Природно-екологічна безпека як економічна категорія

Природно-екологічна безпека як економічна категорія Безпека людини є базовою складовою “сталого людського розвитку”, що широко використовується ООН як основна характеристика гуманітарного поступу суспільства. Сталий розвиток людства – такий розвиток, який веде не тільки до економічного, а й соціального, духовного зростання, що сприяє гуманізації національного менталітету і збагаченню позитивного загальнолюдського досвіду. Основною ознакою, що відрізняє сталий розвиток від усіх інших форм соціального руху і видозміни, є відновлення природного і культурного довкілля, коли не тільки не знищується життєвий потенціал, а й підвищується соціальна відповідальність людей, гуманізуються взаємини, ставлення, реакції. Тому сталий розвиток – це розвиток для людей і природи, для збільшення робочих місць і досягнення нових рубежів безпеки у побуті, виробництві і наодинці самого індивіда з собою [29, с. 27]. Проблема безпеки – одна з глобальних проблем людства, безпосередньо пов’язана з його виживанням. В кінці ХХ ст. широкого поширення у всьому світі, в тому числі і в Україні, зазнало поняття “безпека” в різноманітних його проявах. Словосполучення національна безпека, громадська безпека, економічна безпека, екологічна безпека, інформаційна безпека почали використовуватися в офіційних документах, наукових роботах, засобах масової інформації. Складність соціально-економічної ситуації, реальні процеси, що відбуваються в Україні, примушують по-новому дивитися на принципи громадської й особистої безпеки, стабільності суспільства, захисту держави, які раніше здавалися непорушними. Під безпекою слід розуміти ситуацію, при якій для кого-небудь або чого-небудь не існує загрози з боку кого- або чого-небудь. При розгляді глобальної і всеосяжної проблеми безпеки, всі безпеки зазвичай зводять у три основні групи: • перша – природно-екологічні небезпеки, викликані можливістю шкідливого впливу на людей з боку природного середовища; • друга – техногенно-виробничі небезпеки, пов’язані з накопиченням людиною енергії у створених нею технологічних об’єктах; • третя – антропогенно-соціальні небезпеки, обумовлені специфікою сприйняття людиною інформації. Процеси перших двох груп розглядаються в рамках таких наукових напрямів, як промислова і соціальна екологія, охорона праці і т.д. Їх відмінна особливість від третьої полягає в тому, що вони мають кількісну міру рівня безпеки (число землетрусів і паводків, річна кількість жертв аварій і стихійних лих, рівень опромінення населення, виробничого травматизму і т.д.) [64, с.8-9]. За класифікацією ООН, безпека людини в будь-якій державі визначається в ряді сфер: економічна; продовольча; безпеки для здоров’я; екологічна; особиста; громадська; політична. З просторово-географічною взаємодією пов’язана наявність трьох геополітичних рівнів безпеки: міжнародна безпека; регіональна безпека; національна безпека окремої людини. Різні аспекти останнього рівня підкреслюються поняттями: “національна безпека”, “національно-державна безпека ”, “громадська безпека”, “особиста безпека” та ін. Можна виділити три основні фактори, що характеризують безпеку держави: • життєво важливі інтереси держави – територіальна цілісність і суверенітет, активне і рівноправне включення у світове співтовариство, стабільність і демократичний правопорядок всередині країни; • характер і джерело загроз – якості людини, особистісні й інституційовані людські відносини. Альтернативна природа людини і соціально-політичних інститутів, їх недостатня компетентність і відповідальність, а також неоднозначність природних процесів постійно сприяють виникненню небезпеки для світу. Відносно самостійними причинами напруженості у громадських відносинах є демографічні й етнополітичні процеси в окремих країнах і світі в цілому; • можливість протидії існуючим загрозам – спирається на силу держави, баланс сил в системі держав і геополітичну ситуацію в регіоні і світі в даний момент. Дестабілізуючий вплив на обстановку здійснює формування однополярного світу, в якому немає противаг можливому формуванню курсу єдиної в світі наддержави [64, с.13]. Спеціалісти виділяють три інтегральні види безпеки у відповідності з трьома сукупними видами ресурсів і цінностей: соціальну, економічну і територіальну. У свою чергу кожен із цих трьох видів безпеки ділиться ще на три види: • соціальна: правова, інтелектуальна, духовно-культурна безпека; • економічна: господарська, технологічна, фінансова безпека; • територіальна: життєва, сировинна, екологічна безпека (рис.1.1). Базовими показниками безпеки слід вважати ймовірності виникнення або невиникнення катастрофічних або аварійних випадків, ризик соціально-економічного збитку при їх виникненні і витрати, необхідні для попередження. Критерієм ефективності різних заходів забезпечення безпеки будуть ті рівні небезпеки, які відповідають мінімуму відповідних витрат, а оптимальними заходами – заходи, що викликають максимальний для заданих витрат приріст показників безпеки або мінімальні для прийнятного її рівня затрати.