Маркетинг зовнішньоекономічної діяльності як основа формування конкурентних переваг

Маркетинг зовнішньоекономічної діяльності як основа формування конкурентних переваг Основним фактором, що визначає необхідність зовнішньоекономічних зв'язків, є те, що вони виступають важливою умовою прискорення зростання й підвищення ефективності виробництва. Із зростанням рівня економічного розвитку, зростає необхідність участі країни в міжнародному розподілі праці та зовнішньоекономічних зв'язках. У питаннях міжнародної торгівлі центральне місце належить теорії порівняльних витрат [133, С. 19-23; 26, С. 128; 110, С. 17-25 ]. Так А.Сміт, намагаючись обґрунтувати вигідність світової торгівлі для всіх країн, писав: «Якщо будь-яка чужа країна може забезпечити нас яким-небудь товаром за дешевшими цінами, ніж ми самі здатні виготовити його, то набагато краще купувати його в неї за якусь частину продукції нашої власної промислової праці, що використовується в тій галузі, у якій ми маємо певну перевагу» [130, С. 5-23]. Д. Рикардо доповнив теорію А.Сміта положенням про відносні переваги у витратах, що вказує на доцільність спеціалізації країни у виробництві тієї продукції, з якої вона має найбільші переваги у витратах. На думку Д. Рикардо, не вигідно розвивати навіть ті галузі, де витрати виробництва нижче, ніж в інших країнах, але різниця у витратах менше, ніж продукції найбільш продуктивної галузі в цій країні [122, С. 116-117]. Надалі буржуазні економісти взяли на озброєння теорію факторів виробництва, сутність якої полягає в тому, що вартість створених товарів складається з витрат на три фактори виробництва - заробітну плату, відсоток на капітал, земельну ренту. Стосовно міжнародних економічних відносин, прихильники цієї теорії стверджували, що країни не однаково наділені факторами виробництва - працею, землею та капіталом. Такі розбіжності визначають ціну цих факторів для виробництва конкретного товару. Якщо країна забезпечена в надлишку одним з факторів виробництва, наприклад працею, і відповідно вона має більш низьку ціну, то в цій країні товари, при виробництві яких використовується більшою мірою надлишковий фактор, будуть коштувати дешевше (у країнах з надлишком капіталу більш дешевими будуть капіталомісткі товари). Отже, країни з надлишком робочої сили будуть виробляти й експортувати трудомісткі товари, у той час як країнам, які мають надлишковий капітал, але не мають робочої сили, вигідно спеціалізуватися на виробництві й експорті капіталомістких товарів та імпорті трудомістких. Необхідно визнати, що становлення ринкової економічної системи здійснюється вкрай повільно й суперечливо. Система, на яку ми орієнтуємося (ринкова) вимагає демонополізації, появи власників, конкуренції, зміни психології народу, вироблення не тільки законодавчих основ, але й механізмів їхньої реалізації. Однак владні структури продовжують завзято реалізовувати виключно ринкові механізми в неринковому середовищі. Основи сучасних уявлень про переваги зовнішньої торгівлі обґрунтовані шведськими вченими Е. Хекшером і Б.Оліном і переведені ними в площину забезпеченості країн факторами виробництва (земля, праця, капітал). Сутність їхньої теорії зводиться до того, що товари, які вимагають для свого виробництва значних витрат (надлишкових факторів виробництва й невеликих витрат – дефіцитних факторів), експортуються в обмін на товари, які виробляються з використанням факторів у зворотній пропорції. Так, у прихованому вигляді експортуються надлишкові фактори й імпортуються дефіцитні фактори виробництва [87, С. 34-42]. Таким чином, відповідно до теорії Хекшера-Оліна, з погляду макроекономіки державам вигідніше торгувати між собою, ніж виробляти для себе всі товари й послуги самим. У деяких країнах є достатня кількість сировини, як наприклад, руда, ліс, гідроенергія, в інших - родючі землі. Певні країни мають висококваліфіковану робочу силу, інші - особливий клімат. Якщо кожна країна буде спеціалізуватися на виробництві такої продукції, у якій вона відносно сильна, то в результаті сумарне виробництво товарів і послуг у всіх країнах буде значно більш вигідно, ніж у ситуації, коли країни виробляли б все необхідне для себе самі [48, С. 4]. «Кожна країна має тенденцію спеціалізуватися на виробництві тих товарів, які мають потребу в застосуванні в більших розмірах наявного тут у надлишку й тому дешевого фактору. Такі товари вона експортує, а імпортує ті товари, для виробництва яких більш підходять фактори інших країн» [159, С. 124]. Чим вище рівень економічного розвитку, тим вище потреба участі країни в зовнішньоекономічній діяльності, що сприяє вирішенню завдань інтенсифікації економічного розвитку, підвищення його ефективності, поліпшенню якості продукції. Це є важливим каналом одержання додаткових коштів для капітальних вкладень за рахунок залучення іноземних кредитів. Зовнішньоекономічна діяльність є чинником поліпшення забезпечення населення продовольством і товарами народного споживання, сприяє зростанню добробуту [66, С. 13-162]. Ми згодні з Є.Г.Кочетовим, який у своєму трактуванні зовнішньоекономічної діяльності говорить: «Зовнішня діяльність - це складна система взаємин різних організаційних структур на зовнішньому ринку з метою реалізації власних економічних, воєнно-стратегічних або політичних інтересів» [75, С. 16]. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначає зовнішньоекономічну діяльність як «діяльність українських та іноземних суб'єктів господарювання, побудовану на взаєминах між ними, що має місце як на території України, так і за її кордонами». Суб'єктами зовнішньоекономічного співробітництва можуть виступати приватні особи, окремі фірми та їхні об'єднання, банки, транснаціональні компанії у вигляді виробничо-комерційних конгломератів і об'єднань за участю державних інститутів, органів влади, міжнародних, політичних, фінансових й валютно-кредитних організацій [53].