Досвід дослідження середнього класу в країнах Східної Європи

Досвід дослідження середнього класу в країнах Східної Європи Специфіка сучасного становища країн Східної і Центральної Європи, особливості їх історичного, економічного і соціально-політичного розвитку, а також недосконалість національних статистик обумовили істотні розходження в теоретичних настановах, наборі використовуваних критеріїв під час дослідження процесів, пов’язаних з формуванням і перетворенням середнього класу в посткомуністичних суспільствах. На Заході, де цей клас почав формуватися кілька століть тому, безліч дослідників від К. Маркса до А. Турена й А. Горця займалися методологією, соціально-економічним становищем і політичною роллю цього класу в суспільстві, його стратами, його еволюцією. У розвитих країнах склався і постійно обновляється функціональний понятійний апарат, розроблені економіко-статистичні і соціологічні методи, різноманітні аналітичні схеми, що ддають можливість як досліджувати окремі групи і шари, так і розробляти узагальнюючі моделі, тому що головне полягає в тім, що, незважаючи на усіх суперечки про подробиці, розходження в методиках і підходах, існує об'єкт дослідження – середній клас, як би він ні називався – середні шари, класи, страти, групи тощо. [63] Відповідно до стандартизованої схеми соціальної стратифікації домогосподарств, запровадженою в більшості країн Заходу, до вищої страти належать вищі державні чиновники, керівники, біржові маклери тощо, до нижчого – пенсіонери, безробітні та інші соціальні групи, які перебувають між ними, від учителів до кваліфікованих ремісників розглядаються як середній клас, що складає 40% населення і більш. По загальноприйнятій методології досить знати вік, склад родини, доход, освітній рівень, стиль життя тощо, щоб віднести домогосподарство до тієї чи іншої групи, шару, класу. Однак у посткомуністичних суспільствах такі звичні для розвинутих країн виміри середнього класу малозастосовні. Наприклад, після початку реформ у трансформаційних економіках різко упав рівень життя так званих „білих комірців” – кваліфікованих робітників, учителів, вчених, державних службовців, діячів культури. У 80-і роки ці групи являли собою сформований середній клас із власним світоглядом, життєвими цінностями, стабільними доходами, прагненням до удосконалювання професійних навичок. Частка цього класу в соціальній структурі соціалістичного суспільства досягала 40-50%, наближаючи до показників розвитих країн Заходу. З початком реформ різко скоротилися їхні доходи, споживання і купівельна спроможність. За цими критеріями вони „випадають” із середнього класу. У нього стали входити головним чином люди, зайняті в приватному секторі і що займаються роздрібне торгівлею, експортно-імпортними операціями, середні і дрібні власники: власники кафе, ресторанів, бензоколонок, вантажівок, автомеханіки, будівельні підрядчики, осіб, що отримали землю або майно, виробники високоякісних послуг (наприклад, реклами), менеджери приватизованих підприємств.