Система робочих місць та характеристика узгодженості її функціонування із обсягами і структурою витрат праці

Як було зазначено вище, категорія робоче місце використовується в процесі управління персоналом та регулювання зайнятості в єдності двох значень. Перше – робоче місце як об‘єкт управління, коли в центрі уваги питання планування, оснащення, організації обслуговування, оцінки умов праці та атестації робочого місця – проблеми оптимізації параметрів функціонування власне окремого робочого місця. Друге – робоче місце як облікова одиниця, коли ця категорія виступає лише мірою масштабів системи робочих місць підприємства (національної економіки, регіону). Тоді об‘єктом управління і предметом вивчення виступає не окреме робоче місце, а структура і закономірності відтворення їх сукупності. Наприклад, щодо управління персоналом підприємства – пропорції розподілу загальної кількості робочих місць між основним та допоміжним виробництвом і обслуговуванням, узгодженість кількісних і якісних параметрів систем робочих місць різних технологічно та організаційно пов‘язаних між собою ділянок виробництва, узгодженість кількості робочих місць та параметрів експлуатації їх обладнання із чисельністю та структурою витрат робочого часу персоналу, вибір між альтернативами збільшення кількості фізичних робочих місць і підвищення інтенсивності експлуатації існуючої кількості робочих місць за часом, оцінка узгодженості масштабів і структури робочих місць підприємства і вимог виробничої програми тощо. Щодо регулювання зайнятості – пропорції розподілу загальної кількості робочих місць за сферами і видами економічної діяльності, за секторами найманої праці і самозайнятості, відповідність масштабів і структури робочих місць національної економіки масштабам і структурі потреби населення в робочих місцях тощо. Предмет дослідження цієї роботи стосується саме другого із наведених аспектів значення категорії «робоче місце». Отже, дослідженню підлягає саме система робочих місць. Залежно від тлумачення категорії «робоче місце» поняття «система робочих місць» розкривається у вітчизняній економічній літературі або як сукупність засобів праці структурована на комплекси, призначені для одночасної взаємодії з одним чи кількома виконавцями (якщо вихідним моментом існування робочого місця визнається наявність матеріально-технічних умов праці), або як сфера прикладання праці, тобто як сукупність можливостей реалізації економічної зайнятості населення. Відповідно до опорного визначення, сформованого в попередньому пункті цієї роботи, система робочих місць може бути визначена як сукупність організаційно-технічних передумов реалізації трудового потенціалу населення (трудового колективу). Важливо підкреслити, що оскільки система робочих місць розглядається як сукупність лише організаційно-технічних передумов реалізації зайнятості, то термін «сфера докладання праці» матиме ширше значення. Сфера докладання праці характеризує як сукупність організаційно-економічних і організаційно-технічних, так і соціально-економічних умов реалізації зайнятості трудового колективу (населення). Це означає, що параметри розподілу і перерозподілу національного доходу, політики оплати праці, принципи її диференціації, принципи і форми реалізації державної політики зайнятості є характеристиками «сфери докладання праці», але виходять за межі категорії «система робочих місць». Остання охоплює лише сукупність організаційно-технічних умов трудової діяльності населення країни чи персоналу підприємства і характеризує закономірності комбінування окремих факторів виробництва для досягнення максимальної (в умовах певного технологічного горизонту) економічної ефективності, або закономірності оновлення таких комбінацій в умовах формування нової технологічної детермінанти виробничої функції. Соціальна складова відтворення виробництва не охоплюється категорією «система робочих місць».