Вдосконалення механізму регулювання інвестиційної діяльності

Вдосконалення механізму регулювання інвестиційної діяльності Регулювання інвестиційної діяльності повинно здійснюватися усіма суб’єктами господарювання. Учасники інвестиційних процесів повинні керуватися законодавчими та нормативними актами держави, які регулюють їхню інвестиційну діяльність, а при умові залучення іноземного капіталу – нормами міжнародного права. Надзвичайно дієвими повинні стати показники індикативних планів, які спонукатимуть інвесторів до вкладення коштів у перспективні програми. Інвестиції виконують роль матеріально-фінансової основи оновлення і накопичення основного капіталу, що визначає структуру економіки, темпи її зростання і рівень конкурентоспроможності як на внутрішньому, так і на світовому ринку. Тому визначення і застосування ефективного механізму впливу на інвестиційні процеси з боку держави має суттєве значення. Регулювання інвестиційного процесу у державі з ринковою економікою рекомендується здійснювати: - через державну інвестиційну політику, яка визначає та підтримує пріоритетні напрями розвитку економіки; - через індикативне планування певних показників та встановлення нормативів регулювання інвестиційного процесу; - шляхом забезпечення належного функціонування договірно-правової системи [105; с.397]. Зазначимо, що економіка України має свої особливості. У чистому вигляді методи, що застосовувались у розвинених ринкових економіках та засновані на теоретичних розробках кейнсіанців або неолібералів, неприйнятні для України, оскільки її економіка поєднує у собі окремі чинники, котрі вимагають застосування як перших так і останніх підходів. Зокрема, з одного боку, інфляційні тенденції вимагають скорочення видатків бюджету, однак недостатньо сформований фінансовий сектор і відсутність сучасних систем соціального забезпечення не дають можливості повною мірою застосовувати його. З іншого боку, кредитна система слабо розвинена, комерційні банки не в змозі фінансувати масштабні інвестиційні проекти через недостатність власних ресурсів, високі інфляційні очікування та пов’язані з ними ризики. Інфляція знецінила власні кошти підприємств, а тому бюджет поки що залишається одним із не багатьох джерел для збільшення інвестицій. Держава може втручатися в інвестиційний процес кількома підходами. В одному випадку вона через виконавчі органи влади бере на себе якомога більше функцій управління: забезпечує проектно-кошторисною документацією, матеріально-технічними ресурсами, фінансує проект та розподіляє прибутки від інвестицій. Сьогодні це привабливо для державного сектора економіки України. В другому випадку для інших суб’єктів інвестування держава повинна надати максимальну свободу і впливати на інвестиційний процес через податкову, амортизаційну, кредитну політику, систему пільг і санкцій. Таким чином, ключовим є визначення частки бюджетного фінансування в загальному обсязі інвестицій. Сьогодні ця частка залишається невеликою. За її рахунок інвестують лише вкрай необхідні проекти (соціальні програми). Разом з тим бюджетні асигнування як джерело інвестування не повинні складати переважну частку, як це було ще десять-пятнадцять років тому (близько 90%). Важливим напрямом регулювання інвестиційного процесу є розробка перспективної структури інвестицій за формами власності. При цьому слід зважати на те, що державні інвестиції в умовах ринку, як правило, не є відособленим джерелом фінансування. Нові методи державної інвестиційної політики – це участь у спільному фінансуванні проектів, надання довгострокових кредитів за зниженими відсотковими ставками, фінансування проектів за рахунок випуску цінних паперів, формування портфелів фінансових інвестицій. Все менше місце у цих методах повинно займати пряме дотування й субсидіювання з боку держави. Головним критерієм для державних коштів вкладення в економіку є їхня ефективність, найшвидша віддача. Разом з тим, як свідчить світова практика, завжди будуть галузі й виробництва, які невигідні для комерційних структур. Нові підходи до участі держбюджетних коштів у фінансуванні інвестицій вимагають також покращання діяльності органів, які здійснюють контроль за їх використанням. У цілому співвідношення адміністративних і ринкових методів регулювання інвестиційної діяльності поступово повинно змінюватись через заміщення старих методів новими. На нашу думку, формувати інвестиційну політику держави необхідно на двох рівнях: - загальнодержавний – на якому повинні бути сформовані нормативно-правові умови інвестування та фактори зростання інвестиційної привабливості України; - регіональний – на якому необхідно створити новий економічний механізм, який би відповідав специфіці українського суспільства та забезпечував достатню ефективність інвестиційних ресурсів. Актуальність проблеми вдосконалення процесу інвестування привернула увагу до себе великого ряду науковців (А. Гальчинського, В. Гейця, М. Долішнього, В. Дорофієнка, І. Лукінова, В. Лушкіна, І. Павлова, П. Перерви, Д. Черваньова, М. Чумаченка та ін.). В своїх дослідженнях вони, з метою активізації економічних процесів в Україні, значну увагу приділяють проблемам вивчення інвестиційних механізмів. Проте, через велику кількість досліджень присвячених проблемам інвестування виникає багато відмінностей у трактуванні самої категорії й розмиває її сутність. Це, в свою чергу, ускладнює методологічну базу й призводить до суперечливості механізмів інвестиційного стимулювання.