Конкурентоспроможність національної економіки: визначення, еволюція економічних шкіл, теорій та концепцій

Конкурентоспроможність національної економіки: визначення, еволюція економічних шкіл, теорій та концепцій ХХ ст. - початок ХХІ ст. у світовому економічному розвитку вважається часом конкуренції, що набула міжнародної та глобальної значущості. Отримали апробацію та довели свою значущість слова К. Макконелла та С. Брю: “Конку-ренція являє собою основну регулюючу силу за капіталізму” [196, с. 52]. Поси-лення конкуренції обумовлює необхідність удосконалення механізмів управління конкурентоспроможністю суб’єктів різного рівня, включаючи і державу. В українському законодавстві конкуренцію визначають як “змагання між суб’єктами господарювання за отримання переваг над іншими суб’єктами гос-подарювання, унаслідок чого споживачі (суб’єкти господарювання) мають мо-жливість обирати між декількома продавцями, а окремий суб’єкт господарю-вання не може визначати умови обороту товарів на ринку” [60]. Досить близьким до наведеного визначення є тлумачення терміна “кон-куренція” у Законі Російської Федерації “Про конкуренцію й обмеження моно-полістичної діяльності на товарних ринках”, у якому вона визначається як: “су-перництво господарських суб’єктів, коли їх самостійні дії ефективно обмежують можливість кожного з них односторонньо впливати на загальні умови обороту товарів на відповідному товарному ринку” [57]. На думку А. Юданова, сучасна економічна теорія дозволяє виділити три концептуальні підходи до визначення конкуренції, що, у свою чергу, приводить до використання різноманітних підходів до управління конкурентоспроможніс-тю національної економіки: 1) поведінковий (А. Сміт, М. Портер, А. Юданов та ін.), який розглядає конкуренцію як зіткнення, боротьбу, змагання суб’єктів господарювання; 2) структурний (К. Макконелл, С. Брю, Ф. Шерер, Дж. Мейсон, Д. Росс, С. Авдашева, Н. Розанова та ін.), який передбачає аналіз структури ринку і кон-курентного середовища, тобто умов і факторів, що визначають і впливають на розвиток підприємництва; 3) функціональний (А. Сміт, Й. Шумпетер, Ф. Хайєк, В. Новіков та ін.), який акцентує увагу на ролі конкуренції в економіці [82, с. 12]. На відміну від своїх попередників, які розглядали конкуренцію як “боро-тьбу у якій переможець одержує все”, маркетологи Т. Амблер, М. Кристофер, А. Пейн, Д. Беллантайн стверджують, що конкуренція – взаємовигідний обмін та співробітництво учасників ринкового процесу [5]. Новаторський підхід підтримують американські вчені А. Брандербургер та Б. Нейлбафф, які запропонували теорію “спів-конкуренції (співробітництва конкурентів)” [202]. Тобто у бізнесі відсутні виграш одних та програш інших суб’єктів ринкових відносин. Ці положення доцільно використовувати при фо-рмуванні структури українських підприємств. Велике значення для країн з транзитивною економікою має запропонована М. Портером теорія кластерів, згідно з якою їх формування відбувається на основі кооперації та конкуренції. Причиною ефективності нових структур є те, що учасники кластеру не є конкурентами, навпаки, вони доповнюють один од-ного і реалізують спільні можливості [140, с. 206-207]. На думку американського соціолога Р. Парка, засновника теорії економі-чного дарвінізму: “соціальний порядок у суспільстві, у тому числі й у бізнесі, можливий тільки за умови конкуренції, в основі якої лежала б консолідація, співробітництво та ширше співіснування” [134, с. 171-192]. Він вважав, що конкуренція: “виступає базою, біотичною формою існу-вання і виживання, у процесі еволюції суспільства, руху від біотичного рівня до соціального, починає змінюватися та набувати різних сублімованих форм: від боротьби за виживання через конфлікт і акомодацію до асиміляції та створення альянсів” [133, с. 154-161]. Аналіз різних шкіл теорії конкуренції дозволив відокремити новітні під-ходи до визначення характеру цієї категорії, а саме: “соціальний” (А. Амблер, Д. Брандербургер, М. Кристофер, Б. Нейлбафф, Р. Парк, А. Пейн та ін.) – як специфічної форми співіснування, співробітництва бізнесових структур; “еко-логічний” – як умов ведення бізнесу, що знаходиться у тісному зв’язку з еколо-гічною системою, яка розвивається циклічно [5; 134; 202; 224]. Збільшення обсягів виробництва і торгівлі, отримання високих прибутків, макроекономічна стабільність, розвинута інфраструктура, високий рівень інте-лектуалізації капіталу, посилення конкурентних позицій на світових ринках спостерігаються у країнах, які зробили вибір на користь розвитку високотехно-логічного сектору економіки, що стверджується в дослідженнях багатьох зару-біжних [199; 202; 208, 209, 210; 212; 224] і вітчизняних учених [7; 10; 42; 46; 87; 98; 111; 136; 171]. Істотний вплив на процес формування конкурентоспроможної національ-ної економіки має інформаційна революція, яка, на думку М. Портера, “істотно впливає на конкуренцію трьома засобами: 1) змінює структуру галузі та вста-новлює нові правила конкуренції; 2) створює конкурентну перевагу, надаючи компаніям нові можливості щодо підвищення продуктивності їх діяльності; 3) створює нові види бізнесу, здебільшого на основі вже існуючих у компанії процесів та операцій” [140, с. 86]. Спільної думки з цього приводу з М. Портером О. Чернега, яка вважає, що: “Особливості сучасного світового економічного простору не дозволяють країнам … створювати стійкі конкурентні переваги на тривалий строк. … На зміну ресурсному суперництву приходить більш складне явище – інноваційна конкуренція. Інноваційна конкуренція проявляє себе стрибкоподібно. Значні відкриття людства у сфері техніки, технології, нових матеріалів і ресурсів були революційними проривами, що дозволяють перейти на новий ступінь розвитку” [183, с. 35]. Отже, по мірі розповсюдження, розробки та використання будь-якої інновації посилюється та відіграє головну роль в процесі масового виробництва конкурентна боротьба основою якої є цінові методи. Як стверджує Г. Гейєр, інноваційна конкуренція – “суперництво між еко-номічними суб’єктами ринкової економіки за кращі умови створення, викорис-тання та реалізації товарів у період розвитку постіндустріальної економіки та превалювання факторів НТП у формуванні стійких конкурентних переваг. В основу інноваційної конкуренції покладено відмінності (кількісні та якісні), пов’язані з рівнем розвитку науково-технічного потенціалу й умовами здійс-нення і реалізації інновацій” [38, с. 31]. Таким чином, можна стверджувати, що конкуренція переходить до нової фази у своєму еволюційному розвитку: “інноваційної” (О. Чернега, Г. Гейєр) – як умови ведення бізнесу, що знаходяться у тісному зв’язку з інноваційною си-стемою, яка базується на використанні технологічних переваг, пов’язаних із пі-двищенням конкурентоспроможності при відповідному паралельному зростанні добробуту населення за рахунок використання провідних промислових техно-логій; що, у свою чергу, потребує зміни підходів до управління конкурентосп-роможністю. В економічній літературі немає однозначного, універсального визначення поняття “конкурентоспроможність”, що здебільшого обумовлено різноманітні-стю її рівнів від продукту до соціально-економічних систем. Конкурентоспро-можні товари, технології, підприємства, галузі сприяють підвищенню життєвого рівня, зміцнюють позиції держави, являють собою національні пріоритети. Так, у дослідженнях зарубіжних [199; 202; 208, 209, 210; 212; 224] і вітчизняних [7, 8, 9, 10; 42; 46; 87; 111; 136; 171] науковців виділяється конкурентоспроможність: товару, підприємства (додаток Б), галузі, регіону, країни, союзу країн. Українські [10, 11; 14, 38; 87; 93; 98; 111; 114; 132; 183] і зарубіжні [159; 199; 208; 212; 218; 224] автори роблять акценти на різних складових цієї бага-товимірної категорії, висуваючи їх як основні критеріальні ознаки. Відтак спектр визначень коливається від суто технологічних характеристик, що випливають із трактування поняття конкурентоспроможності компанії, до суспільно-економічних систем, які розглядають конкурентоспроможність країни.