Інноваційна політика підприємства в контексті стратегії розвитку

Інноваційна політика підприємства в контексті стратегії розвитку В останній третині ХХ століття почався перехід до нового типу виробництва. На зміну масовому потоковому виробництву на базі твердої автоматизації прийшло високоефективне, гнучке виробництво, розраховане на створення продукту високої якості для індивідуалізованого попиту. Замість твердої управлінської системи стала впроваджуватися “виробнича демократія” – широка участь трудящих в управлінні, прийнятті ділових рішень [1]. В основі всіх перерахованих вище змін у системі суспільного виробництва – науково-технічний прогрес. Глибина пов'язаних з ним перетворень, широкі наслідки для національної економіки і її місця у світовому капіталістичному господарстві роблять життєво необхідним для кожної країни не тільки участь у цьому процесі , але і вивчення і сприйняття міжнародного досвіду організації науково-технічного розвитку. Успіх на цьому шляху в значній мірі залежить від механізму, що з'єднує розвиток наукової ідей, прикладні розробки на її основі і впровадження результату у виробництво в єдиний потік. В економічній літературі можна зустріти різні точки зору про зміст НТП. Іноді його розглядають як процес розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, тобто процес удосконалення практично всіх сторін життя суспільства. На думку деяких економістів, предметом економічної науки є тільки відносини чи власності форми їхнього прояву (стосовно до НТП). Вони заперечують НТП як економічну категорію й економіку НТП як науку. Однак НТП має дві взаємозалежні сторони – це не тільки технологія створення й освоєння нової техніки (предмет технічних наук), але й економічні відносини між учасниками цього процесу, його господарський механізм (інноваційний механізм). Науково-технічний прогрес, визнаний в усьому світі як найважливіший фактор економічного розвитку, усі частіше й у західної, і у вітчизняній літературі пов'язується з поняттям інноваційного процесу. Це, як справедливо відзначив американський економіст Джеймс Брайт, єдиний у своєму роді процес, що поєднує науку, техніку, економіку, підприємництво і керування. Він складається в одержанні нововведення і простирається від зародження ідеї до її комерційної реалізації, охоплюючи в такий спосіб весь комплекс відносин: виробництва, обміну, споживання [6]. У цих обставинах інновація споконвічно націлена на практичний комерційний результат. Сама ідея, що дає поштовх, має меркантильний зміст: це вже не результат “чистої науки”, отриманий університетським вченим у вільному, нічим не обмеженому творчому пошуку. У практичній спрямованості інноваційної ідеї і складається її притягальна сила для виробничих компаній. Інновація є скоріше економічним і соціальним, ніж технічним терміном. Вона не обов'язково повинна бути чимось технічним. Насамперед, необхідно відповісти на питання: “Що ж таке інновація?” Інновація може бути визначена так, як Ж.Б. Сей визначив підприємництво - тобто як зміна віддачі ресурсів. Чи, як сказав би сучасний економіст у термінах попиту та пропозиції, - як зміни в цінності і задоволеності, одержуваних споживачем з використовуваних їм ресурсів. Таким чином, підприємців відрізняє інноваційний тип мислення. Підприємництво ґрунтується на економічних і соціальних теоріях, згідно з якими зміни - цілком нормальне і природне явище. Головна ж задача суспільства й особливо економіки бачиться в одержанні чогось іншого, відмінного від попереднього, а не в поліпшенні вже існуючого. Таким чином, перед підприємцями постає завдання навчитися здійснювати інноваційні рішення на систематичній основі[7]. Систематична інновація складається в цілеспрямованому, організованому пошуку змін і в систематичному аналізі тих можливостей, що ці зміни можуть дати для економічних чи соціальних нововведень.