Здоров’я населення як одна із складових людського капіталу

Починаючи із стародавніх цивілізацій і дотепер, зацікавленість у збереженні та зміцненні здоров’я супроводжує всю історію людства. Проблеми здоров’я та демографії у сучасному розумінні цього слова, були актуальними для всіх часів і народів, оскільки щоразу йшлося про перспективи розвитку тієї чи іншої держави, про подальший розвиток та процвітання нації. Всі країни намагались посилити свої позиції шляхом збільшення чисельності власного населення. Свого часу Сократ висловився дуже виразно: «Той – не правитель, при якому скорочується чисельність його народу» [35, 232]. Хоча сьогодні стає зрозумілим, що демографічні кризи, які спостерігались у країнах у минулому і мають місце у багатьох країнах сьогодні, у своїй основі, поряд із соціально-економічними чинниками мають, низку таких, що свідчать про наявність інших глибинних процесів, що проходять у людській популяції, і яким наука намагається дати пояснення [23, 9]. К. Маркс, який хоч і безпосередньо не був причетним до медицини, сказав, що хвороба – це життя, яке обмежене у своїй свободі [69, 42]. Те саме можна спроектувати й на рівень нації: якщо вона втрачає здоров’я, тим самим обмежується ступінь її свободи і здатність вільно розвиватися. А. Сен розглядав здоров’я населення як одну із можливостей людини розширити свій вибір. Згідно його думки здоров’я, на рівні із освітою, збільшує можливості людини вести такий спосіб життя, який вона вважає належним. Відповідно до такого підходу, добробут людини необхідно розглядати не як кінцеву мету, а як засіб розширення можливостей та перспектив [206, 159]. Ф. Ерісман писав, що здоров’я складає одну із головних умов щасливого буття, як для кожної окремої людини, так і для народу в цілому. Таке розуміння здоров’я, як правило, виникає, коли здоров’я вже втрачене, тобто тягар хвороб призводить до усвідомлення цінності втраченого [137]. Коли мова йде про визначення поняття “здоров’я” та з’ясування його сутності, необхідно розрізняти здоров’я взагалі, здоров’я окремого індивіда та популяційне здоров’я, тобто здоров’я населення. Існує багато визначень поняття “здоров’я”. До найбільш поширених належать визначення за енциклопедичним словником Ф. Брокгауза і І. Ефрона та енциклопедією Британіка (Encyclopedia Britanica). За енциклопедичним словником Ф. Брокгауза та І. Ефрона здоров’я – «це стан організму, всі частини якого нормально розвинені та правильно функціонують» [8]. Згідно з енциклопедією Британіка (Encyclopedia Britanica) здоров’я – «це стан фізичної міцності та благополуччя, при якому організм правильно виконує свої функції» [165]. В. Таралло розглядає здоров’я як стан організму, при якому він є здатним до повноцінного виконання своїх функцій [118, 15]. Російський вчений Ю. Лисицин запропонував розглядати здоров’я як гармонійне єднання біологічних і соціальних якостей населення, а хвороби як відсутність такої єдності та гармонії [59, 42]. Оригінальний підхід до визначення здоров’я населення було запропоновано академіком М. Амосовим, який вважав, що здоров’я населення можна визначити як “суму резервної потужності функціональних систем, які можна виразити через “коефіцієнт резерву”, розрахований як відношення максимального значення функції до її реального рівня ” [2, 71]. В загальнофілософському плані термін здоров’я є синонімом поняття “норма”, широко вживаного в біології. З точки зору здоров’я окремої людини, тобто індивідуального підходу, за Ю. Вороненко та В. Москаленко, доцільно розглядати два підходи: теоретичний і практичний [105]. За теоретичним підходом здоров’я людини визначається як теоретично можливий ідеал, до якого варто прагнути, але який фактично важко досягти [105]. В цьому плані найбільш відповідним є офіційне визначення здоров’я, яке міститься в статуті Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) (1946): «Здоров’я – це стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороби чи фізичних дефектів» [157]. Згідно до такого визначення, здоров’я не зводиться лише до констатації відсутності хвороб, недомагань та дискомфорту, воно є станом, що дозволяє людині жити в умовах вільного вибору, здорового способу життя, перебувати в стані душевного, фізичного і матеріального добробуту [105]. Саме таке поняття «здоров’я» було внесено в “Основи законодавства України про охорону здоров’я ” від 19 листопада 1992 року. У 1998 році ВООЗ доповнила ознаку цього стану терміном “динамічний ” [118]. Практичний підхід до визначення здоров’я населення застосовується, коли існує необхідність дати відповідь: здоровою чи хворою є людина. При цьому провідною є вимога щодо “здатності організму повноцінно виконувати свої біологічні та соціальні функції” [14, 341]. Якщо індивідуальне здоров’я оцінюється на основі особистих відчуттів, наявності захворювань, фізичного стану, працездатності і ін., то при визначенні здоров’я населення, як правило, користуються тріадою статистичних показників, зокрема:  відтворення населення (медико-демографічні характеристики);  фізичного розвитку, що характеризують процеси росту і розвитку дітей, а також визначають запас фізичних сил у дорослого населення (дієздатність);  захворювання населення, що визначають його адаптацію до умов навколишнього середовища [118].