Сутність та еволюція економічних кластерів

Сутність та еволюція економічних кластерів Важливою і актуальною тенденцією сучасного світового економічного розвитку стали процеси економічної кластеризації, направлені на підвищення конкурентоспроможності економічних суб’єктів на мікро, мезо і макро рівнях. Зміст кластеризації полягає у прискоренні економічного розвитку і підвищенні конкурентоспроможності окремих економічних суб’єктів (підприємств, регіонів, країн, окремих територій і міст) шляхом використання переваг суспільного поділу праці і ущільнення їх науково-виробничої взаємодії в результаті утворення так званих кластерних об'єднань. Кластери, які є втіленням складної системи взаємозв'язків між економічними суб’єктами, дозволяють підсилити корисний ефект від підприємницької діяльності і виступають дієвим інструментом організації економіки, контролю економічної діяльності, підвищенню конкурентоспроможності як окремих суб'єктів господарювання, так і регіонів, країн, макроінтеграційних угруповань в цілому [110, с. 44]. У вітчизняній науковій літературі питання розвитку і функціонування кластерів в умовах ринкової (а також, командно-адміністративної) економіки та дослідження виробничих відносин, які виникають у процесі поглиблення суспільного поділу праці на мікро-, мезо- і макрорівнях знайшли відображення в чисельних працях В.Базилевича, І.Бураковського, З.Варналія, М.Войнаренко, Б.Губського, Я.Жаліла, Б.Кваснюка, С.Кримського, Д.Лук’яненка, І.Михасюка, Р.Мокія, С.Мочерного, В.Новицького, Ю.Павленка, Ю.Пахомова, О. Плотнікова, А. Поручника, Є.Савельєва, В.Савченка, С.Соколенка, М.Тимчука, А.Філіпенка, В.Чужикова, О.Шниркова та інших. Ця проблематика розглядається в дослідженнях багатьох зарубіжних авторів, зокрема в працях В.Бандурина, В.Гжегожа, С.Долгова, П.Жозета, Е.Леммера, Ж.Мингалевої, М.Кітінга, Дж.Клегга, М.Портера, В.Прайса, Д.Радеби, А.Ругмана, П.Самуельсона, Дж.Сороса, С.Ткачевої, Ю.Уеннопа та інших. Сьогодні процеси кластерізації в Україні відбуваються ще не досить активно: українські підприємці намагаються активно створювати ланцюги і схеми, подібні мережевій взаємодії, що відповідає стадії неформальної кластеризації. Нерозвиненість процесів викликає пасивність у теоретичному обґрунтуванні економічного явища. Так, більшість фахівців в Україні негативно сприймають сам термін “кластер”, пропонуючи лінгвістичні замінники у вигляді категорій “об'єднання”, “партнерство”, “мережеві системи та ланцюги”, які на їх погляд більш адекватно виявляють сутність функціонування кластерних систем. Проте на наш погляд економічний уточнений термін “економічний кластер” і його похідні достатньо глибоко відображають інтеграційні зв’язки між економічними суб’єктами на базових засадах коопераційного співробітництва. У західній науковій літературі вже досить давно фахівці намагалися описати, усвідомити і проаналізувати процеси кластеризації. Американський економіст М. Портер визначає кластер як “…зосередження в географічному регіоні взаємопов'язаних підприємств та інституцій у межах окремої галузі промисловості” [109, с. 78]. Таке розуміння кластерного поєднання виробничо-комерційних функцій суб’єктів підприємництва в умовах інтернаціоналізації виступає ключем до визначення інтегрованої ролі підприємства, галузі і національної економіки, в формуванні міжнародної конкурентоспроможності суб’єктів підприємництва на макро і мікро і міжнародних рівнях. Але в той же час, міжнародна конкурентоспроможність обумовлена конкурентним потенціалом окремих підприємств, продукція яких набуває рис міжнародно визнаної і адекватного сприйняття. В 1995 році на Національній конференції по кластерах в Арізоні (США) була запропонована формула визначення домінуючих кластерів, де концентрація виробництва мусить досягати 40%, зростання - 10%, зв'язки по кооперації - 10% серед підприємств-учасників кластеру. Це дозволило виявити 380 найбільших кластерів США в сферах високих технологій, виробництва споживчих товарів, індустрії сервісу, видобутку природних ресурсів. У цих кластерах вироблялося 61% ВВП країни [126, c. 12]. Інше розуміння кластеру демонструє Я. Ман, який за основу у визначенні кластерних об'єднань бере потенціал горизонтальної і вертикальної інтеграції виробничо-комерційних структур. Він вважає, що “не існує єдиного правильного визначення концепції кластеру… оскільки концепція сама по собі є універсальною і може реалізовуватись в абсолютно різних галузях”. Виходячи з цього, встановлюються основні принципи побудови і характерні особливості процесу кластеризації, зокрема географічну структуру, галузеву приналежність, вертикальні зв’язки тощо. Згідно позиції С. Розенфелда промисловим “кластером є географічно обмежена концентрація схожих, пов’язаних між собою, взаємодоповнюючих підприємств, які використовують спеціалізовану інфраструктуру з активними каналами для ведення ділових транзакцій, переговорів, і які розподіляють ринки праці та послуг і які мають спільні проблеми та шляхи їх розв'язання”. Подібне визначення наголошує на важливості соціальної підтримки та співпраці фірм у формуванні динамічної природи кластеру [136, с. 443].