Сучасний стан та тенденції інвестування розвитку персоналу на підприємствах України

Сучасний стан та тенденції інвестування розвитку персоналу на підприємствах України Сучасний етап розвитку постіндустріального суспільства характеризується впровадженням високотехнічного обладнання та нових технологій, скороченням некваліфікованої ручної праці, широким застосуванням інтелектуальних та творчих здібностей працівників. Все це вимагає робочої сили високої якості. Отже, для того, щоб бути конкурентним на сучасному ринку праці, кожен працівник змушений адаптувати свої знання, навички та вміння до змін науково-технічного прогресу, який призводить до швидкого старіння професійних знань. Зниження компетентності фахівців, викликане появою нової науково-технічної інформації, вимагає відповідних інвестицій у заходи з розвитку персоналу. Нині у вітчизняній економіці практично немає жодного сектору, у якому б не склалося катастрофічне становище з кадрами. Згідно із дослідженнями фахівців Міністерства економіки України, близько 28% промислових підприємств та 60 % підприємств агропромислового комплексу відчувають гостру нестачу у кваліфікованих працівниках. Тому відставання України від промислово розвинутих країн зберігається, а за багатьма позиціями – збільшується. Особливо складна ситуація щодо розвитку персоналу склалася на промислових вітчизняних підприємствах. Разом з тим, варто зауважити, що саме промисловість посідає провідне місце в економіці України. Вона забезпечує більше однієї третини загального обсягу валового внутрішнього продукту, майже 50% товарів та послуг, а також 80% експортної продукції [13, с.109]. Сьогодні українська промисловість зіткнулася з найжорсткішим дефіцитом фахівців робітничих професій. Так, у Харківській області за потреби підприємств у 3400 токарях місцеві 52 ПТУ за рік підготували лише 27 фахівців цієї професії. В Одеській області за потреби роботодавців у 690 штукатурах профтехучилища підготували лише 52 фахівці. У Донецькій області дефіцит шахтарів перевищує 10 тис. осіб. Тобто, кадровий попит промислових підприємств у 3-12 разів перевищує пропозицію. Цілком очевидно, що дана тенденція створює реальні загрози для подальшого економічного зростання [13, с.111]. Виявлені проблеми у підготовці фахівців робітничих професій перш за все пов’язані із порушенням взаємозв’язку між закладами профтехосвіти та роботодавцями, які не вкладають кошти у розвиток навчально-матеріальної бази освітніх закладів та не надають робочих місць для проходження учнями виробничої практики. Окрім цього, навчальні заклади професійно-технічної освіти здійснюють підготовку робітників та спеціалістів на власний розсуд, позаяк сьогодні немає будь-яких прогнозів стосовно потреб у підготовці кваліфікованих робітничих кадрів як на довго- так і на короткостроковий період. Поряд з цим, усі навчальні заклади профтехосвіти знаходяться у державній власності та фінансуються із державного бюджету, у той час як практично усі випускники працюють у сфері інтересів приватних підприємств, міст та областей. Гостро стоїть проблема нестачі наставників на виробництві та майстрів навчання у навчальних закладах. Через зниження престижу робітника як виробника матеріальних благ у суспільстві не формується повага до людини праці. Зважаючи на вищевикладене, виникає нагальна потреба подолання дисбалансу у діяльності промислового сектору економіки України та системи професійно-технічної підготовки кадрів через об’єднання зусиль суб’єктів господарювання та органів державної влади у площині активізації заходів з розвитку персоналу на вітчизняних підприємствах та значних інвестицій у їх реалізацію. Аналіз діяльності вітчизняних суб’єктів господарювання з розвитку персоналу показує недооцінку ними значення інвестування у своїх працівників як передумову формування високоякісної та конкурентоспроможної робочої сили.