Доходи від надання транспортних послуг як об’єкт обліку і контролю

Доходи від надання транспортних послуг як об’єкт обліку і контролю Дохід є однією з найбільш складних економічних категорій. Для розкриття суті доходу необхідно звернутися до теоретичних засад його виникнення. Поняття доходу в економічній системі існує у зв’язку з наявністю товарно-грошових відносин, появою і розвитком інституту приватної власності. Перші визначення доходу стосувалися трьох категорій: дохід від капіталу, землі та праці [193, с. 31]. Кожен із зазначених видів доходу – це обов’язкова винагорода для одержувача за надані ним послуги в економіці. Визначення поняття, методів оцінки та критеріїв часової визначеності виникнення “доходу” є фундаментальною проблемою сучасної теорії обліку. Дохід – динамічний процес створення підприємством товарів та послуг протягом певного проміжку часу [209, с. 284-294; 204, с. 78-88]. ¬ Відповідно до тверджень В.А. Патона і А.С. Літтлтона, дохід є продуктом діяльності підприємства [205, с. 46]. Проте це визначення не вказує ні на величину, ні на момент визнання вказаного доходу. Інколи дохід все-таки визначається як продукт діяльності, але при цьому зауважується, що продукт повинен бути відвантаженим зі складу підприємства перед тим, як буде названий доходом. Так, Американська бухгалтерська асоціація визначила дохід як “грошове вираження сукупності товарів чи послуг, які підприємство передало своїм покупцям протягом певного проміжку часу” [176, с. 232-233]. Інший підхід до визначення сутності доходу використовується Радою з розробки стандартів фінансового обліку (FASB): “Дохід – це надходження активів господарської одиниці чи погашення його кредиторської заборгованості в результаті постачання або виробництва товарів, надання послуг чи інших операцій, що складають його основну діяльність” [201, §78]. Проте в останньому визначенні змішуються оцінка і часова прив’язка доходу власне з процесом утворення доходу. Даний підхід узгоджується з традиційною практикою, але потребує ретельного розмежування надходжень активів на такі, що призводять до збільшення доходів та не призводять до цього. Це зумовлено тим, що активи можуть збільшуватись чи кредиторська заборгованість зменшуватись, але це не завжди вказує на виникнення доходу. Незважаючи на численні визначення доходу як облікової категорії, вказаний термін постійно знаходиться у полі зору світової облікової практики. Про це свідчить факт уточнення п.7 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку № 18 “Дохід”. В даному стандарті дохід визначається як валове надходження економічних вигод протягом певного періоду, яке виникає в ході звичайної діяльності, коли власний капітал зростає в результаті цього надходження, а не в результаті внесків учасників капіталу. Перехід до ринкової економіки та адаптація вітчизняного бухгалтерського обліку до міжнародних стандартів обумовили відновлення важливої облікової категорії – поняття “дохід” і привели до введення в дію Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 “Дохід”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року № 290 та 3 “Звіт про фінансові результати”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 року № 87. Згідно п. 4 П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати”, доходи – збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників). Згідно п. 13-18 П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати”, чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт та послуг) – це загальний дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт та послуг) за вирахуванням податку на додану вартість, акцизного збору, наданих знижок, повернень товару та інших вирахувань. Від міри пізнання та розкриття економічної категорії “дохід” багато в чому залежить ефективність функціонування міського електротранспорту. Виходячи із загальноекономічного погляду, дохід трамвайно-тролейбусного підприємства – це виручка від надання транспортних послуг. Отриманий дохід повинен відшкодовувати експлуатаційні витрати на здійснення процесу перевезень пасажирів, а також забезпечувати отримання прибутку. Тобто, він повинен бути джерелом життєдіяльності підприємства, базою для виробничого та соціального розвитку. Для підприємств міського електротранспорту доходами основної діяльності є доходи від здійснення пасажирських перевезень, тобто отримання виручки від реалізації разових та абонементних квитків внаслідок надання транспортних послуг. В світовій практиці існує два основних методи збору проїзної плати: кондукторний та безкасовий. Найбільш поширеним в практиці роботи підприємств міського електротранспорту України є кондукторний метод. При використанні кондукторного методу функції інформаційного повідомлення, збору виручки та контролю за оплатою транспортних послуг здійснюють кондуктори, закріплені за кожною інвентарною машиною. Вказаний метод найбільш трудомісткий та витратний, але разом з тим він забезпечує достатню повноту зборів виручки. Безкасовий метод передбачає повне виключення грошових операцій в рухомому складі із встановленням спеціальної квиткової техніки на зупинках. Його суть полягає в тому, що інформативна функція кондуктора перекладається на водія, а контрольна функція збору виручки здійснюється за допомогою контролерів. Застосування вказаного методу дозволяє знизити витрати на оплату праці служби зборів виручки та підвищити її продуктивність праці. Проте зростають можливості зловживань серед споживачів транспортних послуг, зростають витрати на технічне оснащення та обслуговування спеціальних квиткових апаратів. Економічна ефективність застосування безкасового методу перевірена практикою міського транспорту зарубіжних країн [74, с. 227]. Різновидом безкасового методу є безкондукторний, коли квитки реалізовуються пасажирам в спеціальних касах, а контроль здійснюється шляхом компостування придбаних квитків під час поїздки безпосередньо в салоні рухомої одиниці. Основний недолік зазначеного методу полягає у відсутності зацікавленості водіїв в кінцевих результатах роботи рухомого складу.