Підтримка аграрного сектору України за рахунок бюджетних коштів

Підтримка аграрного сектору України за рахунок бюджетних коштів Як і більшість країн пострадянського простору, Україна на початку 90-х років ХХ століття зіткнулась з проблемою пристосування аграрного сектору економіки країни до нових умов господарювання. У 80-ті роки державна політика Радянського Союзу по відношенню до сільського господарства характеризувалася значним рівнем підтримки виробників за рахунок споживачів. За допомогою встановлення гарантованих державних цін на закупівлю сільськогосподарської продукції підтримувались високі ціни для її виробників. У той же час держава віднаходила можливості підтримки низьких цін на сільгосппродукцію для споживачів. У результаті бюджетні витрати на сільське господарство того періоду були дуже значними, що призводило як до негативних структурних зрушень у бюджетних видатках, так і до формування у сільгоспвиробників стійкого відчуття значної державної підтримки. Сприяла цьому і політика періодичної реструктуризації та списання заборгованості колгоспів і радгоспів перед державою. З набуттям Україною незалежності розпочалося реформування економіки країни, відношення до сільського господарства значно змінилось. У перехідний період до ринку аграрна галузь України була позбавлена належної державної підтримки. Через нестачу бюджетних коштів, структурні зрушення в економіці країни держава змушена була знизити підтримку аграрного сектору. Сільське господарство розпочало відчувати значні труднощі, позбавлене суттєвої підтримки держави. Початок 90-х років характеризувався відчутним зниженням бюджетної підтримки, проте останніми роками вдалося досягти постійного зростання видатків бюджету в абсолютних розмірах, що однак не дозволяє стверджувати про зростання їх ефективності. Кошти, витрачені з бюджету на сільське господарство, не завжди досягають задекларованих цілей, а іноді навіть призводять до вилучення коштів з аграрного сектору. Крім того, бюджетний процес в аграрному секторі є вкрай неефективним [34]. Порядки використання коштів, передбачених у бюджеті на фінансування програм підтримки сільського господарства, ухвалюються вже після затвердження бюджету. Таким чином, кошти виділяються не на реалізацію конкретної програми в науково обґрунтованих обсягах, а на виконання запланованого бюджету. Це не є особливістю України, а характеризує специфіку прийняття бюджетних рішень в умовах становлення ринкових відносин. Основною причиною неефективності здійснюваних заходів підтримки вважаємо відсутність довготривалої стратегії розвитку сільського господарства на державному рівні. Разом з тим, на рівні регіонів відсутня не лише стратегія розвитку регіонального сільського господарства, а й заходи, спрямовані на вирішення проблем розвитку галузі у конкретному періоді. Причини такої ситуації вбачаються у побудові міжбюджетних відносин в Україні та відсутності зацікавленості місцевої влади у розвитку сільського господарства на місцях. Дослідження міжбюджетного розподілу коштів, які витрачаються в Україні на аграрний сектор, дозволяє стверджувати, що з прийняттям Бюджетного Кодексу відбулися значні зміни щодо посилення ролі Державного бюджету у фінансуванні сільського господарства. Якщо у 1999–2000 рр. частка місцевих бюджетів у фінансуванні сільського господарства становила 40–41%, 2001 р. — 3,29%, у 2002–2005 рр. не перевищувала 1,2%. Підтвердженням цього слугують розрахунки, проведені на регіональному рівні, а саме на прикладі Запорізької області, де за рахунок місцевих бюджетів фінансується лише 1,06% видатків на сільське господарство. За період 2002–2006 рр. частка видатків на сільське господарство у місцевих бюджетах області не перевищує 1%, бюджетні кошти витрачаються за двома напрямами: землеустрій та програми в галузі сільського господарства. Якщо перші роки після прийняття Бюджетного Кодексу майже 90% видатків фінансувалося з обласного та районного бюджетів, то 2003 та 2004 рр. характеризуються вирівнюванням розподілу фінансування між обласним, районними бюджетами, бюджетами міст, сіл та селищ. 2006 рік характеризується значним посиленням ролі обласного бюджету (78%). Відчутних коливань у динаміці за 2003–2006 рр. зазнав і абсолютний обсяг виділених коштів: якщо у 2004 р. обсяг фінансування знизився майже на 90%, у 2005 р. практично не змінився, то у 2006 р. виріс у 14,7 рази. Таким чином, наявність зазначених коливань у фінансуванні сільського господарства області за рахунок місцевих бюджетів дозволяє стверджувати про відсутність системного характеру у виділенні бюджетних коштів на підтримку аграріїв регіону. Причиною цьому є недостатність доходів місцевих бюджетів. Закріплені за місцевими рівнями доходи дозволяють профінансувати лише найнеобхідніші видатки: освіту (28,72%), охорону здоров’я (22,47%), соціальний захист та соціальне забезпечення (18,41%).