Дослідження становлення і розвитку оподаткування

Дослідження становлення і розвитку оподаткування Історичні приклади демонструють, що форми оподаткування змінюють одна одну ра-зом із трансформацією суспільного устрою, однак ідея податку зберігається як одна з основ існування держави. У Давньому Єгипті доходи держави були пов'язані з використанням землі. Поземель-ний податок, заснований на принципі десятини, сплачувався землевласниками. Збиралася також зернова подать, виплачувався оброк хлібом, рибою, скотом. Існували предметні по-винності. На переможені народи накладалася данина. Подушний податок сплачувався у гро-шовій формі. Існували мита з оренди будинку, з продажної ціни товару тощо. Збір деяких податей віддавався на відкуп [82, с. 41-54]. Джерелом відомостей про оподаткування у Стародавній Індії є закони Ману. Вони містять такі рекомендації: “Подібно до того, як молоде теля і бджола приймають по малу, так і цар повинен отримувати малими долями дань зі свого царства. Нехай цар не ріже свого власного кореня і коріння інших зайвою жадністю, бо, порізавши свій власний корінь, він призводить себе самого й інших до вищого ступеня жалюгідного існування” [82, с. 57]. Селянство у Стародавній Індії було общинним, і збір податків безпосередньо здійс-нювався представниками общини. Звільнялися від податків брахмани-жерці, а також жінки і діти. Податки не збиралися в прикордонній області і в місцевості з невисокою врожайністю [82, с. 54-58]. У Стародавньому Китаї для поповнення державної казни використовувалися митні збори, якими обкладалися торговці та мандрівники. Доходи від митниць йшли на утримання військ. Податок на землю в Стародавньому Китаї вперше було встановлено в 594 р. до н.е. Після переходу від громадської форми ведення землеробства до сімейної податки з орних полів почали збирати з окремих землеробських сімей. Існував у Стародавньому Китаї і подушний податок, який не залежав від розмірів земельної ділянки і від величини отриманого врожаю. Для усунення несправедливості подушного оподаткування в 216 р. до н.е. після отримання відомостей про землі, які має населення країни, вводиться поземельний податок, який, втім, іноді досягав 2/3 доходу землероба. Пільгою щодо звільнення від сплати податків в Стародавньому Китаї користувалися чиновники. Таким чином, у Стародавньому Китаї, як і в більшості країн того часу, в основному платниками податків були землероби. Також були введені збори з торгівлі. Виникли митні збори [82, с. 58-76]. У Стародавній Греції оподаткування було достатньо демократичним. Оцінка власного майна проводилася самим платником під присягою. Платник самостійно підрозділяв своє майно на класи. Він же визначав ту частину майна, яка підлягала оподаткуванню і розраховував розмір податі. Однак держава здійснювала контроль за самооподаткуванням. У разі виявлення обману проводився насильницький обмін майна, віднесеного до нижчого класу, на майно, поставлене платником до вищого. Податі і позики в Стародавній Греції належали до надзвичайних доходів. Звичайні ж державні доходи складали мита і добровільні пожертвування, регалії, монополії, виручка від конфіскованого майна [82, с. 76-83]. Найбільший вплив на формування сучасного оподаткування має система оподатку-вання Стародавнього Риму. Так, у Стародавньому Римі оподаткуванню передувало деклару-вання майнового стану і сімейного стану та, крім того, походження і роду занять. На п'ять років громадянин відносився до певного класу залежно від розміру майна. Найбільш бідний клас звільнявся від сплати податків. Визначення суми податку проводилося не самими гро-мадянами, а цензорами. Якщо заява громадянина щодо вищезгаданих відомостей була не-правдивою, то до нього застосовувалися суворі санкції. За неправильні свідчення його позбавляли всіх прав, а податок збільшувався втричі або вчетверо, за приховування майна – продавали у рабство. Громадяни обкладалися податями тільки у військовий час, а в мирний – оподаткування відмінялося.