Економічна сутність інновацій та їх прояв в сучасних інтеграційних процесах

Економічна сутність інновацій та їх прояв в сучасних інтеграційних процесах На початку ХХІ ст. у світовій економіці прискорились зміни в промисловості, технологіях, структурі, організації та територіальному розміщенні виробництва. В основі цих змін лежать науково-технічний прогрес, інновації та інтеграційні процеси. Фактично можна говорити про реальне включення науки (причому не тільки прикладної, але й фундаментальної) до процесу виробництва, до загального процесу розвитку відтворювальних систем. Це досягається, зокрема, шляхом забезпечення максимального узгодження науково-технічної, інноваційної політики з усіма видами державного економічного регулювання та механізмами підтримки комерційного сектора економіки [115, c.46]. Обов’язковими складовими інноваційних перетворень є новації, нововведення та інновації. Новації (англ. novation) – нові продукти (процеси) інтелектуальної діяльності та організаційного їх впровадження (доринкова стадія). Зародившись як ідея, інновація стала відображати суть діяльності людини і прояв її унікальних здібностей. Під дією НТП термін “інновація” переходить в поняття, щоб підкреслити якісну сторону процесу, імпульси новотворень. На початку ХХ ст. вона отримала статус явища та притягнула до себе науку, яка здатна відшукати особливі характеристики і закономірності її розвитку. Поступовий перехід від технічної до технологічної інновації дає можливість сконцентрувати її спочатку як метод прискореного розвитку економіки, а потім як засіб економічного зростання. Політика в інновації змінюється політикою через інновації. На цьому етапі відбувається саморозвиток людини і нарощення технічної могутності засобів виробництва. Прискорене оновлення, міжнародний поділ праці і капіталовкладення в науку і НДДКР – шлях до підвищення конкурентоспромож¬ності. Індикатор творчих можливостей відображає якісні і кількісні характеристики в техніці і в наукових дослідженнях. Активне залучення підприємництва в інноваційний процес перетворює індикатор в парадигму, тобто особливу форму поведінки і самовираження людини в процесі інноваційних змін. Таке усвідомлення саморозвитку шляхом інновацій в суспільстві, тобто суспільно-технічна еволюція суспільства, еволюція людського інтелекту – це когнітивний розвиток, ранг філософії, який в кінці ХХ ст. переріс у форму стратегії саморозвитку і вийшов на висоту концепції, тобто інноваційної політики. Сила стратегічного використання інноваційного ефекту, наголос на стратегії інноваційного розвитку суспільства привів до переформатування політики держави. Таким чином, еволюція інновації від ідеї до інноваційної політики стала предметом наукового дослідження вчених. С. Кузнець на основі аналізу 65 рядів виробничих показників і 35 показників цін для п’яти країн світу за 1865-1920 рр. встановив закономірності їх довгострокової динаміки і прийшов до висновку: 1. Тренд будь-якого із виробничих рядів відображає життєвий цикл домінуючої для кожного з них технічної інновації (або відкриття нових ринків чи природних ресурсів). Його висновок аналогічний кондратьєвському, однак він не зміг вивести з цього якусь періодичність. 2. Революційні інновації, що спонтанно набирають силу і приводять до спаду, виникають не циклічно, а в значній мірі випадково. 3. Інновації обумовлені попереднім розвитком і життєвими циклами технологій. 4. Не відкидаючи наявності ендогенних механізмів у створенні умов для чергової інновації, обов’язковою причиною їх виникнення є екзогенний поштовх. 5. Провести межу між значимістю різних інновацій неможливо.