Так Багато Дзеркал: Довга, Блукаюча Осінь

У 1973 році, Хуан Перон,  повертаючись із заслання в Іспанію, був обраний знову президентом Аргентини. Хоч слава Борхеса була вже велика, щоб уникнути переслідувань, письменник відмовляється бути частиною уряду Перона. У тому ж році він відмовився від посади Директора Національної Бібліотеки, і у продовж довгих років вирішує подорожувати, займатися лекціями та опублікувати новий збірник розповідей, "Книга Піску" в 1975 році. В той же рік помирає його мати у віці 99 років. Цікаво, що віддавна, люди сприймали Борхеса та його матір як брата і сестру.

У 1976 році японське Міністерство Освіти запросило Борхеса до Японії, і він кінець-кінцем знайомиться  з культурою, яка давно чарувала його. Того ж року Борхес одержує чилійський орден “Великий Хрест Бернарда О'Хиггинса”, і випускає збірник віршів “Залізна монета” та книгу “Що таке буддизм?”, де Алісієй Хурадо був співавтором.

Коли Ісабель Перон[1] була змінена новим військовим переворотом, Борхес почав знову один з своїх періодичних фліртів з політикою. Подібно до свого попереднього досвіду з Ірріґоженом, Борхес спершу прийняв новий уряд з довірою і толерантністю – позиція, яка розчарувала багатьох аргентинців лівого спрямування. Але, як стало очевидно, новий уряд користувався безмежною владою та жорстокістю, як будь-яка інша традиційна аргентинська хунта, Борхес змінив своє ставлення і почав критикувати політику, яка привела до "абсурдної війни" на Фолклендських[2] островах, яка   ще більше відволікала від світу політики.

Друга половина сімдесятих років це роки подорожування.

У 1977 році Борхес їде до Іспанії, щоб виступати в Університеті Соборне на конференції на честь друга своєї юності письменника Рікавдо Ґіральдеса, автора роману про життя гауча “Дон Сеґундо Сомбра”.  Переїжджає у Францію та урочисто відкриває в Парижі виставку живопису А. Шульц-Солара.

Видає книгу віршів “Історія ночі” та збірник “Передмови” - обрані зразки жанру за половину віка роботи.

У 1978 році бере участь у паризькій конференції, організованій ЮНЕСКО на честь Вікторії Окампо. Видає “Стислу антологію англосаксонскої словесності” (у співавторстві з Марією Кодамой).  Того ж року вручають йому титул почесного доктора Сорбони.

1980 році видає свій тисячасторінковий том “Повні збори написаного в співавторстві” та збірник усних виступів “Сім вечорів”. Одержує вищу іспанську літературну премію разом з іспанським поетом Херардо Діеґо “Міґель де Сервантес”.

У 1981році одержує з рук президента Італії премію Італійської республіки “Олень Йоліцлі”. Видає свою книгу віршів “Тайнопис”.

У 1982 році виходить збірник есе “Дев'ять нарисів про Данте”, а за рік отримує титул кавалера ордена Почесного легіону у Франції. 27 березня публікує у  національні газеті “Ла Насіон”, яка видається у Буенос-Айресі,  новелу про своє уявлюване самогубство “25 серпня 1983 року”.

У 1984 році бере участь у Всесвітньому конгресі поетів у Марракеше. Через рік Борхес видає збірник віршів “Порука” і у грудні цього ж року, через його негативне ставлення до політики цих років, Борхес приїжджає в Женеву з думкою, що вже ніколи не повернеться в Аргентину.

14 липня 1986 року , тільки сім місяців після його одруження з Кодамою, Хорхе Луїс Борхес помирає. Його рештки поховані на цвинтарі у Женеві.