Закономірності та фактори формування сталості землеробства в підприємствах Півдня України

Закономірності та фактори формування сталості землеробства в підприємствах Півдня України Сталість сільського господарства найбільш поширено розглядається стосовно галузі землеробства, однак, як економічна проблема вона не виділена в самостійний науковий на-прямок, немає єдиної класифікації принципів створення сталих систем землеробства, систе-матизації факторів та чинників підвищення сталості. Сталість землеробства відчутно впливає безпосередньо на інші підгалузі агропроми-слового комплексу. Так, менш підвернена коливанням галузь тваринництва, як показують дослідження, відчуває в подальшому результати нерівномірності надходження кормів. Це викликає не тільки коливання продуктивності тварин, але й різкі зміни кількості поголів’я. Дана обставина, в свою чергу, впливає на кон’юнктуру ринків сільськогосподарської проду-кції та продовольства 24. З огляду на велику залежність аграрного виробництва від географічного розташу-вання, природно-кліматичних умов, специфіки його ведення згідно історичних, культурних, екологічних, економічних та соціальних обставин кожної країни та регіону, доцільним є розробка наукових засад та пріоритетних напрямків сталого його розвитку на регіональних та навіть місцевих рівнях. Спираючись на загальні цілі сталого розвитку України, нами було виділено наступні основні цілі сталого розвитку землеробства в підприємствах Півдня України: 1. Економічна стабільність – ефективне функціонування та розвиток підприємств за умов раціонального використання природних, трудових та матеріальних ресурсів. 2. Екологічна безпека – забезпечення раціонального та природоохоронного викори-стання усіх видів ресурсів з метою збереження їх для майбутніх поколінь. 3. Соціальна справедливість – створення працівникам підприємств гідних умов для досягнення матеріального, екологічного та соціального благополуччя. Для досягнення вищезазначених цілей необхідним є визначення та класифікація зако-номірностей та факторів формування сталості галузі. Академік А.М. Каштанов поділяє всі фактори підвищення продуктивності та забезпе-чення сталості землеробства на чотири основні групи: природні, організаційно-технологічні, матеріально-технічні та соціально-економічні 46. В.Ф. Сайко та А.М. Малієнко, в свою чергу, виділили п’ять найбільш важливих груп: біологічні, технологічні, екологічні, соціаль-но-економічні та інформаційні 138. М.С. Кравченко структурує фактори стабілізації землеробства наступним чином: родючість ґрунту, фітосанітарний стан поля (25%); ступінь забезпечення факторами життя (25%); рівень та стан технічного забезпечення (15%); кліматичні та біологічні ресурси (14%); соціосфера, або антропогенна діяльність (5%), професійна підготовка та технологічна дисципліна (8%), екологія навколишнього природного середовища (8%) 56. У багатьох підходах основний сенс поняття «сталий розвиток» трактується перш за все з екологічної точки зору. Член-кореспондент УААН В.І. Кисіль у своїй доповіді на Загальних зборах УААН визначив ключовим напрямом сталого розвитку вітчизняного сільського господарства саме екологічні заходи з охорони та підвищення родючості ґрунтів 37. Створенню передумов для сталого розвитку агроекосистем та призупиненню негативних процесів, що відбуваються в них, присвячені основні положення Концепції збалансованого (сталого) розвитку агроекосистем в Україні 103. Отже, головним серед факторів підвищення продуктивності та сталості агроекосис-тем більшість вчених вважають збереження родючості ґрунтів. Ще академік В.Р. Вільямс ка-зав, що «…з кожним врожаєм ми беремо з ґрунту деяку кількість елементів зольного харчу-вання рослин та азоту. Взяті рослинами з ґрунту елементи харчування повинні бути їй пове-рнені, бо вони – сутність родючості ґрунту» 22. Це висловлення великої актуальності набу-ло за сучасного стану землеробства, яке ведеться з повним ігноруванням закону повернення у ґрунт поживних елементів.