Формування інвестиційної привабливості аграрних ресурсів

Формування інвестиційної привабливості аграрних ресурсів Економіко-правовий механізм, правове поле в цілому охоплюють не лише матеріальну сферу аграрного сектору національної економіки, а й соціальну (позавиробничу) діяльність суспільства, зокрема такі життєвоважливі галузі, як охорона здоров'я, медицина. Досить актуальним є правове регулювання екологічного ризику у процесi виробничого забруднення агропродовольчих ресурсів.Забруднення довкіля є проблемою не новою i виникла вона не раптово i не так уже й несподівано. Дана глобальна проблема постала уже в середині двадцятого сторіччя. Не осторонь цього процесу постала й екологічна наука в цілому, право та економіка природного середовища (як теорія, так i практика). Процес руйнації природного комплексу та, виникаючий при цьому екологічний ризик пов'язані з проблемою економічних збитків, втрат для суспільства. При цьому, як слушно зауважує відомий німецький учений-природодослідник Альфред Ендерс [89], екологічні збитки важко оцінити хоча б тому, що вони торкаються сфери психології, здоров'я та мають естетичні аспекти, Kpiм того, на думку вченого, часто винуватців i потерпілих буває багато i охопити їx повністю, визначивши винних у нанесенні збитків надто складно, а часто і неможливо. У даному контексті актуальним є не лише детермінування наслідків забруднення, а й не менша увага до прогнозних викидів шкідливих та небезпечних речовин у довкілля . Практичне втілення екологічної концепції розвитку продуктивних сил продовольчого комплексу (пункт 3.2.) у життя в будь-якій країні світу незалежно від суспільно-політичного ладу зумовлює необхідність прозорого законодавства та відповідної правової бази. Лише такий законодавчо-правовий механізм дасть змогу підвищити ефективність розв’язання проблеми забруднення аграрних ресурсів довкілля, що є нині глобальною проблемою. Однак чинна правова система за сутністю не оперувала раніше категорією ризику, виходячи з ідеологічних та інших засад організації та функціонування планової економіки. Тому з метою пошуку ефективних і конструктивних шляхів економіко-правового урегулювання екологічного ризику варто використовувати відповідний досвід таких розвинутих країн як США, Японії та Європейського Союзу. У першій половині 80-х років 20-го сторіччя у США були здійснені практичні кроки щодо використання оцінки ризику при розв'язанні екологічних проблем, для чого групою експертів здійснено порівняльний аналіз ризиків, пов'язаних із впливом негативних екологічних чинників на здоров'я людини, (еколого забруднених продуктів харчування.) В ході дослідження було виділено ряд екологічних проблем, сформульовано ієрархію ризиків, у зв'язку з чим визначилась і послідовність дій держави щодо охорони здоров'я американських громадян через зниження забруднення природних ресурсів довкілля. На початку 90-х років концепція ризику була реалізована й щодо регулювання шкідливої дії хімічних чинників. Заслуговує на увагу і досвід таких країн Європи, як Італія, де створений і працює Об'єднаний центр Європейського Економічного Співтовариства з управління екологічним ризиком, його регулювання, в функції якого входить збір даних про виробничі технології, розробка заходів екологічної безпеки, інформування населення, екологічний моніторинг. Методологічний аналіз глобальних проблем екологічного ризику здійснює Міжнародний інститут прикладного системного аналізу в Австрії [156, С. 164 - 178]. У Нідерландах, навіть, створено карти екологічного ризику від наявних на території держави підприємств, визначено відповідні стандарти. При цьому рішення про будівництво нового підприємства приймається за умови попереднього аналізу екологічного ризику [156, С. 120 - 122]. Характерним є і той факт, що поряд із державними установами у багатьох країнах створюються громадські центри для оцінки екологічного ризику у аграрному секторі,та переробній сфері .При цьому чітко вирізняються завдання, які мають бути у центрі уваги вчених, усвідомлюватися як менеджерами, так і громадянами. Отже, є цінним европейским досвід щодо втілення у життя екологічної концепції розвитку вітчизняного аграрного сектора як сировинної бази продовольчого комплексу. Що ж до України, то за роки її суверенного поступу прийнято ряд законодавчих документів, що стосуються як охорони довкілля, так і здоров'я людини. Але вони не можуть успішно втілюватися у життя без ефективних правових механізмів і важелів реалізації ризику у аграрній і переробній сферах. Тому найближче завдання, як нам здається, полягає у виробленні державницького підходу, а не лише окремих відомств і установ, розробка адекватних підзаконних актів, які мають забезпечувати правову, економічну, технічну та адміністративну регуляцію екологічного ризику у харчовій промисловості , враховуючи як світовий досвід, так і специфіку перехідного періоду національної економіки. На нашу думку, за семантичною сутністю здійснення цілісного комплексу перетворень у харчовій промисловості ,сприятиме зростанню дієвості економіко-правового механізму виробництва екологічно чистих продуктів харчування, (відповідність міжнародним екологічним стандартам ISO серії 14 000) Досвід розвинутих держав [310] у розв’язанні проблем стратегії зростання виробництва продовольства, ролі та значення інвестиційних процесів у відтворювальній діяльності засвідчують, що спостерігається адаптація господарської діяльності до екологічних вимог аграрного виробництва.