---

Аналіз потреби банку в ліквідних коштах

У практичній діяльності застосовуються кілька методів аналі­зу потреб банку в ліквідних коштах:

§  метод фондового пулу (аналіз надходжень і платежів);

§  метод структурування фондів (поділу джерел фінансування);

§  метод аналізу показників ліквідності.

Кожний з методів базується на певних припущеннях і дає ли­ше наближену оцінку суми ліквідних коштів, необхідних банку в певний момент часу. Виконувати таку роботу можна лише за умови існування відповідного оперативно-інформаційного забез­печення, яке містить дані про наявні ліквідні кошти, очікувані надходження та майбутні платежі. Інформацію доцільно надавати у вигляді графіків вхідних та вихідних грошових потоків на відповідний період — декаду, місяць, квартал.

На практиці більшість банків створюють резерви ліквідних засобів, які складаються з двох частин: ї) операційних резервів для підтримання потреб ліквідності за короткостроковими прогнозами; 2) планових резервів для забезпечення довгострокових прогнозів попиту на ліквідні засоби. Операційні резерви можуть перевищувати реальну потребу в ліквідних засобах або дорівнювати їй. залежно від того, якої загальної стратегії управління банком дотримується керівництво і який ступінь ризику (імовірність залиши­тися без ліквідних коштів) є прийнятним для даного банку. Зреш­тою, дії щодо управління ліквідністю значною мірою ґрунтуються на результатах аналізу потреби в ліквідних коштах на певний період, а ефективність процесу управління визначається точністю та реалістичністю одержаних прогнозів.

Аналіз потреби у ліквідних засобах за методом фондового пулу полягає у зіставленні загальної потреби в ліквідних засобах з наявними джерелами їх надходження, які перебувають у розпорядженні банку. Особливістю підходу є те, що всі надходження банку розглядаються як єдиний пул без диференціації за джере­лами фінансування. Якщо наявні ліквідні кошти за обсягом пере­вищують їх використання, то існує надлишок ліквідності, який необхідно швидко інвестувати в дохідні активи до виникнення потреби в грошових коштах.

Коли потреба в ліквідних коштах за обсягом перевищує їх наявність, то банк стикається з дефіцитом ліквідності. Перед менеджментом банку постає завдання пошуку найдешевших і найдоступніших джерел поповнення ліквідних коштів.

У процесі оцінювання потреб банку в ліквідних коштах необхідно брати до уваги не лише фактичні, а й очікувані грошові потоки.

 

 

446

Основні етапи застосування методу фондового пулу:

•    визначення планового періоду для оцінювання потреб ліквідності;

•    прогнозування обсягів кредитів і депозитів для обраного періоду;

•    обчислення  очікуваної динаміки  зміни  обсягів  ліквідних коштів протягом планового періоду;

•    оцінка нетто-ліквідної позиції банку протягом планового періоду;

•    складення плану дій у разі виникнення дефіциту або позитив­ного сальдо ліквідності.

Метод фондового пулу доцільно застосовувати, коли ресурсна база банку достатньо однорідна, а можливості використання недепозитних джерел поповнення ліквідних коштів обмежені.

Завдання аналізу ліквідності ускладнюється, якщо банк використовує принципово різні джерела залучення коштів. У такій ситуації обгрунтованим стає застосування методу структурування фондів (поділу джерел фінансування). Сутність методу полягає у встановленні відповідності між конкретними видами джерел та напрямами використання ресурсного потенціалу. Частина ресур­сів, яка сформована за рахунок мінливих джерел, таких як вклади до запитання, залишки на розрахункових рахунках клієнтів, вкладається в короткострокові позики та цінні папери. Кошти, одер­жані з відносно стабільних джерел (строкові вклади, депозити). можуть бути спрямовані на видачу довгострокових кредитів і придбання облігацій.

У разі використання методу структурування фондів необхідно:

§ розподілити всі ресурси за джерелами формування залежно від оборотності за рахунками;

§ за кожним із джерел установити вимоги збереження фіксованої частки ресурсів у ліквідній формі;

§ розподілити кошти з кожного джерела на фінансування від­ повідних активів.

Так, в загальному випадку всі банківські пасиви поділяють на чотири групи.

1.  Поточні зобов'язання («гарячі гроші») — кошти, які можуть бути зняті з рахунків без попередження і які чутливо реагують на зміни процентних ставок на ринку. Це — міжбанківські позики з нефіксованим строком погашення, одержані позики «овернайт» (враховуються за строком «до одного дня»).

2.  Мінливі зобов'язання — це  кошти, значна частина яких може бути вилучена з банку в будь-який час, але певна сума за­лишків перебуває на рахунках. До них входять кошти до запи­тання юридичних та фізичних осіб, кошти бюджет) та позабю­джетних фондів, коррахунки інших банків, кредиторська заборгованість та транзитні рахунки (враховуються за строками «до семи днів»).

 

447

3.  Стабільні зобов'язання, або основні вклади — джерела коштів, за якими ймовірність дострокового відпливу грошей мінімальна. До даної групи належать ощадні рахунки, депозит­ні сертифікати, строкові рахунки, недепозитні джерела коштів з фіксованими строками погашення, кошти від продажу цінних паперів.

4. Безстрокові пасиви — власні кошти банку, такі як статутний капітал, нерозподілений прибуток, резерви.

У разі потреби кожен банк може застосувати власний підхід до групування пасивів, який точніше відображає специфіку йо­го діяльності. Рівень деталізації в процесі групування залежить від потреб банку і може бути доведений до рахунків аналітич­ного обліку.

На наступному етапі аналізується стабільність ресурсної бази в розрізі виділених груп зобов'язань. Проведення такого аналізу має на меті виявлення стабільних залишків на рахунках до запи­тання та встановлення рівня дострокового вилучення коштів за строковими депозитами. Ретроспективний аналіз особливостей руху коштів за рахунками та групами рахунків за досить тривалі проміжки часу дає змогу виявити загальні тенденції та закономір­ності, які екстраполюються на майбутнє.

Потреба банку в ліквідних засобах оцінюється встановленням для кожної категорії джерел фінансування вимоги збереження певної частки коштів у ліквідній формі. Для стабільних джерел ця частка може бути незначною — 10—15 %, для мінливих вкла­дів і недепозитних зобов'язань — 25—30 %, для зобов'язань за «гарячими грошима» — 80—90 %.

Конкретні вимоги щодо утримання коштів у ліквідній формі визначаються суб'єктивно, здебільшого на основі міркувань, припущень та досвіду менеджерів кожного банку. Обсяг ліквідних коштів за кожною групою обчислюється множенням установле­ної частки на суму зобов'язань за відповідною групою джерел фінансування. Додавши знайдені значення за всіма групами зобов'язань, розраховують загальну суму необхідних банку ліквідних коштів.

Обчислену в такий спосіб величину ресурсів банк має зберігати у формі ліквідних активів. Ту частину ресурсів, що залишилася, банк розподіляє з урахуванням їх характеру та можливих напря­мів розміщення. Частина ресурсів, сформована за рахунок мінли­вих джерел, вкладається в короткострокові позики та цінні папери. Кошти, одержані зі стабільних джерел, можуть бути спрямовані на видачу довгострокових кредитів і придбання облігацій.

Наприклад, у результаті аналізу стабільності своєї ресурсної бази банк з'ясував, що рівень осідання коштів за поточними зобов'язаннями становить 10 %, за групою мінливих зобов'язань — 20 %, а за стабільними зобов'язаннями — 95 %. З урахуванням одержаних даних банку слід здійснити перерозподіл обсягів зобов'язань за групами (табл. 12.9).

448

Таблиця 12.9

АНАЛІЗ СТАБІЛЬНОСТІ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ БАНКУ, тис. грн.

 

Група зобов'язань	Сума	Рівень осідання коштів, %	Змінна частина	Стабільна частина
Поточні	13 730	10	12 357	1373
Мінливі	25 470	20	20 376	5094
Стабільні	40 390	95	2019,5	38 370,5
Усього	79 590	—	34 752,5	44 837,5

 

За результатами аналізу можна зробити висновки, що змін­на частина пасивів банку, яку слід враховувати в групі з най-коротшими термінами погашення (до трьох або до семи днів), становить 34 752,5 тис. грн. Загальна ж сума мінливих і пото­чних зобов'язань без урахування їх рівня стабільності стано­вила 39 200 тис. грн (13 730 + 25 470 = 39 200). Результати аналізу дають змогу банку точніше обчислювати вихідні гро­шові потоки та не створювати надмірних резервів ліквідних коштів.

Аналіз ліквідності банку може здійснюватись за допомогою методу коефіцієнтів, які характеризують рівень забезпеченості банку ліквідними засобами. У процесі аналізу значення обчисле­них коефіцієнтів порівнюються з нормативами, середньогалузе-вими показниками або з рівнем, який визначений банками на базі практичного досвіду. Результати порівняльного аналізу дають змогу виявити загальні тенденції зміни ліквідності банку й імо­вірність виникнення проблемних ситуацій, а також вжити відпо­відних заходів щодо поповнення ліквідних активів або реструктуризації балансу.

Аналіз показників ліквідності застосовується, як правило, для здійснення контрольної функції. Центральні банки ряду країн вдаються до цього методу, встановлюючи нормативи ліквідності, додержувати яких зобов'язаний кожний банк. Подібна практика діє і в Україні. У процесі аналізу ліквіднос­ті банк може додатково використовувати й інші коефіцієнти (табл. 12.10).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

449

Таблиця 12.10

КОЕФІЦІЄНТИ БАНКІВСЬКОЇ ЛІКВІДНОСТІ

 

Коефіцієнт	Методика розрахунку	Нормативне чи орієнтовне значення
Норматив миттєвої ліквідності (Н4)	Відношення обсягу високоліквідних активів (каса, коррахунки) до суми зобов'язань за поточними рахунками	не менше 20%
Норматив поточної ліквідності (Н5)	Співвідношення вимог та зобов'язань з кінцевими строками погашення 30 днів	не менше 40%
Норматив короткостро­кової ліквідності (Н6)	Співвідношення ліквідних активів та короткострокових зобов'язань з по­чатковим строком погашення до од­ного року	не менше 20%
Коефіцієнт високолі-квідних активів	Питома вага високоліквідних активів у загальному обсязі робочих активів	не менше 20%
Коефіцієнт загальної ліквідності	Співвідношення загальних активів і загальних зобов'язань банку	не менше 100 %
Коефіцієнт співвідно­шення позик і депо­зитів	Відношення ліквідних активів (сума готівки та прирівняних до неї коштів, а також сальдо міжбанківських по­зик— наданих і одержаних, у тому числі й від центрального банку) до загальних активів банку	—
Коефіцієнт співвідно­шення позик і депо­зитів	Відношення всіх активів з нормальним ризиком (включаючи позики, авізо, дисконти) до основних депозитів	70—80 %
Коефіцієнт ліквідних цінних паперів	Відношення цінних паперів уряду країни, які перебувають у портфелі банку, до сукупних активів	—
Коефіцієнт структур­ного співвідношення вкладів	Відношення депозитів до запитання до строкових депозитів, характеризує рівень стабільності ресурсів банку	—

 

Використання перелічених та інших показників допомагає всебічно аналізувати потреби й стан ліквідності, а також точніше оцінювати ризик незбалансованої ліквідності банку. Розробивши внутрішньобанківську систему  деталізованих  показників  ліквід­ності,  менеджмент  матиме  змогу

 

450

контролювати оперативні дані та планувати діяльність з урахуванням специфіки операцій конк­ретного банку.

Достовірне визначення потреби банку в ліквідних коштах є важливою складовою процесу управління банківською ліквідністю. Найчастіше аналіз ліквідності банку проводиться за допомогою порівняння вхідного та вихідного грошових потоків протягом певного періоду. Складові вхідного грошового потоку (надходження коштів) та вихідного грошового потоку банку наведено на рис. 12.5.

Рис. 12.5. Вхідні та вихідні грошові потоки банку

 

Аналітичним показником, який характеризує стан ліквідної позиції банку, є розрив ліквідності (GL) — різниця між сумою надходжень (ІСF) та сумою використаних коштів (UСF):

GL = ІСF – UСF

 

451

Якщо наявні ліквідні засоби за обсягом перевищують їх використання, то існує додатний розрив ліквідності (GL > 0), і це той надлишок ліквідних засобів, який необхідно швидко інвестувати в дохідні активи до виникнення потреби в грошових коштах. Коли потреба в ліквідних засобах за обсягом перевищує їх наявність, то банк має від'ємний розрив (дефіцит) ліквідності (GL < 0) і пе­ред ним постає завдання пошуку найдешевших і найдоступніших джерел поповнення ліквідних коштів.

Оперативний аналіз розриву ліквідності допомагає банку здійснювати щоденний контроль за ліквідністю. Основні етапи оперативного аналізу розриву ліквідності та визначення потреби в ліквідних коштах:

§ визначення планового періоду для оцінювання потреб ліквідності;

§ поділ планового періоду на інтервали згідно зі строками виконання активів та зобов'язань;

§ групування активів і пасивів банку за строками;

§ прогнозування обсягів та строків проведення активних і пасивних операцій банку у межах обраного періоду;

§ обчислення розриву ліквідності (фактичного та прогнозова­ного) у кожному із зафіксованих інтервалів;

§ обчислення сукупного (кумулятивного) розриву ліквідності протягом планового періоду;

§ складання плану дій у разі виникнення дефіциту або позитивного сальдо ліквідності.

Оперативний аналіз розриву ліквідності спрямовано на здійснення моніторингу за ліквідною позицією банку. Проводять його за допомогою табличного методу, групуючи активи і пасиви банку за термінами (по горизонталі) та за структурою (по вертикалі), що уможливлює порівнювання вхідних та вихідних грошових потоків у кожному із зафіксованих інтервалів та обчислення сукупного розриву ліквідності. Форму аналітичної таблиці банк вибирає до­вільну з урахуванням особливостей структури свого балансу та необхідного рівня деталізації інформації щодо строків. При цьому банк має вибрати той рівень деталізації, який найточніше відоб­ражає специфіку його діяльності, а структурну деталізацію можна довести до рівня рахунків аналітичного обліку кожної конкретної вимоги чи зобов'язання банку. Деталізація інформації за строками має бути найдокладнішою щодо найближчих періодів (протягом найближчого тижня — за днями, протягом найближчого міся­ця — за тижнями), у віддалені строки можна обмежитися загаль­ними даними, проте сучасний розвиток програмних засобів дає змогу досягти будь-якого рівня деталізації.

У процесі оперативного аналізу банку слід брати до уваги не лише фактичні, а й очікувані грошові потоки. Тому особливого значення набуває прогнозний  аналіз  зміни  обсягів попиту та пропонування ліквідних коштів,

 

452

який базується на вивченні динаміки цих змін, статистичних даних, досвіді та знаннях фахівців банку.

Аналіз ліквідних активів комерційного банку виконується за допомогою їх групування залежно від строків погашення. За цією ознакою активи банку поділяють на три групи:

§  активи з негайним строком погашення (наприклад, до 7 днів);

§  активи з фіксованим строком погашення;

§  активи з невизначеним строком погашення.

До активів з негайним строком погашення відносять такі:

•   залишок коштів на кореспондентському рахунку в НБУ в повному обсязі враховується в групі поточних активів. За грошовими коштами на коррахунках в інших банках (рахунки НОСТРО) терміни повернення визначаються відповідно до заведеної практики розрахунків з конкретним банком за умови, що розпоря­дження щодо переведення коштів буде віддано негайно. Як пра­вило, цей термін не перевищує три дні. Отже, кошти на коррахунках вважаються високоліквідними, і їх відносять у групу «до трьох днів»;

•   цінні папери з портфеля на продаж. Дані цінні папери слід вважати розміщеними на такий строк, який необхідний для їх реалізації на ринку за умови, що пошук покупця буде розпочато не­гайно. Традиційно портфель цінних паперів на продаж формується із високоліквідних паперів, таких як акції — «блакитні фішки», облігації та векселі, що активно котируються на ринку, а тому строки реалізації подібних активів здебільшого не перевищують тижня. Обчислюючи грошові потоки від продажу подібних активів, слід брати до розрахунку поточну ринкову ціну цих цінних
паперів, незалежно від їх номіналу чи ціни купівлі.

До активів з фіксованим строком погашення відносять такі статті:

§ цінні папери у портфелі банку на інвестиції. До даної групи активів застосовується інший підхід при визначенні ступеня ліквідності. Ці цінні папери банк купує з метою інвестування коштів та отримання доходів, а тому має намір зберігати їх протягом усього періоду їх обігу (до настання строку погашення). Тому для цього типу активів датою повернення інвестованих грошових коштів слід вважати дату погашення цінних паперів емітентом. Якщо фіксований термін повернення вкладених коштів відсутній
(наприклад для акцій), строк надходження грошових коштів визначається відповідно до тривалості прогнозованого строку зберігання тих цінних паперів, який банк установлює самостійно;

§ за кредитами, лізинговими та факторинговими операціями, дебіторською заборгованістю терміни  надходження   грошових коштів визначаються згідно зі строками їх повернення, зафіксованими у відповідних угодах.

 

453

До активів з невизначеним строком погашення відносять:

§ пролонговані, реструктуризовані кредити. Крім того, визначаючи обсяги грошових надходжень, слід враховувати можливі втрати за кредитними операціями банку;

§ кошти, вкладені в основні засоби і нематеріальні активи, пайову участь у дочірніх структурах, обов'язкові резерви, розміщені в НБУ, та інші аналогічні активи враховуються у групі безстро­кових у повному обсязі;

§ майбутні доходи слід враховувати в тих періодах, коли банк
розраховує їх реально одержати. Обсяги таких доходів обчислюють­
ся з урахуванням валютного ризику, ризику відсоткових ставок, ризику цінних паперів чи інших ризиків, які можуть суттєво вплинути на величину грошового потоку. Наприклад, надходження доходів у доларах США, які планується одержати через місяць, банк має вра­хувати з огляду на форвардний (а не спотовий) курс долара на місяць.

Приклад групування активів залежно від строків їх погашення подано в табл. 12.11.

Виконати групування зобов'язань складніше, адже терміни та обсяги вилучення коштів переважно визначаються клієнтами, а не банком. У банківській практиці існують різні підходи до групування пасивів та прогнозування вихідного грошового потоку протягом планового періоду.

За найпростішого підходу до розподілу пасивів за строками зобов'язання банку розглядають без урахування таких характеристик, як рівень осідання коштів за рахунками, оборотність чи ймовірність дострокового вилучення за строковими депозитами. Отже, зобов'язання враховуються в тій чи іншій групі в повному обсязі. Це дає змогу лише приблизно оцінити вихідний грошовий потік банку. За умови достатньої однорідності ресурсної бази банку застосовування подібного підходу є доцільним.

У разі використання банком різних джерел залучення коштів процес прогнозування вихідного грошового потоку ускладнюється. Аналіз проводиться за допомогою більш детального структурування пасивів, що дає змогу одержати точніший прогноз. Крім того, потреба банку в ліквідних коштах визначається з урахуван­ням рівня осідання та оборотності коштів за кожною групою зобо­в'язань, а також імовірності дострокового вилучення коштів за стабільними джерелами фінансування.

 

 

 

 

 

 

 

 

454

Таблиця 12.11

ГРУПУВАННЯ АКТИВІВ БАНКУ ЗА СТРОКАМИ ЇХ ПОГАШЕННЯ,

тис. грн.

 

Показник	до 1 дня	1—7 днів	8—30 днів	1—3 місяці	4—б місяців	понад 6 місяців	Усього
Грошові кошти	6300						6300
Коррахунок в НБУ	3780						3780
Коррахунки в інших банках		5960					5960
Цінні папери на продаж		4350					4350
Усього активів з не­гайним строком по­гашення	10 080	10310					20 390
Строкові депозити в НБУ	400		2100				2500
Строкові депозити в інших банках		1860	3400	1370			6630
Кредити банкам	230	3100	2500	2780
Кредити клієнтам	450	2380	7390	10 470	9567	5540
Цінні папери на ін­вестиції		960	6653	2581	5300	3700
Інші строкові вимоги	165	850	1780	2459	1100	470
Всього активів з фі­ксованим строком по­гашення	1245	9150	23 823	19 660	15 967	9710	79 555
Обов'язкові   резерви в НБУ						4200	4200
Основні засоби						29 050	2905
Інвестиції в дочірні компанії						2000	2000
Усього активів з не-визначеним   строком погашення						9105	9105
Всього активів	11325	19 460	23 823	19 660	15 967	18815	109 050

 

 

 

455

Розподіл пасивів банку за строками відбувається у такий спосіб: кошти до запитання відносять до групи поточних пасивів; стро­кові зобов'язання банку враховують у тому періоді, на який при­падає термін повернення коштів згідно з укладеним договором; відплив коштів, пов'язаних з адміністративно-господарською дія­льністю, операційні витрати, податкові платежі враховують від­повідно до очікуваних строків здійснення цих витрат.

Групування пасивів за строками виконується за допомогою такої самої таблиці, яку банк використав для розподілу активів за строками. Після цього складають загальну таблицю, яка дає змог порівняти активи і пасиви з однаковими строками та проаналізу­вати розрив ліквідності (табл. 12.12).

 

Таблиця 12.12

АНАЛІЗ РОЗРИВУ ЛІКВІДНОСТІ БАНКУ, тне. грн.

 

Показник	до 1 дня	1—7 днів	8—30 днів	1—3 місяці	4—6 місяців	понад 6 місяців	усього
Активи	11325	19 460	23 823	19 660	15 967	18 815	109 050
Пасиви	7160	23 410	20 390	22 570	6060	29 460	109 050
Розрив ліквідності	4165	-3950	3433	-2910	9907	-10 645
Сукупний розрив	4165	215	3648	738	10 645	—	—

 

Дані табл. 12.12 свідчать, що в інтервалах одного—сьомого днів та одного—трьох місяців банк має від'ємний розрив ліквід­ності, але нагромаджені в попередні періоди ліквідні кошти да­ють змогу перекрити від'ємний розрив ліквідності в цих періодах. Тому сукупний розрив ліквідності в кожному із проаналізованих . у таблиці інтервалів є додатною величиною. З цієї причини банк має розглянути можливі варіанти додаткового розміщення надмір­них ліквідних коштів, особливо в періодах 8—30 днів та 4—6 мі­сяців. Проведений аналіз дає змогу зробити висновок, що в цілому банк не має проблем з ліквідністю у періодах, що аналізуються.

Очікувані грошові потоки теж беруться до уваги у процесі оцінювання потреби банку в ліквідних засобах. Базою для підготовки прогнозу зміни обсягів попиту та пропонування ліквідних коштів є аналіз динаміки, статистичних даних, досвід та знання фахівців банку. Дієвість такого підходу є особливо високою тоді, коли менеджмент банку має достатньо інформації та багато достовірних позицій, наприклад таких, як договір про відкриття кредитної лінії, кредитні заявки, попереднє повідомлення клієнта про намір зняти кошти з рахунка, настання термінів платежів до бюджету.

Особливо значний вплив на ліквідну позицію банку справля­ють великі за

 

456

обсягами угоди, котрі необхідно враховувати ще на етапі їх планування та підготовки контракту. Реалістичний про­гноз може бути складений лише за наявності подібної інформації. Маючи достовірний прогноз ліквідної позиції, банк може оцінити свої можливості щодо підтримання необхідного рівня ліквідності, у разі потреби залучити кошти за прийнятною ціною з доступних джерел та точніше планувати власну діяльність.

Для аналізу прогнозованих грошових потоків банку використовують таблицю, аналогічну до тієї, яку банк використав для аналізу фактичного розриву ліквідності. У такому разі в таблиці відображається співвідношення обсягів очікуваних активних та пасивних операцій відповідно до запланованих строків їх проведення. У подальшому обидві таблиці суміщають, що дає змогу проаналізувати загальний розрив ліквідності (реальний та прогнозований). Приклад такого аналізу наведено в табл. 12.13.

 

Таблиця 12.13

АНАЛІЗ РЕАЛЬНОГО ТА ПРОГНОЗОВАНОГО РОЗРИВУ ЛІКВІДНОСТІ, тис. грн.

 

Показник	до 1 дня	1—7 днів	8—30 днів	1—3 місяці	4—6 місяців	понад 6 місяців	Усього
1. Активи	11 325	19 460	23 823	19 660	15 967	18815	109 050
2. Пасиви	7160	23410	20 390	22 570	6060	29 460	109 050
3. Розрив ліквідності (ряд. 1 - ряд. 2)	4165	-3950	3433	-2910	9907	-І0 645
4. Сукупний розрив	4165	215	3648	738	10 645	—	—
5. Вхідний потік (прогноз)	3200	1500	4900	2600	5300	—	17 500
6. Вихідний потік (прогноз)	4000	2100	7450	850	4630	1120	20 150
7. Розрив ліквідності (прогноз)    (ряд. 5 - ряд. 6)	-800	-600	-2550	1750	670	-1120	-2650
8. Сукупний розрив (прогноз)	-800	-1400	-3950	-2200	-1530	-2650	—
Загальний розрив         (ряд. 4 + ряд. 8)	3365	-1185	-302	-1462	9115	-2650	—

 

457

Як видно з табл. 12.13, прогнозований сукупний розрив ліквідності протягом усього планового періоду має від'ємне значення, що свідчить про дефіцит ліквідних коштів у банку. Оскільки банк має реальний надлишок ліквідних коштів, то це дає змогу частково зменшити величину прогнозованого дефі­циту. Так, у найближчий день (до 24 год.) банк має загальний надлишок ліквідних коштів у сумі 3365 тис. грн, але вже в на­ступні сім днів ці кошти розміщуються на ринку, і з урахуван­ням прогнозу розрив ліквідності стає від'ємний. Ця ситуація зберігається протягом наступних трьох місяців і лише в період 4—6 місяців банк матиме надлишок ліквідних засобів, які пов­ністю використовуються в наступний період. Отже, банку слід розробити план дій, спрямованих на усунення від'ємного роз­риву ліквідності.

У випадку використання банками удосконаленого підходу до прогнозування потреби в ліквідних коштах до уваги береться ймовірність настання тих чи інших подій, що призводять до виникнення проблем ліквідності. Такий підхід дає змогу аналізувати кілька сценаріїв, а саме: оптимістичний, реалістичний та песимістичний. Для кожного зі сценаріїв (або для найбільш імовірних) розробляється план дій.

У разі найгіршого з погляду ліквідності сценарію банку необхідно включити до плану дій аналіз вартості альтернативних джерел підтримання ліквідності, реалістичний графік конверта­ції активів у грошові кошти, перелік джерел запозичення знач­них сум та оцінку їх доступності. Найкраща для банку позиція ліквідності характеризується надлишком ліквідних засобів, і банк повинен мати план інвестування цієї частини коштів з ме­тою максимізації прибутків. За такого підходу банки оцінюють не реальні, а очікувані потреби в ліквідних коштах, грунтую­чись на певних імовірнісних характеристиках настання різних ситуацій. Це дає змогу не формувати реальний резерв ліквідних активів, а лише планувати діяльність з фінансування можливого відпливу грошових коштів.

Аналіз розриву ліквідності дає змогу банку виявити невідповідність між сумами надходжень та платежів у різні періо­ди і вчасно прийняти коректні та обгрунтовані управлінські рішення.