня. Високий показник особистісної тривожності дає увлення про високу їмовірність появи тривожності у суб‘єкта в ситуаціях, де мова йде про оцінку його компетентності, підготовленості і які він сприймає погрожуючі. Ця група зазвичай вимагає підвищеної уваги з боку психотерапевта. [67, С.55-57]

Низькотривожні суб‘єкти, навпаки не схильні сприймати погрозу своєму престижу, самооцінці в широкому діапазоні ситуацій. Вірогіднисть виникнення у них стану тривожности значно нижче, хоча і невиключена в окремих особливо важливих і особисто важливих випадках.Реактивна тривожність як стан характеризується суб‘єктивно переживаючими емоціями напруженя, неспокою, заклопотаністю, нервозністю, що супроводжуються активаціями вегетативної нервової системи.

Стан тривожності як ємоційної реакції на стресову ситуацію може бути різноманітним по інтенсивності і являється достатньо дінамічним і мінливим в часі.Високий показник реактивної тривожності посередньо свідчить про виражену психоемоційну капризу пацієнта. Цей показник чуттєво реагує на зміни психоємоційного стану пацієнта впроцесі лікування і являється одним із більш зручним для оцінки ефективності психотерапевтичної корекціі.

Шкала Спілбергера - Ханіна містить в собі 40 питань, в тому числі із 20 питань, характеризуючих особистісну тривожність (опитувач).

В залежності від задач дослідження кожний із опитувальників може застосовуватись самостійно або разом.В останьому випадку реактивна тривожність вимірюється першою.

Опитування може проводитись індивідуально, або в групах без визначення часу.

Для зниження вірогідності утворення установки на позитивні або негативні питання в кожному із опитувальників включено приблизно однакове число міркувань, характеризуючих високу і низьку ступень тривожності.

Обстежуваному пропонується відповісти на питання зазначивши, як він себе почуває в данному випадку(реактивна тривожність питання 1-20) і як він себе почуває звичайно(особистісна тривожність, питання 21-40). Ми в нашому дослідженні використовували шкалу, що вимірює особистісну тривожність.

В нашій роботі, з метою вивчення акцентуацій у підлітків хворих на бронхіальну астму ми скористалися МПДО (Модифікований  патохарактерилогічний діагностичний опитувальник) розроблений С.И Подмазіним на основі ПДО А.Е.Лічко.  В текст опитувальника включені 143 діагностичних питання. [52, С.35-42]

Діагностично значущими рахуються тільки відповіді “так”, що дозволяють провести обстеження в один прийом.

Важливою перевагою МПДО являється те, що значна частина оброблених результатів опитувальника проводиться самими випробуваними: підрахунок балів на бланках відповідей виділення шкал з найбільшою сумою балів. Процедура обстеження спрощена наскільки. підлітки,спираючись на керівництво опитувальника можують здійснювати самотестування в процесі індивідуальної консультації в кабінеті психолога. Зрозуміло, що на обов’язком психолога залишаться роз’яснення одержаних результатів, бесіда по цих результатах, тобто особисто психологічне консультування. В середньому час обстеження однієї людини складає 30-35 хвилин. Тест зручний для роботи в групі. Він зайняв 45 хвилин. Мінімальні діагностичні числа (МДЧ): гипертимний тип - 10; циклоідний тип - 8; лабільний тип - 9; астено - невротичний тип-8; сенситивний тип - 8; тривожно-педантичний тип - 9; інтровертирований тип - 9; збуджений тип - 9; демонстративний тип - 9; нестійкий тип - 10; контрольна шкала - 4. Автор гарантує точність діагностики.  Дослідження самооцінки по методиці Дембо-Рубинштейна. Процедура методики: на аркуші паперу проводять вертикальну лінію, пояснюючи підлітку, що самий верхній полюс означає стан повного щастя, а самий нижній- нещастя, тобто там знаходяться самі нещасні люди. Далі піддослідного просять зазначити своє місце на цій лінії. Такі ж самі лінії проводяться для визначення самооцінки підлітка, по шкалам: здоров’я, розум, характер та інше. [88, С.85-86]

Модифікація цієї методики ( В.М. Блейхер, Л.Ф.Бурлачук ) припускає зображення цих шкал у вигляді сходів. У роботі з дітьми такі ”сходи самооцінки” більш зручні, тому що, вони забезпечують наглядність і дають змогу використовувати ігрову форму. Відповідно до найменування шкал, необхідно, з’ясувавши у попередній бесіді цінністі орієнтації підлітка, запропонувати йому названня шкал по тим властивостям, які для нього особистісно значні. У подальшій бесіді у підлітка з’ясовують, чому він поставив себе на той чи інший щабель сходів.

У роботі з підлітками можливо застосовувати ще одну модифікацію.

Після виконання завдання і бесіди запропонувати піддослідному самому сформувати значущі для нього якості шкали самооцінок, і після того зазначити своє місце на щабелі сходів. Це дає можливість з’ясувати компенсаторні якості, наявність конфліктності і протиріч в самооцінці підлітків.

З метою вивчення психологічних  особливостей підлітків, хворих на бронхіальну астму, нами підібрані  адекватні методики  і створена батарея методів, яка включає спостереження, бесіди ( індивідуальні й групові), анкети, тестові опитувальники для вивчення прояву тривожності, емоційної нестабільності та  нейротизму,  особливостей  самооцінки а також визначення типів акцентуацій.

Для вивчення рівня емоційної лабільності та нейротизму ми використовували тест Айзенка , що складається з 60 питань. Ми використовували реєстраційні бланки звичайного зразка для проведення процедури тестування. Тестування проводилось частково  індивідуально, а частково для групи підлітків .  Така особливість проведення процедури дослідження пояснюється особливостями розпорядку дня у дитячому санаторії та відсутності  умов і приміщення, придатного для одночасного тестування великої групи підлітків.     Тест Спілбергера –Ханіна для вивчення тривожності застосовувався нами для вивчення особистісної тривожності наших досліджуваних і також є складовою батареї методик, підібраних нами  для вирішення завдань нашого дослідження .В нашому досліджені з метою вивчення типів акцентуацій у підлітків, хворих на БА використовувався патохарактерологічний діагностичний опитувальник А.Е. Лічко.

Особливості застосування цієї методики зумовлені тим, що немає адаптованого варіанта тесту на українській мові. З огляду на це для підлітків,які погано розуміють російську мову, необхідно було перекладати окремі слова і уточнювати, як вони зрозуміли зміст питання. Опитувальник досить великий за обсягом – 142 питання.  Деякі діти з експериментальної групи щвидко втомлювались і доводилось проводити тестування поетапно. В той же час ми зупинили свій вибір на цьому опитувальнику, а не не опитувальнику Леонгарда –Шмішека.в котрому 88 питань і він начебто більше підходить для тестування астенізованих підлітків. Наш вибір визначався тим, що тест Леонгарда більше орієнтований на шкільну практику. Для визначення рівня самооцінки  була використана методика Дембо- Рубінштейна. Ця методика дає можливість з’ясувати нам  компенсаторні якості, наявність конфліктності і протирічча в самооцінці підлітків.  До батареї методик нами включений також   розроблений нами опитувальник для батьків, в якому ми  просили батьків відміти свої спостереження за проявами тривожності, емоційної нестабільності у дітей. Опитувальник складений на основі стверджень опитування особистісної тривожності  Ч. Спілбергера. У опитуванні брали участь батьки, діти яких були учасниками формуючого експерименту.

Базою дослідження був “Лісний”- санаторій. в якому лікуються діти з захворюваннями верніх дихальних шляхів. Вибір санаторію в якості експериментальної площадки зумовлений тим, що є можливість сформувати експериментальну групу, яка відповідала б вимогам нашого дослідження , маємо на увазі  певний вік дітей та наявність діагнозу щодо захворювання на БА, підтвердженого медичною установою.  В санаторії є також умови,  в яких можна провести  діагностичне  дослідження на експериментальному етапі, і умови для проведення тренінгу. Зазначимо також, що персонал санаторію сприяв нашому дослідженню.

Після вивчення медичної документації нами була відібрана група дітей, що хворіють  на бронхіальну астму не  менше як два-три роки. Таких підлітків, які вже 2-3 роки хворіли на бронхіальну астму і мали вік 13-15 років виявилось близько 6о чоловік. Зважаючи  на необхідність дотримуватись принципу добровільності  участі в тестуванні, під час першого етапу нашого дослідження, а також в подальшій участі в тренінгу, ми відібрали дітей що виявили бажання  в співпраці з психологом . Під час проведення групової бесіди з підлітками з метою їх інформування щодо тестування, ми видібрали групу зацікавлених  можливістю пізнати свої індивідуально- психологічні особливості підлітків. Таким чином ми сформували експериментальну групу, до якої увійшло 42 підлітка. В складі цієї групи переважали хлопчики. Слід зазначити, що навіть за результатами попередньої бесіди, ми  виявили стурбованість дітей своїм здоровям та подальшими життєвими перспективами. Серед підлітків були такі, що  виразили прохання  провести з ними заняття, спрямовані на формування у них певних навичок, що дозволило б їм  самостійно  знімати  емоційну  напругу  і подолати  страхи, що пов’язані з нападами  ядухи.

 У підлітковому віці відбувається загострення хвороби. Саме в цей час погіршується психоемоційний баланс, який пов’язаний з багатьма факторами внутрішнього та зовнішнього середовища . Це  зумовило  нашу увагу  до цієї вікової групи.

Нами проведений констатуючий експеримент у якому вибірка складала 42 особи хворих підлітків. Контрольну групу  склали  підліткив, що не мали жодного хронічного діагнозу не знаходились на диспансерному обліку та рідко (2-3 роки) хворіли на нежить та респіраторні захворювання тощо.Кількість контрольної групи – 28 школярів підліткового віку. Які є учнями середньої загальноосвітньої школи.

Дослідження проводилося згідно складеної програми  у 2 етапи:

На першому етапі проводилося спостереження, бесіди (групові й індивідуальні) ознайом чого характеру з метою створення атмосфери довіри й відвертості, а також  проведено анкетування.

На другому етапі запропонували досліджуваним підліткам тестові опитувальники з метою виявлення їхніх особистісних  якостей, зокрема проявів особистісної тривожності, емоційної вразливості та особливостей стосунків з найближчим оточенням.