Виробничі можливості консалтингової фірми і управління знаннями

Виробничі можливості консалтингової фірми і управління знаннями Перемінні ресурси консалтингу створюють умови для ефективної роботи консультантів, які продукують консалтинговий продукт, але збільшення їх чисельності не виступає безпосереднім чинником підвищення продуктивності праці останніх. У короткостроковому періоді обсяг продукування консалтингового продукту хоча й служить результатом використання як постійних, так і перемінних ресурсів консалтингу, але безпосередньо залежить від продуктивності й інтенсивності праці консультантів, а не від числа комп'ютерів, секретарів або операторів. Граничний продукт (1) (2) (3) (1) зростаюча віддача; (2)зменшувана віддача; 20 (3) негативна віддача 10 0 1 2 3 4 Одиниці перемінног ресурсу -10 -20 Рис. 5.2. Граничний продукт консалтингової фірми в короткостроковому періоді У зв’язку з цим збільшення перемінних ресурсів при незмінній величині постійних інтелектуальних ресурсів консалтингу може призвести до того, що граничний продукт по перемінному ресурсу не тільки не збільшиться, а навпаки, буде зменшуватися аж до негативного значення. Розглянуті особливості короткострокової виробничої функції консалтингу є підставою для висновку про цінову нееластичність пропозиції консалтингових послуг у короткостроковому періоді, бо чинником підвищення продуктивності виступає не нарощування загальних перемінних ресурсів, а інтенсифікація праці консультантів, що, як відомо, має фізіологічні й соціально-економічні границі. Основу консалтингового бізнесу і його зростання становлять інтелектуальні ресурси, нагромадження яких вимагає значних фінансових і часових витрат. Тому, найважливішим завданням консалтингової фірми є залучення, накопичення, оптимальна комбінація й ефективне використання специфічних та інтерспецифічних інтелектуальних ресурсів. У даному аспекті у довгостроковому періоді віддача від масштабу (ефект масштабу) для консалтингової фірми трансформується у віддачу від інтелектуальних ресурсів, так би мовити, в інтелектуальний ефект масштабу. З одного боку, останній виступає формою прояву ефекту масштабу, тому що інтелектуальні ресурси становлять фундамент виробничої функції консалтингу. З другого боку, частка інтелектуального ефекту в загальному ефекті масштабу може служити показником ступеня інтелектуалізації консалтингового бізнесу, рівня розвитку його професіонального вектора. Накопичення консалтинговою фірмою ознак інтелектуальної організації, її спрямованість на підвищення інтелектуального ефекту масштаба диктують потребу створення ефективної системи внутрішньофірмового управління знаннями [ ]. Необхідність цього доводить той факт, що зараз організації використовують менш за 20% знань, які є у їх розпорядженні [303, с. 47]. Згідно з еволюційною теорією фірма виступає сховищем специфічних знань [240, с. 289; 241]. Як підкреслює Харолд Демсец, «...зазвичай ми визначаємо галузі й фірми в цих галузях як сховища спеціалізованих знань і спеціалізованих виробничих ресурсів, необхідних для того, щоб задіяти ці знання» [ , с. 258]. У цьому контексті управління знаннями спрямовано на забезпечення ефективної реалізації консалтинговою фірмою її ролі сховища знань як фундаментальної ресурсної основи професіонального консультування. Так, на думку А. Верра, центральним аспектом консультаційних організацій, які належать до наукоємних фірм, є внутрішня обробка знань – менеджмент знань [ , с.158]. К. Кручині вважає, що питання менеджменту знань – центральне питання сучасних досліджень консалтингової діяльності, оскільки для консультаційних організацій знання є головним ресурсом і конкурентною перевагою [308, с.187]. На сьогодні визначенням різних авторів змісту управління знаннями (knowledge manaqement) на мікроекономічному рівні притаманні суттєві розбіжності [ , ]. На нашу думку, більшість трактувань базується на ресурсному та процесному підходах до розкриття змісту цієї діяльності. Згідно з ресурсним підходом менеджмент знань належить до сфери управління ресурсами. «У його основі, – пише С.М. Клімов, – лежить сприйняття знань як одного з основних ресурсів сучасної економіки» [76, с. 34]. Знання становлять собою самостійний ресурс, який не завжди можна замінити іншими ресурсами й управління яким – це комплексний управлінський процес, заснований на поєднанні гуманітарного, інформаційного й технологічного управління [ , с. 153; 86, с. 101]. Зазначений ресурс зберігається фірмою як сховищем знань у її капіталі, технологіях, працівниках, культурі. А. Верр визначає такі «сховища» знань у фірмі, як капітал, технології і культура в організації, а також професійна культура, людський ум і бази даних [308, с.166]. Виходячи з ролі консалтингової фірми як сховища знань, слід визначити, що знання, по-перше, складають зміст її інтелектуального капіталу (або нематеріальних активів). Автори монографії «Инновационная экономика», характеризуючи елементи інтелектуального капіталу фірми, підкреслюють: «Якщо спробувати звести їх до одного знаменника, то все це – різні форми знань (явного й неявного). Для практики й теорії менеджменту виникає зовсім нова галузь – управління інтелектуальними активами, або управління знанням» [138, с. 48]. У. Букович і Р.Уілльямс у книзі «Управление знаниями: руководство к действию» визначають, що управління інтелектуальними активами є складовим елементом управління знаннями. «Управління знаннями – процес, за допомогою якого організації вдається вилучити прибуток з обсягу знань або інтелектуального капіталу, що є у її розпорядженні» [ , с. 2]. К. Кручині пише, що знання – це капітал, цінність якого безпосередньо залежить від його інноваційного впливу та швидкості застарівання [308, с.192]. У монографії «Экономика знаний», управління знаннями трактується як нова міжфункціональна дисципліна й новий вид управлінської діяльності, спрямований на інтенсивне використання нематеріальних активів як головного ресурсу економіки знань і стимулювання інновацій з метою максимізації ефективності економіки й окремого підприємства, а також формування на цій підставі реальних конкурентних переваг на національному й міжнародному рівнях» [86, с. 100]. Як бачимо, у наведених джерелах об’єктом управління знаннями визначається інтелектуальний капітал (інтелектуальні активи) фірми, а його завданням – підвищення його ефективності його використання. По-друге, знання міститься у працівниках фірми (експертах), які повинні їх зберігати і ділитися ними, тому об’єктом управління знаннями є люди, а його найважливішими завданнями – їх мотивація та розвиток культури компанії [86, с. 103]. Отже, управління знаннями – це управління людськими ресурсами фірми, оскільки її працівники є носіями знань. Таким чином, ресурсний підхід є фундаментом визначення управління знаннями на мікроекономічному рівні як комплексного управлінського процесу, спрямованого на підвищення ефективності використання знань як самостійного ресурсу підприємницької діяльності, головними об’єктами якого є інтелектуальний капітал і людські ресурси фірми.