Теоретичні засади ефективного використання земельних ресурсів регіону

Теоретичні засади ефективного використання земельних ресурсів регіону Земля – це головний природний ресурс суспільного буття, який слугує важливою базою для формування продовольчої безпеки кожної держави світу. Вона з її виробничою здатністю являє собою головний засіб виробництва у сільському господарстві. На думку В.І.Мацибори, земля – це головна умова існування людського суспільства і найважливіше джерело національного багатства, найперша передумова і природна основа суспільного виробництва, універсальний фактор будь-якої діяльності людини [93, с.25]. П.С. Єщенко визначає, що земля є найважливішою частиною навколишнього природного середовища з характерним йому простором, рельєфом, ґрунтовим покривом, рослинністю, надрами, водами, які є основним засобом виробництва у сільському господарстві, а також просторовим базисом для розміщення підприємств та організацій усіх галузей народного господарства. Земельні ресурси – це землі, які використовуються або можуть бути використанні в різних галузях виробництва [50, с.124]. Р. Коринець і О. Поліводський вважають, що земельні ресурси – це верхня товща земної кори між її поверхнею і дзеркалом ґрунтових вод в межах території України [57, с.27]. До їх складу входять усі землі України, незалежно від їх категорії та цільового призначення. Вони становлять основу для забезпечення життєвої та господарської діяльності. Усі землі України становлять її єдиний земельний фонд – 60,4 млн. га [84, с.27]. Згідно Земельного кодексу землі України за цільовим призначенням поділяються на: - землі сільськогосподарського призначення; - землі житлової та громадської забудови; - землі природо-заповідного та іншого природоохоронного призначення; - землі оздоровчого призначення; - землі рекреаційного призначення; - землі історико-культурного призначення; - землі лісового фонду; - землі водного фонду; - землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Сільськогосподарські землі в Україні являють собою унікальне національне багатство. Їх загальна площа становить 41,8 млн. га, або 69,3 % території держави. До складу земель сільськогосподарського призначення належать 32,5 млн. га орних земель (53,9%), 5,5 млн. – пасовищ (9,2%), 2,4 млн. – природних сіножатей (4%), 0,9 млн. – багаторічних насаджень (1,5%) та 1,2 млн. га інших угідь (2%). Україна відноситься до Європейських держав з найвищою розораністю земель, яка досягла 57,1% всього земельного фонду, в тому числі 79,8% - сільськогосподарських угідь [58, с.37]. У сільському господарстві земля є головним засобом виробництва. Вона є одночасно і предметом і засобом праці. Землі сільськогосподарського призначення – землі, надані для потреб сільського господарства, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, або призначені для цих цілей. Вони поділяються на сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).