Інноваційні стратегії логістичного менеджменту

Для підвищення ефективності управління підприємством необхідні знання та використання менеджерами сучасних стратегій задля отримання стратегічної переваги. Розвиток і вдосконалення стратегій управління впроваджується з певним часовим лагом, тому необхідно своєчасно застосовувати інноваційні стратегії для отримання частки ринку і конкурентної переваги [264, с.342]. Для логістичного управління необхідно володіти основними стратегіями для ефективної роботи ланцюгів доставки і усвідомлювати роль і значення цих стратегій в сучасній глобальній економіці [317]. Зокрема, основними стратегіями для логістичних ланцюгів доставки є стратегії, що дозволяють скоротити час та створити додаткову цінність у ланцюгах доставки, а також стратегії, що покращують використання активів для поліпшення ефективності логістичної системи [315]. Інтенсивне глобальне конкурентне середовище, в умовах якого працюють підприємства, пояснює необхідність трактування термінів «стратегія», «стратегічний менеджмент» і «стратегічна перевага», та розробки рекомендацій щодо їхньої імплементації. Тиск глобальної конкуренції вносить постійні зміни, і вимагає від керівництва орієнтуватися на майбутнє і постійно аналізувати макросередовище або зовнішнє середовище, яке приводить до цих змін, що представляє загрози для теперішнього становища підприємства. Економічний успіх підприємства вимірюється в термінах прибутку, прибутковості активів, прибутковості інвестицій та інших показниках ефективності роботи, і в основі цих вимірників лежить стратегія виживання підприємства в умовах прискорених змін, конкурентних погроз і таких складних задачах, як старіння технології. При розробці стратегій підприємства повинні приділяти увагу майбутньому напряму дій, а також позиціонувати себе як підприємство, що впроваджує профілактичні заходи. Розробка стратегій управління має бути невід’ємною складовою підприємств, отримання стратегічної переваги в конкуренцію є основним чинником виживання в умовах ринку, і логістика є засобом досягнення цієї конкурентної переваги. Як вказувалося вище, розробка і застосування науково обґрунтованих логістичних стратегій управління є одним з ключових чинників участі України в інтеграційних процесах і адаптації підприємств до складних умов глобальної ринкової економіки.

Стратегія конкурентної кооперації в логістиці. Інноваційні проблеми управління та розвитку посідають важливе місце у дослідженнях чинників та умов, що впливають на підвищення ефективності роботи та економічний стан підприємств. При цьому особливе місце посідають сучасні дослідження проблем, спрямованих на аналіз взаємин між продавцями та покупцями, що здебільшого концентруються на аспектах досягнення компромісу між кооперацією та конкуренцію гравців ринку.

Дослідження, що стосуються кооперації та конкуренції між горизонтальними учасниками ринку, були проведені у різних теоретичних областях [331]. В літературі, присвяченій дослідженням бізнес-мереж, горизонтальні взаємозв’язки досліджувалися непрямо, оскільки вони розглядаються як наслідки взаємин між конкурентами та покупцями, постачальниками. Навпроти, в економічній теорії при розгляді взаємодії між конкурентами увага концентрується скоріше на структурі, а не на взаємозв’язках між конкурентами [332, с.4]. Конкуренція описується як пряме суперництво, що розвивається між фірмами в результаті залежності, що виникають внаслідок зрушення структурних умов у промисловості. Аргументується, що найбільш корисною взаємодією є інтенсивна конкуренція серед великої кількості фірм, а кооперація розглядається як перешкода для ефективної конкурентної взаємодії. Врешті, в літературі на тему стратегічних альянсів [334, с.34], або бізнес-альянсів [327, с.76], досліджуються скоріше взаємини, ніж структури, і вони вважаються прямими наслідками вертикальних взаємозв’язків. Кооперація між конкурентами піддається аналізу та доводиться, що слід віддавати перевагу об’єднанню ресурсів та можливостей підприємств і використовувати їх у конкуренції з іншими фірмами. Головним у цих дослідженнях є проблема стримування конкурентів усередині альянсу від взаємних конфліктів з метою успішної роботи альянсу. Втім, не зважаючи на досягнення значного розуміння горизонтальних взаємозв’язків у вищезгаданих теоретичних областях, вони не розглядають компроміси між кооперацією та конкуренцією. Припускається, що фірма конкурує з тим чи іншим конкурентом, тому вона бере участь у загальних різноманітних взаєминах з різними учасниками ринку. Дослідженнями доводиться, що конкуренти можуть бути залучені як до кооперативних, так і до конкурентних взаємозв’язків водночас, і здобувати від цього користь, тому дуже важливо приділяти увагу як коопераційним, так і конкурентним аспектам взаємозв’язків [328, с.72]. Враховуючи теорію конкуренції як основу для взаємопов’язаного маркетингу, слід визнати можливість того, що деякі типи коопераційних зв’язків між фірмами дійсно спроможні сприяти конкуренції, аніж заперечувати їй [329, с.212]. Цікаво дослідити можливість розподілення між коопераційною та конкурентною частинами взаємозв’язку, з подальшим розглядом переваг конкурент-кооперації. Ці обидва питання є стратегічно важливими для менеджерів конкуруючих компаній. В статті розглядається існуюча теорія горизонтальних взаємозв’язків, після чого досліджується концепція конкурент-кооперації. Розглядаються кооперація і конкуренція у різних умовах взаємозв’язків, а потім вони описуються та використовуються для розробки деяких пропозицій стосовно того, для чого та як можна будувати конкурент-коопераційні взаємозв’язки та розробляти певні стратегічні наслідки для залучених фірм. Парадоксальний взаємозв’язок, що повстає, коли дві фірми співпрацюють у певних діяльностях, наприклад, у стратегічних альянсах, і водночас конкурують в інших діяльностях, визначається тут як “конкурентна кооперація”. Досвід використання такої стратегії переконує, що важливо досліджувати й далі цю форму взаємозв’язку в бізнесі, і його слід вважати як найбільш успішний, коли компанії певним чином допомагають одна одній, і певною мірою вимушують одна одну, приміром, збільшувати інноваційну діяльність. Доцільно дослідити, як можна об’єднувати кооперацію і конкуренцію в одному взаємозв’язку, та як можна управляти цим взаємозв’язком. Коопераційні зв’язки є складними, оскільки вони складаються з двох діаметрально протилежних логік взаємодії. Гравці, що залучені до конкурент-кооперації, притягуються до такого зв’язку, який, з одного боку, містить антагонізм, внаслідок конфліктуючих інтересів, а з іншого боку – сполучається із дружністю, завдяки спільним інтересам. Ці дві логіки взаємодії знаходяться у взаємному конфлікті, тому їх слід належним чином відокремлювати, задля того, щоб зробити можливим конкурент-коопераційний взаємозв’язок.

В теоріях, що стосуються взаємодії та взаємозв’язків між конкурентами, увага приділяється або кооперації, або конкуренції між ними, але не сполученню цих двох типів взаємозв’язків, до яких можуть залучатися конкуренти. Коли наголос робиться на конкуренції, обговорення часто виходять з неокласичної економічної теорії, в якій конкуренти описуються як різні структури в промисловості. Теорія галузевих ринків певною мірою піддає критиці неокласичну теорію, просуваючи знання конкуренції за рахунок включення залежностей, що існують між фірмами на недосконалих ринках, а також пропонуючи концепцію стратегічних груп [331]. Аналіз конкурентної боротьби на рівнях галузі та рівнях фірми надає можливість опанувати розбіжності, що існують всередині галузі промисловості. На такому рівні можна спостерігати та піддавати аналізу мережі та взаємозв’язки між конкурентами. Таким чином, теорія стратегічних груп є ефективною, оскільки вона надає механізм, що відрізняє групи конкурентів, де найбільш доцільно розбудовувати взаємозв’язки. Теорія конкуренції також надає розуміння переваг, що надаються інтенсивною конкуренцією між фірмами. Вище в першому розділі дисертації розглядалися динамічні моделі конкуренції, основані на економічній моделі креативної деструкції Дж. Шумпетера. Звідси, природа конкуренції описується згідно вимірам конкуренції; доведено, що інтенсивна конкуренція є центральним рушійним елементом, який вимагає від фірм бути інноваційними та стимулює до удосконалення їхньої конкурентної переваги. М. Портер визначає, що при наявності великої кількості місцевих конкурентів, збільшується тиск щодо створення удосконалень та інновацій [330]. Найближчі конкуренти спроможні за короткий проміжок часу спостерігати взаємні дії та протидії, що надає їм можливість швидко копіювати продукти кожного. Психологічні чинники, престиж та гордість також стимулюють компанії до активної конкуренції та інноваційної діяльності. Таким чином, суперництво загострює боротьбу між конкурентами, отже, збільшує рушійні сили в промисловості. 

Отже, для розуміння взаємозв’язків між конкурентами та тих переваг, що надаються конкуренцією, необхідно розглянути конкуренцію за межами структурних характеристик. Конкуренцію можна визначити як інтерактивний процес між індивідуальними та організаційними розуміннями і досвідом, що впливають на організаційну діяльність, і. таким чином, впливають на взаємодії між конкурентами [331]. Задля розуміння взаємин, що виникають внаслідок інтерактивних процесів, може бути корисною перспектива взаємозв’язку в конкуренції. Втім, перспектива взаємозв’язку найчастіше застосовується у вертикальних взаєминах між продавцями й покупцями, тоді як взаємини між конкурентами не досліджувалися такою самою мірою.

При обговоренні взаємин між конкурентами, вважається, що вони пов’язані між собою непрямо, завдяки зв’язкам з однаковим покупцем, таким чином, вони пов’язують конкурентів у відносних позиціях [333, с.6]. Втім, конкуренти залучаються у прямі взаємозв’язки, тому горизонтальні взаємозв’язки можуть бути сформовані різними шляхами, що відрізняються від вертикальних взаємозв’язків. Взаємозв’язки між конкурентами відрізняються залежно від мотивів, якими керуються компанії у своїх діях, а також ступенем несхожості між конкурентами [334, с.69]. Ступень несхожості можна віднести до ступеню залежності між конкурентами. Так, М. Портер відзначає, що така конкуренція всередині стратегічних груп є менш інтенсивною, ніж між стратегічними групами, а конкуренти всередині стратегічної групи намагаються уникати конкурентної боротьби, оскільки взаємну залежність набагато легше можуть визнавати фірми всередині ідентичної стратегічної групи [330]. Важливо дослідити як коопераційний, так і конкурентний виміри взаємозв’язку.

Співставлення вертикальних та горизонтальних взаємозв’язків вказує, що вертикальні взаємозв’язки часто будуються на взаємній зацікавленості до взаємодії [325, с.62], позаяк конкуренти часто змушені взаємодіяти один з одним, що приводить до збільшення конкурентної боротьби і взаємозалежності між ними. На противагу вертикальним зв’язкам, взаємини між конкурентами часто є конфліктуючими, оскільки інтереси конкурентів не завжди можна задовольнити одночасно. Отже, конкуренти намагаються уникати взаємодії, тоді як покупці і продавці намагаються підтримувати взаємодію [331]. Коопераційні зв’язки між вертикальними гравцями також можна зрозуміти, оскільки вони звичайно є очевидними й основаними на розподіленні діяльностей і ресурсів серед гравцями у ланцюзі доставки. З іншого боку, горизонтальні взаємозв’язки є більш неформальними та неявними, поширеними більше в інформаційних та соціальних обмінах, ніж в економічних обмінах. Конкуренти майже завжди поінформовані щодо розвитку дій кожного, часто через покупців, але також безпосередньо через торговельні ярмарки, брошури, зустрічі, купівлю продукції конкурентів тощо. Як описано вище, конкуренція традиційно визначається як конфлікти і конкурентна боротьба між конкурентами. Втім, при обговоренні стратегічних альянсів вноситься більш широке розуміння конкуренції, з наголосом, що в багатьох випадках конкуренти співпрацюють один з одним [334]. Основні питання стосуються причин формування стратегічних альянсів та створення успішних альянсів, тобто умов для успішної роботи альянсу.

Наразі доводиться, що завдяки кооперації у стратегічних альянсах можна досягти переваг через взаємне доповнювання та підсилювання у сферах виробництва, введення нових продуктів, входу на нові ринки, зменшення видатків та ризиків компаній завдяки створенню стратегічних альянсів [325]. В літературі вказується й така перевага, як можливість трансферу технології та здібностей, що виникає в альянсах [326]. Як обговорювалося вище у розділі 2, при формуванні стратегічних альянсів підприємства можуть мати різні цілі, тому досягти успіху в стратегічному логістичному альянсі нелегко. В дисертаційному дослідженні вище було визначено основні детермінанти, важливі для успіху та ефективної роботи альянсу: важливість розподілення контролю і влади між партнерами, взаємна залежність, взаємодоповнюваність ресурсів, справедливість між партнерами у розподіленні ризиків і внеску між партнерами. Важливими чинниками, необхідними для успішної роботи альянсу, є взаємність цілей, взаємодоповнюваність потреб, розподіл ризиків і довіра. Взагалі, в літературі на тему стратегічних альянсів надається важливе розуміння переваг, що можна досягти від кооперації, та необхідних умов для успішної роботи альянсу, але у першу чергу увага приділяється коопераційному аспекту взаємозв’язків. Конкуренція і конфлікти розглядаються як загрози, тому що вони заважають успішній роботі альянсу [329, с.211] .

На противагу цьому, в економічній теорії доводиться, що кооперація заважає конкуренції, і необхідним вважається антимонопольний закон для гарантії благотворної конкуренції. У традиційній теорії конкуренції і в літературі зі стратегічних альянсів робиться припущення, що для успішної роботи треба звести до мінімуму кооперацію і конкуренцію. Таким чином, недооцінюється можливість поєднання кооперації і конкуренції задля переваг, досяжних завдяки конкурентній кооперації між двома учасниками [328, с.73]. Дослідження вказують, що у вертикальних взаємозв’язках потрібними є і кооперація, і конкуренція: з одного боку, гравці повинні певною мірою конкурувати, інакше бізнес-система не буде ефективною. З іншого боку, існує попит на кооперацію, оскільки учасники повинні інвестувати в комунікації ї пристосовуватися до створення довгострокових взаємостосунків. Учасники познають один одного завдяки цим зв’язкам, і, таким чином, усвідомлюють можливості та здатності кожного. Кооперація і конкуренція необхідні також у горизонтальних взаємозв’язках, оскільки специфічні зв’язки надають фірмі особливі переваги. Концепція конкурентної кооперації передбачає водночас конкуренцію і кооперацію. У будь-якому особливому зв’язку можна віднайти елементи і кооперації, і конкуренції, але той чи інший з цих елементів у певних випадках є прихованим. Якщо присутні обидва елементи - кооперації і конкуренції, то такий зв’язок між конкурентами називається конкурент-кооперацією (англ. сo-opetition). Кооперація і конкуренція можуть бути частинами одного і того самого взаємозв’язку, тому концепція конкурент-кооперації використовується задля опису такого зв’язку, підкреслюючи важливість конкурент-кооперації у бізнесі, із застосуванням теорії ігор як теоретичної структури [331, с.62]. Визначення конкурентів можна трактувати так: Гравець ринку є вашим конкурентом, якщо споживачі оцінюють ваш продукт нижче, коли вони мають продукт іншого гравця, або коли вони мають лише ваш продукт. Таким чином, автовиробник і банк можна вважати конкурентами, що створили конкурентно-кооперативний зв’язок, якщо автовиробник продає автомобілі, а банк видає гранти для купівлі автомобіля. Аналогічно, виробник комп’ютерів може сформувати конкурентно-кооперативний зв’язок з розробником комп’ютерних програм. Щоб скористатись комп’ютером, покупцю потрібна комп’ютерна програма, а задля використання програми покупцю потрібен комп’ютер. Два конкуренти можуть також взаємодоповнювати один одного, створюючи нові ринки, але вони конкуруватимуть, коли буде необхідно ділити ринки.

В межах дослідження конкурентами визнаватимуться гравці, що продукують і продають однакові продукти. Конкурентно-коопераційний зв’язок є більш складним, тому що фірма водночас залучається до конкурентних і коопераційних стосунків з тим самим конкурентом у тій самій продуктовій сфері. Два різних типи взаємодії діляться не між учасниками, а між діяльностями, бо неможливо конкурувати й співпрацювати в одній і тій самій діяльності. Втім, одночасна кооперація і конкуренція можуть збільшити розбіжності, до того ж важко виокремити діяльності, де конкуренти взаємодіють у конкуренції та кооперації. Взаємозв’язок між конкуренцією і кооперацією може мати різні форми, залежно від ступеню кооперації і конкуренції. З одного боку, можна мати зв’язок між двома конкурентами, що складається лише з кооперації - традиційної кооперативної співпраці; з іншого боку, можна мати зв’язок між двома конкурентами, що складається лише з конкуренції - конкурентних відносин. Між цими двома типами зв’язків можна вказати щонайменше три види конкурентно-коопераційних зв’язків, залежно від ступеню кооперації і конкуренції:

1-     зв’язок із домінуючою кооперацією, де конкурентно-коопераційні зв’язки складаються головним чином, з кооперації, ніж конкуренції;

2-     зв’язок із рівним розподіленням конкуренції і кооперації;

3-     зв’язок із домінуючою конкуренцією, де конкурентно-коопераційні зв’язки складаються головним чином, з конкуренції, ніж з кооперації

Для ідентифікації різних типів конкурентно-коопераційних зв’язків між конкурентами були проведені дослідження на підприємствах різних галузей – одне підприємство виробничої галузі у Швеції (продаж кінцевим споживачам) і 2 підприємства харчової галузі у Швеції та у Фінляндії (продаж покупцям від імені підприємств) [331]. Результати опитування керівників підприємств наведені в табл.3.8. Аналіз табл.3.8 показує, що в стосунках, які полягають одночасно з кооперації і конкуренції, для конкурентів має значення близькість до покупців. Дослідження вказують, що частіше фірми намагаються співпрацювати в діяльностях, більш віддалених від покупців, та конкурувати у видах діяльності, близьких до покупців, тобто, ринків. Рушійною силою такої поведінки є різнорідність ресурсів, оскільки кожний конкурент використовує унікальні ресурси, що іноді надають конкурентну перевагу, а іноді найкраще використовуються у сполученні з ресурсами конкурентів. Із погляду стратегії, це означає, що діяльності з досліджень та розвитку можна проводити у співпраці з конкурентами, але при введенні на ринок нового продукту, конкуренти обирають стратегію конкурування, щоб відокремити власні продукти один від одного