Економічна природа інвестицій та їх класифікація

Економічна природа інвестицій та їх класифікація Сьогодні у складній системі економічних зв’язків усе частіше відчувається потреба в прийнятті зважених рішень, які стосуються накопичення та інвестування. Для збереження і примноження заощаджень потрібно відмовитись від застарілих засобів накопичення та перейти до засобів, що притаманні ринковим відносинам, і які об’єднуються під загальною назвою інвестування. Інвестиції відіграють важливу роль для розвитку як підприємств, галузей так і економіки країни в цілому. Від ефективності інвестиційної діяльності залежить розквіт чи занепад власного виробництва, можливості вирішення соціальних й екологічних проблем, сучасний рівень і потенційний динамізм фізичного, фінансового та людського капіталів. Без надійних основ інвестиційної діяльності, якими б професійно володіли спеціалісти відповідного профілю, не можливо забезпечити сталий розвиток виробництва, науково-технічний і соціальний прогрес, а разом з цим і належне місце нашої держави у світовому господарстві. У державі з командно-адміністративною економікою категорія „інвестиції” не мала місця ні в економічній теорії, ні у практиці. Інвестування як самостійна наука сформувалась відносно недавно. Окремі розробки з теорії велись ще до другої світової війни. Проте, початком цього процесу була перша половина 50-х років ХХ ст. Саме тоді М.Марковіц у своїх роботах заклав основи сучасної теорії інвестиційного портфеля [151]. Таким чином, по суті, була викладена методологія прийняття рішень у сфері інвестування, а також був запропонований відповідний науковий інструментарій. Подальший розвиток теорія отримала у дослідженнях, які були присвячені цінним паперам, створенню концепції ефективності ринку капіталу, моделям оцінки ризику й доходності та їх емпіричному підтвердженню, розробці нових фінансових інструментів. У другій половині 50-х років ХХ ст. почали проводитися інтенсивні дослідження з теорії структури капіталу та ціни джерел фінансування, а також з вибору інвестиційної політики. На нашу думку, вагомий внесок в цій сфері зробили: Ф.Модільяні та М.Міллер у 1958 році. Вони дослідили проблеми витрат фінансового ринку в цілому, і поставили під сумнів точку зору про те, що борг є дешевшим власного капіталу [152], а також Вільям Шарп, який уперше у 1964 році сформулював модель оцінки капітальних активів (МОКА) [144]. Ці розробки стали важливими для розвитку сучасної теорії економіки, фінансів та інвестування. Завдяки їм М.Марковіц, Ф.Модільяні, М.Міллер, В. Шарп були удостоєні Нобелівської премії у сфері економіки. Зазначимо, що існує багато модифікацій поняття „інвестиції”, поява яких обумовлена специфікою та традиціями різних економічних шкіл і течій. Так, у відповідності до австрійської школи „граничної корисності”, інвестиції трактуються як обмін задоволення потреб сьогодні на задоволення їх у майбутньому. Ми вважаємо, що найбільш чітко виявлена сутнісна характеристика інвестицій, та їх подвійність у теорії сформованій Дж. Кейнсом: з однієї сторони він бачить у них величину акумульованого доходу з метою накопичення та обсяг ресурсів, тобто потенційний інвестиційний попит. З іншої сторони інвестиції виступають у формі вкладень (витрат), які визначають приріст вартості капітального майна, тобто як реалізовані попит та пропозиція. Крім того, Дж. Кейнс трактував інвестиції – як поточний приріст цінностей капітального майна внаслідок виробничої діяльності даного періоду [54]. Інвестиції як економічна категорія увійшли у вітчизняну наукову літературу і практику наприкінці 80-х років XX століття, коли розпочалася ринкова трансформація суспільства, і спочатку багатьма науковцями в дослідженнях помилково ототожнювалися з капіталовкладеннями. У міру входження України в ринкову систему господарювання поняття „інвестиції” та „інвестування” увійшли в науковий обіг, а з'ясуванню їхньої економічної сутності почала приділятися все більша увага. Проте наукова думка досі не виробила універсального визначення інвестицій, яке б відповідало потребам теорії та практики господарювання. Зазначимо, що значний імпульс для розвитку теорії інвестицій в Україні був даний становленням системи приватного підприємництва та конкуренції. Піком досліджень можна назвати 90-ті роки, коли проблемі теоретичного осмислення категорії „інвестиції” та пов’язаних із цим поняттям процесів приділялося особливо багато уваги. Так, варто зазначити, що автори посібника „Теорії інвестицій” Татаренко Н.О. та Поручник А.М. розкривають процес еволюції теорії інвестиційної діяльності – від звичайної констатації фактів до сучасного розуміння процесів інвестування як основи моделі економічного прогресу [131]; Губський Б.В. у монографії „Інвестиційні процеси в глобальному середовищі” висвітлює найсуттєвіші характеристики процесів інвестування у національній економічній системі, проводить дослідження шляхів і форм інвестиційної взаємодії на міжнародному та глобальному рівнях [28]. Пересада А.А. у монографії „Управління інвестиційним процесом”, спираючись на світовий досвід інвестування ринкової економіки, глибоко проаналізував теоретичні засади прискорення інвестиційних процесів в Україні, удосконалив відповідно до сучасного стану економіки України методологічну базу прийняття інвестиційних рішень щодо проектів, які принесуть найбільшу віддачу [105]. На нашу думку, ці дослідження стосуються лише визначення категорій „інвестиції”, „інвестиційна діяльність”, „інвестиційний процес” та аналізу важелів державного впливу на інвестиційні процеси й впливу міжнародної інвестиційної діяльності на розвиток національних економік. Водночас, внутрішній природі інвестицій сьогодні приділяється недостатньо уваги, а основні визначення категорій, які зустрічаються в українських та російських економічних виданнях, запозичені із зарубіжних джерел. Термін „інвестиція” походить від латинського „invest”, що означає „вкладати”. В широкому розумінні цього слова інвестиції – це вкладення капіталу з метою його збільшення у майбутньому. З цього випливає, що інвестиції – це те, що відкладається на завтра. Одну їх частину складають споживчі блага, які не використовуються у поточному періоді, вони відкладаються на збільшення запасів, іншу – ресурси, які спрямовуються на розширення виробництва. Характеризуючи економічну сутність інвестицій, варто зазначити, що у сучасній літературі цей термін інколи трактується неоднозначно, або надто вузько. Найбільш суттєвою помилкою, яку можна зустріти в економічній літературі є ототожнення терміну „інвестиції” з терміном „капітальні вкладення”. Інвестиції в цьому випадку розглядаються як вкладення коштів в основні фонди (будівлі, обладнання, транспортні засоби і т. д.). На нашу думку, економічна природа інвестицій дещо інша, ніж капітальних вкладень. По-перше, інвестиції – це значно ширша економічна категорія, ніж довгострокове вкладення капіталу в економіку (виробничі фонди), оскільки вони можуть впроваджуватись у найрізноманітніших формах: реальній, фінансовій, інтелектуальній, інноваційній. По-друге, на відміну від капітальних вкладень, інвестиції здійснюються тільки у високоефективні проекти, результатом яких є прибуток, дохід, дивіденди [105, c.10]. Так, інвестиції можуть бути вкладені в оборотні активи, у різні фінансові інструменти і в окремі види нематеріальних активів. Капітальні вкладення визначають витрати на створення нових, а також на розширення, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних фондів реального сектора економіки. Як економічна категорія вони характеризуються сукупністю товарно-грошових відносин, пов’язаних із рухом вартості, авансованої у відтворення матеріально-технічних компонентів продуктивних сил. А це свідчить, що вони значно вужчі, ніж інвестиції. У багатьох визначеннях інвестицій відзначається, що вони є вкладеннями грошових коштів. З таким трактуванням цього терміну також не можна погодитися. Інвестування капіталу може здійснюватися не тільки в грошовій, але й в інших формах: рухомого і нерухомого майна, різних фінансових інструментів (насамперед цінних паперів), нематеріальних активів й ін. Деякі вітчизняні і зарубіжні науковці розглядають інвестиції як довгострокове вкладення капіталу як всередині країни, так і за кордоном з метою розвитку виробництва, соціальної сфери, одержання прибутку. Окремі форми інвестицій, в першу чергу капітальні вкладення, носять довгостроковий характер, проте інвестиції можуть бути й короткострокові. Наприклад, короткострокові фінансові вкладення в акції, заощадженні сертифікати і т. д. У країнах із розвиненою ринковою економікою під інвестиціями прийнято розуміти використання капіталу в основному в двох напрямках: 1. Реальні інвестиції – вкладення в матеріальні активи, основними різновидами яких є: - вкладення в основні фонди з тривалими термінами амортизації; - інвестиції у товарно-матеріальні запаси; - сумарне вкладення у виробничі фонди, включаючи земельну ділянку. 2. Фінансові інвестиції: інвестиції у цінні папери (акції, облігації тощо). З огляду на зроблені зауваження і думки з цього приводу поняття „інвестиції” пропонуємо тлумачити так: „вкладення капіталу у всіх його формах у різні об’єкти (інструменти) господарської діяльності з метою отримання прибутку чи досягнення іншого ефекту”. З фінансової точки зору, інвестиції варто розглядати як всі види активів, які вкладаються в економічну діяльність з метою одержання доходу, а з економічної точки зору – як витрати на створення, розширення і технічне переозброєння капіталу. Крім цього, варто зазначити, що інвестиції – це складне та змістовне поняття, яке є основним інструментом формування мікро- та макроекономічних пропорцій і визначає темпи економічного росту. В Законі України „Про інвестиційну діяльність” інвестиції трактуються як всі види інтелектуальних і майнових цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями Закон визначає: - кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; - рухоме та нерухоме майно; - майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; - сукупність технічних, технологічних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих; - права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; - інші цінності [38, с. 1352]. Тому, примноження капіталу за рахунок інвестицій можна назвати процесом інвестування. При цьому приріст капіталу повинен бути достатнім, щоб компенсувати інвестору відмову від використання коштів на споживання в теперішньому періоді, винагородити його за ризик та відшкодувати збитки від можливої інфляції в майбутньому періоді. Джерелом приросту капіталу і рушійним мотивом впровадження інвестицій є отримання від них прибутку. Ці два процеси можуть здійснюватись у різній часовій послідовності. При послідовному здійсненні цих процесів прибуток отримують відразу після закінчення інвестування в повному обсязі. При нормальному здійсненні – прибуток можна отримати ще до повного завершення процесу інвестування. При інтервальному здійсненні цих процесів між завершенням інвестування й отриманням прибутку проходить певний проміжок часу, який називається інвестиційним лагом. Тривалість інвестиційного лагу залежить від форм інвестування та особливостей конкретних інвестиційних проектів. Закордонні науковці, у своїх дослідженнях, які стосуються економічного змісту інвестицій наголошують на таких факторах, як: приріст функціонуючого капіталу; одержання додаткового доходу; відмова від частини поточного споживання на користь очікуваного розширення споживання у майбутньому. Треба сказати, що правильні за своєю суттю, такі характеристики інвестицій усе-таки не розкривають повною мірою цю складну економічну категорію. Крім цього, слід звернути увагу на науковців, які пропонують розмежувати поняття інвестиційні товари та інвестиційні ресурси за критерієм здатності їхньої участі в утворенні та відтворенні капіталу. Уведення в науковий обіг категорії інвестиційних ресурсів дозволяє більш докладно представити етапи інвестування – відповідно, і функції інвестицій. Обґрунтованим є і розширення складу інвестиційних ресурсів за рахунок інтелектуальної власності.