Механізм державного регулювання збуту зерна аграрними підприємствами

Механізм державного регулювання збуту зерна аграрними підприємствами Зернова галузь є найважливішою в аграрній сфері по стратегічній і соціально-економічній значимості. Близько 40% агропромислового виробництва України безпосередньо пов’язано з зерновими ресурсами; під посівами зернових культур зайнято понад половину ріллі, на частку зернових приходиться більше однієї третини вартості валової продукції рослинництва і майже третина всіх кормів у тваринництві. За рахунок хлібопродуктів задовольняється до 40 % денної потреби в ніші до 50 % у білку і вуглеводах. Зернове господарство України забезпечує близько 6 тис. робочих місць в економіці країни. З 2004 р. по 2007 р. зменшилися площі під зерновими, погіршилися основні показники зернового господарства. Валовий збір зменшився на 23%. Врожайність упала до рівня 60-х років. Це обумовлено, насамперед, деградацією основних фондів зернового господарства і недостачею оборотних коштів для закупівлі господарствами мінеральних добрив, засобів захисту і ПММ. Неврожаї 1998 і 1999 років збільшили негативні тенденції і призвели до додаткового тиску ринку зерна. Елеватори (у буквальному значенні) завантажені тільки на 20 %, а борошномельні заводи працюють на 60 - 70 % потужності. Через скорочення поголів'я тварин у балансі зерна істотно скоротилася частка, що йде на фураж. У виробничій групі зросло виробництво пшениці, що складає тепер половину усього виробництва зерна, скоротилася частка круп'яних культур. Незважаючи на зростання матеріальних і особливо енергетичних витрат виробництво зерна залишається рентабельним і перевершує по рентабельності більшість інших галузей сільського господарства. Щоб негативні процеси в зерновій галузі республіки не викликали необоротних наслідків, необхідно здійснити систему великомасштабних стратегічних заходів. Зокрема, треба створити сприятливі умови для ефективного виробництва зерна і розвитку зернового ринку і на цій основі забезпечити в повному обсязі внутрішні потреби республіки в продовольчому і фуражному зерні. Держава повинна повернутися на ринок зерна як великий оптовий покупець, що здійснює національну зернову політику шляхом контролю і реагування ринкової ситуації, а також і як гарант підтримки доходів сільських товаровиробників. Для подолання існуючої ситуації з виробництвом зерна, створення ефективної системи державного регулювання зернового ринку по окремих видах зерна необхідно розробити ряд цільових, федеральних, міжрегіональних і регіональних програм. Виникає необхідність економічного стимулювання державою процесу формування горизонталльно і вертикально інтегрованих об'єднань сільхоз товаровиробників з елеваторами, комбікормовими заводами, тваринницькими комплексами, птахо фабриками шляхом надання їм пільгового режиму кредитування й оподатковування. Інтегруватися потрібно могутнім переробним чи великим підприємствам оптовикам, що володіють значною часткою ринку. Так, зернова компанія «ОГО» не тільки торгує зерном, але і володіє підприємствами, що виготовлюють крупу, борошно, рослинну олію, м'ясо птаха. Вона поставляє продукцію нефтезаводу, одержує в нього солярку і передає її в господарства, що вирощують насіння, а шрот віддає на свій комбікормовий завод, звідки одержує корм для птахоферм; продає м'ясо птаха і рослинну олію. На думку працівників цієї компанії, чим довший ланцюжок, тим вище рентабельність і конкурентноздатність продукції. Основним інструментом удосконалювання зернового господарства в сучасних умовах є зерновий ринок. Він займає центральне положення серед продовольчих ринків. Динаміка цін на зерно визначає характер зміни цін більшості продуктів харчування. Тому, налагодивши механізм його функціонування, можна здійснювати необхідне регулювання і всіх інших продовольчих ринків. Але зерновий ринок не вдається регулювати незалежно від них бо високий ступінь взаємозв'язку з іншими продовольчими ринками диктує необхідність колективного регулювання групи взаємозалежних ринків. Метою регулювання зернового ринку є формування достатньо стійкої ціни зерна на рівні, що забезпечує прибутковість його виробників і виробників, технологічно зв'язаних із зерном. При здійсненні цієї мети ми бачимо наступні проблеми: 1. У ринкових умовах основним фактором, що впливає на виробництво зерна, є попит. Найважливішою причиною зменшення виробництва зерна виявилося скорочення платоспроможного попиту на тваринницьку продукцію і викликане цим скорочення поголів'я тварин. При цьому імпорт зерна в порівнянні з дореформеним періодом значно скоротився, а імпорт тваринницької продукції виріс. Оскільки попит на хлібопродукти і подальшому не буде значно збільшуватися, зростання виробництва зерна можливе в основному за рахунок збільшення попиту з боку тваринництва. Звідси випливає необхідність стимулювання попиту на фуражне зерно. 2. Зерновиробники і переробники несуть великі втрати в доходах, пов'язаних із сезонними коливаннями цін на зерно. Для зернового ринку характерні досить чіткі і прогнозовані цінові коливання з відносно низькими осінніми і високими весняними цінами. У зв'язку з важким фінансовим становищем і дорожнечею збереження зерна на елеваторах сільськогосподарські підприємства змушені реалізовувати зерно в основному відразу після збору врожаю (в осінній період) посередникам за низькими цінами. Навесні і на початку літа продають зерно його безпосереднім споживачам (борошномельним підприємствам, комбікормовим заводам, птахофабрикам) уже за набагато вищими цінами. Це скорочує доходи виробників, погіршує їхній фінансовий стан і, у кінцевому рахунку, зменшує попит на зерно. Таким чином, сезонне зниження цін (в осінній період) може призвести до погіршення фінансового стану сільськогосподарських підприємств, росту їхньої неплатоспроможності. Крім того, сезонні коливання цін на зерно викликають цінові хвилі, що швидко поширюються по всіх продуктових ринках, пов'язаним із зерновим. 3. Недостатній розвиток інститутів зернового ринку завдає шкоди як виробникам, так і споживачам зерна. Тут варто враховувати наступні обставини. По-перше, єдиний ринок зерна в Росії ще не сформувався - він має поки яскраво виражену регіональну структуру. Є заборони на вивіз зерна з регіонів. Забезпеченість зерном і ціни їх сильно розрізняються. Фактично зерновий ринок країни розбитий на ряд локальних ринків, і цей розподіл збільшується заходами регіональних адміністрацій по обмеженню вивозу зерна. Вони завдають шкоди, як виробникам, так і споживачам зерна, невиправдано і незаконно сегментує єдиний національний ринок. Ціни по регіонах, як на продовольче, так і на фуражне зерно іноді відрізняються в 2-2,5 рази. Причому такі розходження спостерігаються не тільки стосовно вилучених один в іншого регіонах, але і для територіально близьких районів і господарств. По-друге, ринок поки ще інформаційно непрозорий. Основна причина широкого спектра цін пропозиції полягає не тільки в штучному утворенні регіональною владою локальних ринків, відгороджених один від одного, але й у відсутності у виробника достовірної інформації про реальні ціни попиту і стану ринку. Відсутність надійних цінових сигналів та інформації про ринок, а також критична недостача оборотних коштів і хронічна неплатоспроможність спонукують багатьох виробників зерна пропонувати його за цінами, ледь покриваючими прямі витрати на виробництво. Амортизаційна складова собівартості при цьому найчастіше не враховується, оскільки знос власного машинного парку в більшості неплатоспроможних господарств досяг 100 %, а про покупку нової техніки вони і не мріють. Це обумовлює дуже широкий спектр цін пропозиції, особливо в осінній період. При угодах за низькими цінами часто має місце особиста зацікавленість керівників господарств. Фактично стала домінуючою в сільському господарстві робота з закритим розрахунковим рахунком, готівкою, і ідеальним середовищем для всіляких розкрадань. Низькі ціни пропозиції неплатоспроможних господарств, використовувані спекулянтами, дезорієнтують ринок і ще більше ускладнюють важке фінансове становище більшості сільськогосподарських підприємств. По-третє, не сформована інфраструктура зернового ринку. Після злету на початку 90-х років практично перестали функціонувати продовольчі і зернові біржі. Організації широкомасштабної біржової торгівлі перешкоджає відсутність надійної гарантії угод. Організатори біржі зараз не в змозі взяти на себе ці гарантії, а без них істотний ріст біржової торгівлі практично неможливий. Незначні ж по обсягах (менш 4 %) біржові торги не в змозі забезпечити виконання основної функції біржі здійснення надійного котирування цін. Через відсутність надійних гарантій слабко впроваджуються також і фінансові інститути, що забезпечують ліквідність ринку. У відповідності з вищевикладеними проблемами шляху регулювання ринку зерна можна розділити на заходи стимулювання попиту і заходи удосконалювання ринкової інфраструктури. Для збільшення прибутковості зерновиробництва і зерно переробники шляхом стимулювання попиту, на нашу думку, доцільно здійснювати наступні міри: 1. Результату з поставленої мети регулювання, визначити цільові ціни на зерно таким чином, щоб близько 60% підприємств, що вироблять зерно і зернопродукти і працюючих досить ефективно, могли б здійснювати розширене відтворення. Домогтися вільного переходу ринку до таких цін, використовуючи товарні і закупівельні інтервенції, міри стимулювання попиту. Орієнтуючись на цільові ціни, встановлювати і затверджувати в Уряді інтервенційні ціни і річні плани інтервенцій у залежності від конкретної цінової ситуації даного року. 2. Для вирішення проблеми сезонних коливань у сучасних умовах нам представляється найбільш ефективним сполучення товарно-закупівельних інтервенцій і заходів тарифного регулювання. В осінній період, при зниженні ціни, проводити інтервенційні закупівлі зерна відповідно до затвердженого плану інтервенції. Доповнити їх синхронізованими за цінами закупівлями в регіональні фонди. У весняний же період, при підвищенні ціни до 110% встановленої інтервенції, варто проводити товарні інтервенції, що перешкоджають небажаному росту цін. Для державного регулювання зернового ринку необхідно створити і підтримувати оперативний резерв, що знаходиться під керуванням державного агентства і використовуваний для товарних інтервенцій, а також розробити механізм доведення інформації про ціни інтервенцій до виробників зерна. Паралельно з інтервенціями варто ввести систему заходів митного регулювання імпорту визначених видів борошна й інших продуктів переробки виробничого зерна. У залежності від балансу зерна, що складається, повинні передбачатися міри, що стимулюють експорт у період осіннього зниженні цін і імпорт у період весняного їхнього підвищення. В області удосконалювання інфраструктури зернового ринку нами пропонується. 1. Підтримувати становлення і реформування зернового й інших галузевих спілок в цій сфері. Вони дозволять виробникам зерна й учасникам ринку погодити єдину структуру, цінову і збутову політику; приймати реальні дії у формуваннях державної зернової політики; постійно представляти і відстоювати свої інтереси в органах законодавчої і виконавчої влади, інших організаціях і відомствах країни. 2. Усунути всі заборони на вивіз зерна з регіону і ввіз його. Сформувати систему контролю і відповідальності регіональних адміністрацій та встановлення бар'єрів на шляху руху зерна. Установити пільгові мита на транспортування зерна. 3. Створити на ринку зерна єдину комп'ютерну інформаційну систему, що дозволяє не тільки інформувати учасників ринку, але і здійснювати електронну торгівлю зерном. Упровадити сучасні методи моніторингу зернового виробництва. Для рішення проблеми формування ринку зерна необхідно задіяти біржові механізми. Як було сказано, у російських умовах повноцінна робота біржі неможлива через відсутність надійних гарантій проведених там угод. Для виходу зі сформованої ситуації необхідно з'єднати механізми інтервенції, які використовуються для рішення проблеми стабільності ринку, з біржовими механізмами його формування. Для цього варто передати державному агенту, відповідальному за проведення товарно-закупівельних інтервенцій, що знаходяться в державній власності пакети акцій елеваторів і борошномельних підприємств. Зараз ці пакети акцій практично не використовуються державою, а консолідація їх у руках найбільшого державного агента на ринку зерна дозволить створити єдину могутню організацію, здатну ефективно проводити державну політику на зерновому ринку. Таким чином, може бути вирішена найважливіша проблема формування зерновою ринку - гарантування біржових угод. Агент буде надавати такі гарантії, і брати на себе відповідальність за зрив постачань по біржових угодах, а також проводити закупівельні і товарні інтервенції через зернову біржу. Інтервенції стануть пусковим механізмом для розширення біржової торгівлі і залучення в неї основних операторів ринку. Значні обсяги біржових торгів забезпечать надійне котирування і прискорять, формування єдиного ринку.