Історико-культурні памятки як пріоритетний вид ресурсів в екскурсійній діяльності

Історико-культурні памятки як пріоритетний вид ресурсів в екскурсійній діяльності Україна може пишатися своєю історико-культурною спадщиною. За багатовікову історію український народ створив самобутню культуру, яка є складовою частиною світової культури. У більшості цивілізованих країн світу усі пам’ятки виявлено, науково класифіковано, взято під охорону. В Україні досі немає навіть повного уявлення про ті скарби, якими володіємо. Близько 9400 населених пунктів України мають понад 70 тисяч об’єктів культурної спадщини, що потребують дослідження та взяття на облік [11, C. 128]. Зараз в нашій державі під охороною перебуває понад 130 тисяч нерухомих пам’яток історії та культури, а саме: 57206 пам’яток археології (в тому числі 418 – національного значення); 51364 пам’ятки історії (в тому числі 142 – національного значення); 5926 пам’яток монументального мистецтва (в тому числі 44 – національного значення). 16237 пам’яток архітектури і містобудування [11, C. 128]. З 16237 пам’яток архітектури і містобудування 3541 пам’ятка архітектури і містобудування внесені до Державного реєстру національного культурного надбання України, а 12697 пам’яток занесені до Реєстру пам’яток місцевого значення. Найбільший суспільний інтерес серед пам’яток історико-культурної спадщини становлять пам’ятки архітектури і містобудування, а також створені на їх основі історико-культурні заповідники. Аналіз історико-культурного потенціалу регіонів України спирається на державні списки пам’яток, Список історичних населених місць України, облікові документи державних органів охорони пам’яток. В Україні перший список пам’яток архітектури був затверджений 25 березня 1956 року, за яким під охорону держави бралося 2057 об’єктів зодчества республіканського значення. Хоча в списку було 1517 охоронних номерів. В 60-тих роках ХХ ст. через волюнтаристську політику радянської влади прослідковується тенденція до зменшення кількості пам’яток, що перебували під охороною держави. Це і відобразилося в новому списку пам’яток архітектури і містобудування, який був прийнятий в 1963 році, при цьому кількість скоротилася до 864 охоронних номерів. В 70-тих роках ХХ століття в Україні розпочинається перехід до комплексної охорони культурної спадщини. В списку, що був затверджений в 1979 році кількість пам’яток збільшилася до 1790 республіканського значення. Із здобуттям незалежності зростає інтерес до культурної спадщини, переглядаються списки пам’яток, історичних міст, створюються нові історико-архітектурні, історико-культурні заповідники. З 1993 року в системі Держбуду і Міністерства культури розпочалося складення нових переліків нерухомих пам’яток для внесення до реєстру. За основу були взяті попередні списки пам’яток архітектури і містобудування 1963 року і 1979 року. Ця праця завершилася тільки в 1999 році наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України. 2 червня 1999 року було затверджено Державний реєстр національного культурного надбання в частині пам’яток архітектури і містобудування [17, C. 92]. В цьому же році наказом Міністерства культури і мистецтв України від 16 червня 1999 року затверджено Державний реєстр національного культурного надбання в частині нерухомих пам’яток історії, археології, монументального мистецтва і заповідників.