Науково-методичне забезпечення земельної реформи

Науково-методичне забезпечення земельної реформи Створення багатоукладної системи господарювання в аграрній сфері зумовлює необхідність проведення земельної реформи у напрямку її орієнтації на еволюційний шлях соціально-економічних змін. Існуючий світовий досвід переходу на ринкову систему відносин повинний бути використаний в стратегії й тактиці реформування з врахуванням специфіки України з її історичними традиціями, регіональними, економічними, соціальними та іншими особливостями. Подальші кроки на шляху перетворень повинні мати обґрунтованість з методологічної точки зору, правове забезпечення та відповідний економічний механізм. Проведення земельної реформи зводиться до застосування певних методів і механізмів, що впливають на ці відносини. Виділяють такі основні групи методів – організаційні, економічні, правові, екологічні та соціальні [132, с. 36-47; 152, с. 16-22]. Перші обумовлюють способи дії землевласника, землекористувача, або ж обмежують права згідно з чинним законодавством. Сюди відносяться: встановлення граничних розмірів земельної ділянки, переданої безкоштовно; порядок реєстрації земельної власності й угод із землею; перелік порушень, за які несе відповідальність землевласник; обмеження в застосуванні екологічно небезпечних технологій; процедури вилучення землі для державних і суспільних потреб; порядок компенсаційних виплат. Щодо економіко-правових методів регулювання земельних відносин – тут можуть бути використані вартісні вимірники, що орієнтують власника чи землекористувача при виборі способів господарського використання землі та розпорядження нею. В свою чергу, економічні методи підрозділяються на групи: 1) методи державного впливу, що впроваджуються на державному, регіональному та місцевому рівнях: ціна земельних ділянок, ставки земельного податку, компенсаційні виплати при вилученні земельної ділянки, що визначають рівні орендної плати, податкові ставки при угодах із землею, збори при оформленні документів; 2) ринкові регулятори, тобто фактори земельного ринку, обумовлені попитом та пропозицією на землю [112, с. 12-17; 137, с. 29-33]. Перераховані методи впливу на земельні відносини регламентуються чинним законодавством, а саме: процес земельних реформ здійснюється на основі спеціальних державних та регіональних програм із визначенням наукового, матеріально-технічного, фінансового та правового забезпечення та пакета законодавчо-нормативних актів. Комплексні програми розвитку сільського господарства, прийняті у багатьох регіонах України, в тому числі у Полтавській області. Але для успішного виконання цих програм доцільно проводити землевпорядкування території й землеустрій господарств з урахуванням нових економічних умов. Землевпорядкуванню повинні підлягати всі землі незалежно від форм власності і цільового використання. Заходи по проведенню землевпорядкування повинні включати їхню інвентаризацію, обстеження ґрунтів, геодезичне й топографічне картографування, проектування комплексу агротехнічних, організаційних, господарських та ряд інших заходів. Соціальна політика на селі має розвиватися за допомогою програм розвитку інфраструктури села (освіти, охорони здоров'я, культури, транспорту, зв'язку, комунального господарства), а також програм підтримки сільських районів з несприятливими умовами (зон екологічних, технологічних катастроф, регіонів з деформованою демографічною структурою, низьким життєвим рівнем населення). Кошти на здійснення цих програм повинні виділятися з державного і місцевого бюджетів та розподілятися у формі пільгових кредитів, субсидій, субвенцій місцевим адміністраціям і сільському населенню. Необхідно залучати до цієї справи промислові підприємства й установи, що ведуть дачне й інше будівництво в сільській місцевості.