Структура відтворювальних процесів природно-ресурсного потенціалу у продовольчому комплексі

Структура відтворювальних процесів природно-ресурсного потенціалу у продовольчому комплексі Відтворення природних ресурсів складається¸ як з безпосереднього відтворення ресурсів¸ так і з формування сприятливих умов для відтворювальних та відновлювальних процесів у аграрному природокористуванні [148]. Як показує світовий досвід, процес формування продовольчих потреб має бути контрольованим та регульованим відповідними органами та службами з боку держави. Існує думка, що спеціальні нормативи не є константою, а мають постійно оновлюватися та удосконалюватися з метою адаптації до гармонійного збалансованого розвитку продуктивних сил аграрного сектору як частки національної економіки, що з урахуванням потужності вітчизняного аграрного природно-ресурсного потенціалу, має для України вирішальне значення в умовах стабілізації перехідного періоду. Згідно з теорією суспільних потреб, гарантією відтворення виробничих, включаючи і природні, ресурсів є прийняття суспільних потреб за мету виробництва. На думку ряду науковців, потреби є не що інше, як певним чином культурно цивілізовано оформлена необхідність у життєво важливих благах, які набувають розвитку у сукупності з поступальним рухом виробництва 37. А. С. Лисецький вважає, що у структурі відтворювального процесу в сільському господарстві важлива роль належить ренті як податковому полі аграрного сектора 173. Є фактом, що земельні ресурси є обмеженим у таких сферах відтворювального процесу як виробництво, споживання, накопичення та експорт – імпорт. У сучасних умовах ряд авторів виділяє такі потреби: фізіологічні; соціальні; духовні (інтелектуальні, емоційні, етичні, естетичні); нерозумні потреби у вигляді шкідливих звичок 225. Як об'єктивне явище потреби утворюють складну ієрархічну систему з тенденцією зростання у висоту від фізіологічних потреб до соціальних. Тобто, матеріальні потреби є первинними, а культурні і духовні є вторинними та третинними, тобто формуючимивершину піраміди. Ряд вчених вважає, що ресурси виробничі, в тому числі природні багатства, функціонують як потреби у робочій силі певної кваліфікації, засобах праці, предметах праці, технологічних розробках на базі наукових та прикладних досліджень, організаційно-управлінських системах 225. Усвідомлення потреб є важливим моментом у переході від функціональних до предметних потреб, на які двояко впливають, як виробництво, так і соціальне середовище. Ряд вчених наукової школи академіка П.П. Борщевського виділяє такі групи потреб: матеріальні; культурні; духовні 87, 92, 140, 148, С. 51 – 57; 151. На нашу думку, вищевказана класифікація є найбільш вдалою з методологічної точки зору. В той же час, існує слушна думка В. О. Паламарчука, П. П. Теличука, Є. В. Мішеніна [225] щодо трактування поняття духовних потреб як сукупності інтелектуальних, емоційних, етичних та естетичних потреб. Проте, на відміну від них, можливо добавити нематеріальний фактор, який важко пояснити традиційними методологічними засобами. Розглянемо на прикладі потреби у екологічно чистих продуктах харчування та сировині для харчової переробної промисловості сировині, як виду матеріальних потреб, мотиваційну залежність. Потреба у продовольстві не завжди буде спонукати до трудової діяльності. Як правило, вона визначає процес їх споживання у ряді випадків веде до зниження трудової активності. Як вказує ряд авторів, вартісна оцінка відхилень від стандартів і правил природних екосистем включає такі складові як витрати, які пов'язані безпосередньо з ліквідацією порушень довкілля; втрати лісопродукції та екологічних функцій лісу як відносно стабільного виду агроекосистем; витрати на зниження або запобігання впливу екологодестабілізуючих факторів на природні агроекосистеми 11. В той же час управління якістю продовольчої продукції має здійснюватися при підготовці процесу виробництва, при обслуговуванні потреб виробничого процесу. Тобто, якість, з чим можна погодитись, потрібно розглядати не лише у вузькому розумінні як якість кінцевої продукції, а у широкому, тобто як якість технологічних процесів та аграрних ресурсів 145. Як показує досвід, шлях до праці і господарської діяльності пролягає через складний мотиваційний процес [27, 28, 101] з використанням різнопланових чинників та факторів. У контексті тлумачення закону зростаючих потреб ряд авторів стверджує, що поява нових споживних вартостей на перших етапах має обмежений характер. Так, американський професор А. Маслоу [293] виділяє такі групи потреб: фізіологічні; безпеки, любові, поваги; самоствердження, самоактуалізації. Девід Макклеланд виділяє такі категорії людських потреб: потреба у налагодженні і підтриманні міжособових відносин;- потреба у владі;- потреба у власних досягненнях. Закон зростаючих потреб, безперечно, є загальним соціально-економічним законом, що відображає внутрішньо необхідний та істотний зв'язок між науково-технічним прогресом, еволюцією суспільних відносин та розвитком сутнісних сил людини, а отже і потреб її життєдіяльності. Логічно, що сутність людини інтерпретується як сукупність її потреб, інтересів, а з іншого боку - сукупність відносин власності, соціальних, політичних, юридичних та інших. І в кожній з них має реалізуватися сутність людини як біологічної (природної) та соціальної істоти. Отже, в людині, доцільно виділяти біологічний та соціальний боки однієї істоти. В той же час, ряд вчених вважає, що у якості показника інтегрованої антропогенної дестабілізації аграрних ресурсів довкілля доцільно прийняти величину енергетичної потужності держави у розрахунку на одиницю території [101]. При зіставленні даних показників з глобальною енергетичною потужністю в середньому отримано коефіцієнт антропогенного тиску. Для забезпечення відтворення життєвонеобхідних ресурсів для людини потрібно зберігати і підтримувати індивіда як біологічне явище, задовольняти потреби його життєдіяльності, таким чином забезпечуючи гармонійне збалансоване співвідношення у взаємовідносинах людина-суспільство-природа. Має бути у рамках вищевказаного створена агроекологічна система, у якій поєднувались би економічні умови життєдіяльності людини з природними. Так¸ конструктивне перетворення природних ресурсів за сутністю та змістом є не чим іншим¸ як поліпшенням їх властивостей у межах комплексних програм перетворення природного середовища¸ включаючи хімічну та водну меліорацію¸ захист від стихійних лих¸ ліквідацію негативних наслідків антропогенної діяльності. Тобто¸ такий процес являється керованим людиною і його цілком можна вважати трансформацією природних ресурсів в бік покращення агроекологічних властивостей¸ а отже їх оцінки і ринкової ціни. Виходячи з аналізу літературних джерел і власних міркувань, можна трактувати, що матеріально-речовою основою дії даного закону є розвиток технологічного способу аграрного виробництва, тобто єдності продуктивних сил агропродовольчого комплексу та техніко-економічних відносин. Традиційно виділено в еволюції аграрного виробництва три технологічні способи виробництва, які базуються відповідно на ручній, машинній та автоматизованій праці. Паралельно з розвитком науково-технічного прогресу, спостерігається зростання потреб, які пов'язані зі змістом процесу праці у якісному удосконаленню її умов. Так А. С. Лисецький 173 вважає, що поняття «земельна рента» доцільно замінити на «природну» або «сільськогосподарську». Нам імпонує такий підхід, адже досліджується ефективність використання та відтворення ресурсного потенціалу як здатності інтегральних ресурсів довкілля, включаючи і продуктивні земельні угіддя. В аграрному природокористуванні виділяють потреби щодо поліпшення санітарно-гігієнічних умов, усунення механічних та фізичних небезпек, так як має місце сезонність виробництва і тривалість знаходження на відкритому просторі працівників. Використання автоматизованої праці у сучасних агроформуваннях виражається у потребах формування працівника нового типу, куди входить розвиток творчих здібностей, професійних якостей, навичок, економічного мислення. Отже, поряд з вищевказаним пріоритетним має стати екологічне мислення. Тобто, виникає потреба у формуванні екологічно мислячого працівника підприємств ріних форм господарювання та форм власності вітчизняної агросфери. Основними складовими формування людини прогресивного типу: homo ecologic є екологічне виховання, екологічна освіта, а на заключному етапі - екологічна культура. Потреби життєдіяльності розкриваються при раціональному використанні економічних та природних ресурсів, у зростанні організаційної та управлінської діяльності у галузі аграрного природокористування. Закон зростання потреб у контексті еволюції відносин власності виражається у постійному зростанні потреби бути власником засобів виробництва, інтелектуальної власності новоствореного продукту. І, як свідчить світова практика [225], потреби людей зростають як у якісному виразі, про що вказувалося вище, так і у кількісному. У соціальній сфері виділяється проблема взаємовідносин природних ресурсів продовольчого призначення та середовища життєдіяльності людей. Виділяють просте та розширене відтворення [148, С. 58 – 73; 237], хоча у практичній діяльності має місце і звужене відтворення виробничих ресурсів в аграрному секторі, в тому числі і природних. Відтворення у продовольчому комплексі за сутністю є відновлення процесу аграрного виробництва при умові забезпечення гармонійного збалансованого розвитку продуктивних сил та економіко-виробничих відносин. Відтворювальний процес у продовольчому комплексі включає відтворення робочої сили; валового внутрішнього продукту, зокрема валового продукту продовольчого комплексу; аграрних природних ресурсів, економічних та виробничих відносин.