Сутність розвитку персоналу у контексті реалізації стратегічних завдань підприємства

Сутність розвитку персоналу у контексті реалізації стратегічних завдань підприємства В 60-х роках ХХ ст. в західній економічній літературі, а також в господарській практиці було визнано необхідність розвитку людських ресурсів, як одного з найефективніших способів досягнення економічного зростання. Тому пріоритетом економічної стратегії високорозвинутих країн сьогодні є накопичення кваліфікаційного потенціалу, що відбувається, перш за все, шляхом безперервного розвитку персоналу підприємств та організацій. З огляду на це проблеми розвитку персоналу на підприємствах та організаціях набувають особливої актуальності. Розв’язання окремої проблеми, перш за все, залежить від розуміння тих процесів, які, по відношенню до неї, носять загальний характер. Тому з’ясування сутності розвитку персоналу, згідно системного підходу, передбачає визначення змісту поняття „розвиток”. Філософами розвиток визначається як вищий тип руху, зміни матерії та свідомості, перехід від одного якісного стану до іншого, від старого до нового. „Розвиток – не просто зміна..., а з перетворенням у внутрішній будові об’єкту, в його структурі, що являє собою сукупність фізично пов’язаних між собою елементів, зв’язків і залежностей. Результатом розвитку є виникнення нового якісного стану об’єкта, який виступає як зміна його складу чи структури (тобто виникнення, трансформація чи зникнення його елементів і зв’язків)” [186, с.382]. За визначенням психологів розвиток – це процес безповоротних, спрямованих і закономірних змін, що призводять до здійснення кількісних, якісних і структурних перетворень психіки і поведінки людини [147, с.21]. Поняття „розвиток” економістами часто використовується поряд з поняттям „економічне зростання”. Проте, зростання передбачає лише кількісні зміни безвідносно до якісних. Розвиток відображає якісні зміни, що передбачають перехід від простих до більш складних комплексних форм існування. В певному розумінні розвиток передбачає навчання мистецтву використання нових можливостей і дій у навколишньому світі та пошук шляхів взаємодії з ним. Д. Джой-Меттьюз у своїй праці „Розвиток людських ресурсів” виділяє низку властивих рис та ознак розвитку [35, с.108] : • розвиток – безперервний і в той же час дискретний процес (здійснюється через ряд характерних етапів); • розвиток є трансформаційним і дозволяє інтегрувати старі і нові погляди; • розвиток – безповоротний процес; • розвиток потребує підготовки, тобто наявності здібностей, умов та мотивації; • розвиток – достатньо складний процес, він не неминучий. Певні моделі поведінки стають звичними, тому для їх зміни потрібні певні зусилля. Автори педагогічного видання за редакцією С.А. Смирнова трактують розвиток людини як освоєння нею внутрішнього, індивідуально-психологічного і зовнішнього суспільного потенціалу можливостей [130, с.8]. В економічній літературі відсутній єдиний підхід до сутності розвитку персоналу. Так, Р. Марр і Г. Шмідт розглядають розвиток персоналу як навчання та підвищення кваліфікації персоналу [182]. Однак даний підхід дещо звужує таке складне і багатогранне поняття як „розвиток персоналу”, оскільки ототожнює його із процесом навчання. Хоча провідну роль у розвитку людини відіграє саме навчання, між цими термінами існує певна різниця, суть якої зводиться до наступного [35, с.124-125]: • суб’єктом розвитку є особа, що навчається, при цьому особиста присутність спеціаліста або інструктора не обов’язкова; • люди набувають знань різними шляхами, а не тільки шляхом викладання чи навчання; • набуття знань можливе безпосередньо на робочому місці, а не лише в результаті відвідування навчальних курсів; • існує відмінність між тим, що люди почули і тим, що вони запам’ятали; Савченко В. А. розглядає „розвиток персоналу” дещо ширше, аніж попередні автори, проте також ототожнює дане поняття з процесом безперервного професійного навчання працівників. Згідно його точки зору, розвиток персоналу – це системно організований процес безперервного професійного навчання працівників для підготовки їх до виконання нових виробничих функцій, професійно-кваліфікаційного просування, формування резерву керівників та вдосконалення соціальної структури персоналу [156, с. 17]. Ряд вчених розглядає розвиток персоналу з точки зору формування виробничих навичок та вмінь працівників з метою забезпечення виконання ними своїх функціональних обов’язків. Так, російський економіст В. Р. Вєснін під розвитком персоналу розуміє проведення заходів, що сприяють повній реалізації особистісного потенціалу працівників та підвищенню їх здатності вносити вклад у діяльність організації [11, с.190]. Такої ж думки дотримуються такі науковці, як Грішнова О.А., Журавльов П.В., Кібанов А.Я., Одегов Ю.Г., проте вони дають визначення розвитку персоналу більш широко, із зазначенням конкретних заходів, що реалізуються в даному процесі. Ю.Г. Одегов та П.В. Журавльов під розвитком персоналу розуміють комплекс заходів, що передбачають професійне навчання випускників шкіл, перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів, а також планування кар’єри персоналу організації [123, с.357]. Зарубіжні вчені Педлер, Бургойн та Бойделл також дотримуються точки зору, згідно з якою розвиток персоналу репрезентує низку конкретних заходів. Проте усі заходи з розвитку персоналу вони поділяють на довгострокові – такі як планування кар’єри та короткострокові – навчальні курси, тренінги тощо [224]. На думку А.Я. Кібанова розвиток персоналу – це сукупність організаційно-економічних заходів служби управління персоналом у сфері навчання персоналу організації, його перепідготовки і підвищення кваліфікації. Ці заходи охоплюють питання професійної адаптації, оцінювання кандидатів на вакантну посаду, поточної періодичної оцінки кадрів, планування ділової кар’єри та службово-професійного просування кадрів, роботи з кадровим резервом. [184, с.299]. Як бачимо, Кібанов А.Я. до розвитку персоналу включає значно ширший спектр заходів, аніж попередні дослідники.