Вплив різних доз азотних добрив на ріст, розвиток, азотфіксацію, продуктивність рослин та якісні показники зерна сої

Першочергове значення в живленні рослин сої, як і інших культур, відіграють азот, фосфор і калій. Однак, як відмічають науковці, азот для сої був і залишається лімітуючим елементом, а його поступова акумуляція є вирішальним фактором формування врожаю рослин і родючості ґрунту [13; 43-53]. Про позитивний вплив бобових рослин на родючість ґрунту відмічали ще в давні часи Теофраст, Пліній, Катон і Колумела. Велике сільськогосподарське значення бобових рослин було показане в кінці XVIII ст. австрійським агрономом І. Шубартом, а в XIX ст. розпочалось широке їх використання в сівозмінах. За даними видатного вченого агрохіміка академіка Д.М. Прянішнікова, це дозволило подвоїти врожаї зернових культур [54]. На сьогоднішній день, як стверджують О.Г. Тараріко, О.В. Шерстобоєва, В.П. Патика [7], для підвищення продуктивності та конкурентоспроможності сільськогосподарського виробництва України, а також відтворення родючості ґрунтів щороку слід вносити 2,2 млн. тонн азоту, що в розрахунку на 1 га складає 50-60 кг, тоді як вноситься лише 15-20% від потреби (10-15кг/га). Основними джерелами азотного живлення рослин є: азот мінеральних сполук, утворених у ґрунті в результаті мікробіологічних процесів; азот внесених мінеральних добрив, азот органічних добрив, азотні сполуки, що утворюються при фіксації молекулярного азоту мікроорганізмами, азотні сполуки, які надходять у ґрунт з атмосферними опадами, поливною водою та насінням [44]. Для реалізації генетичного потенціалу продуктивності рослин сої всі елементи мінерального живлення повинні знаходитись в оптимальному співвідношенні, особливо в критичні для рослин періоди вегетації (цвітіння, утворення бобів), оскільки нестача в зазначені періоди одного з них призводить до різкого зниження продуктивності рослин незалежно від забезпеченості іншими елементами. Умови середовища вирощування рослин сої відіграють важливу, а часто і вирішальну роль у реалізації формування симбіотичного апарату з рослиною господарем. Згідно результатів наукових досліджень на ефективність симбіозу між рослинами сої та ризобіями впливає ряд антропогенних факторів, таких як вологість, аерація, температурний режим, рівень рН, пестициди, наявність в ґрунті кальцію, магнію, бору, молібдену і кобальту [45-62]. Питання ефективного поєднання в живленні сої біологічного і технічного азоту досить багатогранне. Складність оптимізації азотного живлення сої полягає в необхідності створення оптимальних умов для проходження процесів засвоєння мінерального азоту та біологічної фіксації атмосферного азоту, які б не пригнічували один одного. Так, і понині не існує єдиної точки зору про здатність процесу азотфіксації забезпечити максимальну продуктивність рослин, а звідси, відповідно і доцільність застосування мінеральних азотних добрив під сою [63-77]. На думку Г.С. Посипанова [78] питання азотного живлення бобових рослин необхідно розглядати для географічних умов, кожного роду і навіть виду окремо, інакше розбіжність в поглядах неминуча. Тому питання про необхідність внесення азотних добрив для удобрення сої залишається дискусійним. На основі проведених досліджень вітчизняними та іноземними вченими висунуто основну концепцію азотного живлення бобових, що ґрунтується на чотирьох точках зору. Прихильники першої точки зору вважають за необхідне вносити під сою невеликі (стартові) дози азоту (N30–60), а також внесення їх доцільне при низькому ступені забезпеченості ґрунту фосфором та калієм – Р60К60 та К45-60 на фоні азотфіксуючої діяльності бульбочкових бактерій. В результаті п’ятирічних досліджень, проведених в Інституті кормів УААН виявлено, що максимальну насіннєву продуктивність сої було одержано при внесенні N67Р90К90, при цьому збільшення врожаю зерна становило 2,3 – 2,9 ц/га, порівняно з варіантом, де вносили N45Р60К60. Максимальну врожайність насіння (25,4 ц/га) отримано при поєднанні вапнування з внесенням повного мінерального добрива N45Р60К60 на фоні інокуляції. Приріст урожайності становив 4,4 ц/га або 20,9%, порівняно з варіантом без внесення добрив. Дослідженнями встановлено, що поєднання середніх доз мінеральних добрив з інокуляцією на фоні вапнування сприяло підвищенню вмісту сирого протеїну в зерні сої до 37,68 – 38,22%, що більше на 2,38 – 2,92% порівняно з вмістом протеїну в зерні рослин, вирощених у варіанті без внесення мінеральних добрив [79]. А.О. Бабич і В.Ф. Петриченко [80, 81] стверджують, що в результаті проведених досліджень урожай сої при сівбі без добрив та інокуляції становив 27,4 ц/га, з внесенням мінеральних добрив у нормі P60K60 - 28,1 ц/га, P60K60 + інокуляція - 30,0 ц/га, P60K60 + N30 у фазі двох трійчатих листків - 24,2 ц/га. У дослідах Подільської державної аграрно-технічної академії вивчали вплив інокуляції насіння на продуктивність зерна сої. Як показали результати проведених досліджень урожайність зерна різних сортів сої зростала у варіантах з інокуляцією насіння перед сівбою від 0,9 до 3 ц/га, а у варіантах з внесенням N45Р60К60 та N45Р90К90 – з 2,0 до 5,3 ц/га. Сорти сої по-різному реагували на внесення добрив та інокуляцію посівного матеріалу. Як показали результати досліджень кращим виявився сорт сої Подільська 1, який забезпечував рівень врожаю в межах 30-32 ц/га при поєднанні інокуляції насіння ризоторфіном та внесення добрив у дозі N45Р60-90К60-90 [82].