Економічний механізм ефективності суспільного відтворення аграрних ресурсів

Економічний механізм ефективності суспільного відтворення аграрних ресурсів Як правило, виробництво продуктів харчовання та продовольчої сировини характеризується значними екологічними, проблемами, невідповідністю вимогам вітчизняних і міжнародних стандартів щодо потреб забезпечення матеріальних, культурних, духовних потреб життєдіяльності населення. Процес збільшення обсягів виробництва продовольчої продукції і сировини вимагає максимізації товарної віддачі аграрних ресурсів довкілля і водночас мінімізації (економізації) ступеня використання аграрного природно-ресурсного потенціалу, зокрема сільськогосподарських угідь як інтегруючого показника виробництва продуктів харчування та сировини для харчової та переробної промисловості [33, С. 11 – 12]. Так, за даними Державного комітету статистики України, має місце негативна тенденція скорочення споживання продуктів харчування, особливо тваринницької продукції (м’яса, молочних продуктів, яєць), а також деяких видів рослинницьких продуктів (плодоягідної продукції, винограду, овочів), про що докладніше викладено далі у п’ятому розділі. Таке споживання продовольчої продукції викликане значним скороченням виробництва агропродовольчої продукції з одного боку та низькою платоспроможністю попиту населення з іншого. Як зазначає професор О. П. Гош [76, С. 276]., однією з передумов реалізації переходу суспільства до ринкового шляху розвитку є забезпечення розширеного відтворення життєвих благ, тобто добробуту та гармонійного розвитку громадян. При цьому темпи зростання сукупного суспільного продукту є пропорційними рівню задоволення потреб життєдіяльності виробників і споживачів в цілому. Теоретичні постулати видатного англійського вченого Адама Сміта далі розвинув у своїх працях Давід Рікардо, вказуючи, що цілком можливе взаємовигідне торгівельне співробітництво при відносних перевагах однієї країни над іншою у питомих витратах живої та уречевленої праці [256]. Так академік П.П. Борщевський вважає, що при дослідженні регіональної ефективності продовольчого комплексу потрібно враховувати економічний, соціальний та екологічний бік виробництва продуктів харчування та продовольчої сировини [27, С. 24]. Ряд вчених вважає [29, 61, 66, 90, 148, С. 10 – 21; 152, С. 60 – 69; 166, 209, 237, 252], що однією з пріоритетних функцій земельних ресурсів виступає продовольча функція, яка полягає в забезпеченні потреб населення у високоякісних продуктах харчування, а промисловості – екологічно чистою продовольчою сировиною. За оцінками ФАО, чинниками, які гальмують стале продовольче забезпечення населення, виступають погіршення погодно-кліматичних умов, забруднення водних та вичерпання мінеральних ресурсів, погіршення якісних показників продуктивних сільськогосподарських земель, тенденція дефіциту енергоресурсів, домінування економічного матеріалізму [300]. Існує потреба в теоретико-методологічному плані визначити сутність та зміст, складових та функцій продовольчої ефективності. Для цього необхідно у методичному плані сформулювати критерії та показники продовольчої ефективності відтворення земельних угідь як інтегрованих ресурсів довкілля. Для цього потрібно провести оцінку, збір, узагальнення та обробку статистичної інформації щодо продовольчої ефективності відтворення аграрного природно-ресурсного потенціалу на мега-, макро- та регіональному рівнях [29, С. 9 – 17]. На основі результатів методологічного аналізу, можна виділити грошову та агроекологічну оцінку природних ресурсів продовольчого призначення. Грошова оцінка є вартісним виразом, який характеризує економічні результати відтворення та збереження аграрних природних ресурсів продовольчого призначення. Агроекологічна оцінка враховує економіко-екологічні наслідки виробничого впливу на показники якісного стану довкілля, напрклад економічних втрат від забруднення природних ресурсів, порушення рівноваги між людиною та природним середовищем. Вирішуючи проблеми інтеграційної адаптації національного агропродовольчого комплексу до міжнародних вимог, потрібно підвищувати продовольчу продуктивність одиниці аграрних ресурсів, довести її до міжнародних стандартів. Головним критерієм рівня якості продуктів харчування є рівень здоров’я споживачів. І, як один з мультиплікаційних наслідків виступає зростання доданої вартості. Як свідчить практика розвинутих країн світу [347], недотримання екологічних нормативів сільськогосподарського виробництва сприяє зниженню ступеня випередження природно-ресурсного потенціалу. Харчова та переробна промисловість є заключним ланцюгом у виробництві продуктів харчування, переробці продовольчої сировини. В той же час, протекціоністська політика щодо вітчизняного товаровиробника створює умови для скорочення імпорту продовольства, що не завжди є корисним. Давальницька схема переробки сировини та бартерний обмін продовольчих товарів створюють умови для порушення податкового законодавства у вигляді несплати податку на додану вартість, акцизного збору, експорту готової продукції та сировини за демпінговими цінами, що поглиблює тінізацію вітчизняної економіки, викликаючи недовіру у закордонних фінансових колах, в тому числі у потенційних інвесторів. Тоді, коли харчова промисловість в державі є структуроформуючою галуззю продовольчого комплексу. Зниженням рівня життя населення, а тоже його купівельної спроможності, сприяє зниженню попиту на продукти харчування підвищеної якості, хоча останніми роками намітилась зворотня позитивна тенденція. Вищевказане обумовлює появу на ринку дешевих імпортних продуктів харчування низької якості та сумнівного походження, що підприває продовольчу незалежність держави. Економічно збалансований розвиток продовольчої індустрії не може бути повністю реалізованим, як свідчить досвід розвинутих країн світу, без наявності ефективного організаційно-економічного механізму реалізації продуктів харчування та продовольчої сировини,. Існує гостра потреба узагальнити даний досвід, але з урахуванням особливостей менталітету нації та перехідного періоду до ринкової економіки. Впровадження, реалізація альтернативних еколого-економічних підходів сприятиме успіху формування парадигми продовольчої безпеки держави як необхідної умови становлення науково-обгрунтованої аграрної політики держави. Тим паче, для виробництва продовольства, як для власних потреб, так і на експорт, в державі наявні як сприятливі природно-кліматичні ресурси, так і висококваліфіковані кадри з виробничим досвідом. Крім того, економічно вигідне географічне і геокліматичне положення сприяє формуванню високоефективного продовольчого комплексу.