Розвиток системи державної підтримки в умовах глобалізації

Розвиток системи державної підтримки в умовах глобалізації Глобалізація проявляється в усіх сферах життя: політичній, культурній, соціальній та інших. Але найбільшого впливу зазнає економічна сфера. Процеси глобалізації перетворили світ у автономну систему виробництва та розподілу, єдиний ринок, що веде до утворення глобальної масової культури внаслідок розвитку комунікативних технологій та засобів глобального маркетингу. Все це породжує стимули для підвищення економічної активності транснаціональних компаній (ТНК), держав та їх об’єднань за межами своїх кордонів. У процесі розвитку глобалізації роль держави як регулятора економічних відносин знижується, віддаючи перевагу міжнародним організаціям, об’єднанням. В цьому ключі одним з найбільш вдалих прикладів може бути Спільна аграрна політика Європейського союзу (САП ЄС). Рада Міністрів ЄС декілька років готувала проект САП. І нарешті в 1962 р. вона прийняла низку важливих документів, які дали початок формування САП, внаслідок чого сільське господарство перестало бути об’єктом національного регулювання і контролю. Згідно документів 1962 р. спільний ринок створювався для зернових культур, свинини, м’яса птиці і яєць. Саме тоді були встановлені основні механізми регулювання: - цільові, інтервенційні та порогові ціни; - змінне імпортне мито; - експортні субсидії. Усі три напрями політики підтримки здійснювались з метою регулювання цін на внутрішньому ринку. Ключовим положенням були цільові ціни, які встановлювалися для кожного виду продукції як найбільш обґрунтовані й бажані ціни для дефіцитної зони споживання та основної зони виробництва. Цільові ціни виконували роль орієнтира для виробників і встановлюються Радою міністрів щорічно. Інтервенційні ціни встановлюються нижче рівня цільових на різницю транспортних витрат доставки з зони виробництва у зону споживання. Якщо внутрішні ціни опускаються нижче рівня інтервенційних цін, відкриваються інтервенційні агентства, які здійснюють закупки сільськогосподарської продукції з метою зниження пропозиції та підвищення внутрішніх цін. Очевидно, що інтервенційні ціни встановлюються на рівні вище світових цін, в результаті чого ринок європейських країн стає привабливим для імпорту. Тому для захисту внутрішнього ринку застосовуються порогові ціни. Вони розраховуються як цільові ціни за мінусом витрат на транспортування з основного місця ввезення імпорту окремого сільськогосподарського продукту до місця основного споживання. Порогові ціни використовуються для визначення змінного імпортного мита, який розраховується як різниця між пороговою та світовою ціною на сільськогосподарську продукцію. Порогові ціни та змінне імпортне мито розраховуються двічі на місяць. Таким чином, цінова підтримка САП основувалася на забезпеченні високих та стабільних цін для сільськогосподарських виробників. Зростання пропозиції внутрішнього виробництва вело до збільшення запасів інтервенційних агентств. Тому вводився ще один механізм підтримки цін – експортні субсидії. Суть полягала в тому, що при експорті продукції фермерам сплачувалася субсидія, розмір якої визначався на основі різниці інтервенційних та світових цін. Згодом аналогічні рішення були прийняті й по іншим сільськогосподарським культурам. Для окремих продуктів (оливкові, тверді сорти пшениці) застосовувались інші механізми підтримки – прямі субсидії фермерам з метою підтримання внутрішніх роздрібних цін на відносно низькому рівні. Документами 1962 р. було встановлено й порядок фінансування. Рада міністрів затвердила утворення Європейського сільськогосподарського орієнтаційного і гарантійного фонду (РЕОСА), орієнтаційна частина якого мала фінансувати структурні заходи САП, підтримку цін та експортні субсидії. Вважається, що САП існує з 1962 р. Проте лише до кінця 1960-х рр. були вирішені низка спірних питань, зокрема з приводу нерівномірності цін в різних країнах, меж і сезонності підтримки цін, стандартів продукції, акумулювання коштів, пропорційності участі у фондах тощо. Незважаючи на всі суперечливі питання щодо САП, досягнення компромісних рішень згідно цін підтримки і фінансування стало значним прогресом не тільки САП, а й усього ЄС. САП докорінно змінила сільське господарство ЄС. Крім того, вона впливала й на інші сфери економіки, зокрема, так як витрати на підтримку заходів САП досягали 95% усіх витрат ЄС (табл. 1.3), то вона не давала розвиватись іншим сферам. Звісно, основною причиною високих витрат САП були завищені внутрішні ціни. Так, внутрішні ціни на пшеницю до кінця 1960-х рр. перевищували світові майже у 2 рази, на білий цукор і сухе молоко – майже 3,6 рази, на кукурудзу, рослинне масло – 1,8 рази, на твари