Економічний зміст та класифікація інвестицій у розвиток персоналу

Економічний зміст та класифікація інвестицій у розвиток персоналу Перш ніж розглядати ефективність інвестицій у розвиток персоналу підприємства доцільно обґрунтувати теоретичні засади необхідності та сутності такого інвестування. На нашу думку, необхідність інвестицій у розвиток працівників підприємства обґрунтовується основними положеннями теорії людського капіталу, яка у наш час набула широкого розповсюдження. Поняття „людський капітал” означає не лише усвідомлення вирішальної ролі людини в економічній системі суспільства, а й визнання необхідності інвестування в людину, оскільки капітал набувається і збільшується шляхом інвестування. З точки зору даної теорії персонал виступає носієм людського капіталу підприємства і тому сьогодні особливо актуальними є питання, що стосуються підвищення майстерності, професіоналізму та компетентності працівників. Якщо люди не навчаються, їх можливості залишаються незмінними, не відбувається підвищення ефективності, а отже – досягнення стратегічної мети діяльності компанії. Теоретичним підґрунтям необхідності інвестицій у людський капітал є ідеї відомих економістів різноманітних шкіл та напрямків. Так, науковий аналіз людини як носія комплексних виробничих можливостей, ефективності їх формування та використання вперше був здійснений представниками класичної школи політекономії. Один із її засновників А. Сміт у своїй фундаментальній праці „Дослідження про природу та причини багатства народів” писав, що вирішальна роль у створенні багатства належить працівникові, його навичкам і здібностям. Зростання продуктивності корисної праці залежить передусім від підвищення вправності та вміння працівника, а потім – від удосконалення машин та інструментів, за допомогою яких він працює [167, с.490]. Д. Рікардо відставання країни в економічному розвитку пояснював, поряд з іншими причинами, „нестачею освіти в усіх верствах народу” [150, с. 89]. Дж. Р. Маккуллох у ХІХ ст., відзначаючи існування тісної аналогії між речовим та людським капіталом, наголосив на важливості інвестицій в останній [221, с.57-67]. Один із засновників неокласичного напрямку А. Маршалл, синтезувавши численні ідеї щодо ролі людини в економіці, безпосередньо пов’язав нагромадження багатства із розвитком людини. Він стверджував, що до складу капіталу підприємства входить знання, яке слід вважати найпотужнішим рушієм виробництва [106]. Такої думки дотримувалися багато інших видатних економістів, а саме: Дж. М. Кейнс в 1930-х роках найважливішими умовами економічного зростання визнавав розвиток та реалізацію здібностей людини [74]. Макконнелл К. (директор економічного центру Каліфорнійського університету у 70-ті роки) говорив про те, що головним ресурсом швидкого технологічного розвитку сучасної економіки є нові технологічні ідеї, які створюються працівниками за рахунок їх високої кваліфікації та творчої активності [105]. А. Тофлер також визнає основним ресурсом підприємства накопичені знання та вміння, носіями яких виступають працівники. Він стверджує, що саме цей ресурс є носієм конкурентоспроможності. Найбільш суттєвим кроком в економічному розвитку нашої епохи він вважає виникнення нової системи отримання багатства «не за допомогою фізичної сили, а з допомогою знань і умінь працівників» [177]. Лестер Туроу наголошував на тому, що знання працівників є найважливішим засобом підвищення продуктивності та умовою сучасного економічного успіху підприємства [229]. Підґрунтям для подальших досліджень розвитку людського капіталу та необхідності значних інвестицій у його здійснення стали праці Гарі Беккера, який у жовтні 1962 року опублікував ряд статей, в яких знайшли відображення проблеми взаємозв’язку рівня освіти індивіда та його доходів. Беккер наголошував, що людський капітал як сукупність природжених здібностей та набутих знань, навиків та мотивацій формується шляхом інвестицій у людину у вигляді витрат на освіту та підготовку працівників на виробництві, на охорону здоров’я, міграцію та пошук економічно важливої інформації [3]. Логіка досліджень Гарі Беккера створює підґрунтя для формулювання наступного важливого висновку: збільшення людського капіталу сприяє зростанню продуктивності праці та виробництва і, на цій основі, створює стимули для реалізації подальших вкладень у освіту та здоров’я працівників з метою їх подальшого ефективного застосування. Американський дослідник Дж. Грейсон зазначив, що саме людський капітал, а не заводи, устаткування й виробничі запаси є квінтесенцією конкурентоспроможності, економічного зростання та ефективності. Розвиваючи цю думку, вчений констатує, що «вже пора навчитися визначати вартість цього багатства та усвідомити необхідність вкладень фінансових ресурсів у розвиток людини» [17 с. 196]. У визначенні Г. Боуена людський капітал складається із набутих знань, навичок, мотивації та енергії, якими наділені людські істоти і можуть використовувати його протягом певного часу з метою виробництва товарів та послуг [119, с. 9]. Виходячи із даного визначення, тільки за умов відтворення та накопичення людського капіталу підприємства можливе підвищення ефективності виробництва. Видатний радянський вчений-економіст С.Г. Струмілін вперше у колишньому СРСР дав економічне обґрунтування впливу освіти на результати діяльності усього народного господарства країни, а також представив кількісну оцінку впливу освіти на ефективність праці і виробництва [173]. Сучасний російський дослідник С.А. Дятлов у своїх працях також наголошує на першочерговому значенні людського капіталу у виробничому процесі та трактує його як «сформований у результаті інвестицій та накопичений людиною певний запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, які доцільно використовувати у тій чи іншій галузі суспільного відтворення, що сприяють зростанню продуктивності праці та ефективності виробництва» [41, с.63]. Провідний український теоретик у галузі людського капіталу – О.А. Грішнова у своїй праці «Людський капітал: формування в системі освіти та професійної підготовки» наголошує на необхідності інвестування як важливої передумови виробництва людського капіталу, що здійснюється в процесі активної людської діяльності, в якій майбутній власник цього капіталу практично завжди виступає одночасно і об’єктом, і суб’єктом, і результатом впливу. На її думку, людський капітал створюється як у суспільному секторі економіки за рахунок і державних, і приватних інвестицій, так і на особистісному рівні у тому розумінні, що витрати часу і праці для саморозвитку та самовдосконалення майбутнього власника людського капіталу абсолютно необхідні для нарощення цього капіталу. Ці приватні витрати згодом обов’язково включаються в суспільні витрати відтворювального процесу, оскільки накопичений запас знань, умінь та інших продуктивних рис людини може реалізуватися та бути оціненим лише в суспільстві завдяки активній діяльності його власника [21, с.32].