Економічна природа інституцій і транзакційних витрат у міжнародних торговельних потоках

Економічна природа інституцій і транзакційних витрат у міжнародних торговельних потоках Із початку тисячоліття дедалі очевиднішою стає криза ортодоксальних економічних поглядів на цілі та методи досягнення стійкого економічного розвитку. Економічна глобалізація, а надто світова фінансова криза, що розпочалася наприкінці 2006 р., чітко виявила головні проблеми розвитку світової економіки: високу спекулятивну завантаженість, що загрожує стабільному економічному розвиткові, ригідність інфраструктурних галузей до швидких змін на світових ринках, нерівномірність структури міжнародної торгівлі, непевні механізми оцінки інвестицій та поведінка економічних агентів, що спотворює структуру стимулів. Багато неокласичних моделей не спроможні пояснити процеси трансформації соціально-економічних систем у країнах Східної Європи та Україні. Фундаментальний парадокс розвитку економічної системи України – це створення структури стимулів, моделі поведінки та очікувань, що не відповідають виробничо-технологічним можливостям економіки і спроможності громадян сприймати нові інституційні структури. Тому сьогодні особливо гостро постає питання дослідження інституцій, закономірностей їх створення в трансформаційній економіці, а також організаційних форм торговельної кооперації між країнами. На нашу думку, криза інституційної структури розвитку економічної системи може бути подолана шляхом використання відповідних інструментів державного регулювання господарських процесів з одночасною активною протидією бюрократії та корупції. При розгляді цілей економічного розвитку українського суспільства необхідним є визначення перспективних цілей, які залежатимуть від характеру пріоритетних завдань, що стоять перед країною. Встановлення же завдань має здійснюватися з урахуванням загальносвітового контексту, в якому розвивається та чи інша країна, тобто в річищі процесу глобалізації світової економіки, та з урахуванням історичної траєкторії поступу країни, її традицій. Для України такими завданнями є збереження й нарощування наявного економічного і науково-технічного потенціалу і на цій основі – вихід на параметри постіндустріального суспільства. Проблеми економічного розвитку в сучасних умовах потребує розширення звичних рамок традиційного економічного аналізу, вироблення нових підходів. Йдеться про необхідність подолання своєрідного ізоляціонізму в економічному аналізі. Іншими словами, економіка має розглядатись як елемент системи суспільного устрою, тобто в її взаємозв'язку з соціальною, політичною, духовною сферами суспільства. Новим змістом мають бути наповнені й такі економічні категорії, як розвиток, управління, економічний потенціал. Тільки комплексний міждисциплінарний підхід дає можливість адекватно описати й зрозуміти рушійні сили і зміст економічного успіху тієї чи іншої країни, а також вибудувати стратегію його досягнення для України. При цьому важливо подолати стереотипи економічного аналізу розвитку індустріальних систем і ввести до сфери досліджень нові чинники та залежності, що виникають на етапі постіндустріального розвитку продуктивних сил і виробничих відносин в суспільстві. Сучасна економічна теорія є плюралістичною та релятивістською і завдяки цим характеристикам вона здатна осягнути високу різноманітність економічних процесів, що відбуваються, і запропонувати прийнятну на певний момент економічну політику. Характеризуючи структуру сучасної західної економічної теорії як своєрідну матрицю, рядки якої утворюють різні методологічні підходи, а стовпці – різні методологічні проблеми, В. Автономов при цьому додає, що багато елементів такої матриці будуть нулями, оскільки не існує методологічних підходів, що дозволяють пояснити всі проблеми [48, с.761]. Щоправда, на це у принципі здатний неокласичний підхід, але, на жаль, за рахунок пониження змістовності та втрати нетривіальності висновків.