Сучасні стратегії роботи провайдерів логістики із забезпечення розвитку глобальних логістичних систем

Сучасні стратегії роботи провайдерів логістики із забезпечення розвитку глобальних логістичних систем В умовах глобалізації світової економіки діяльність провайдера логістики, тобто підприємства, що забезпечує функціонування логістичного ланцюга постачань (особливо це стосується роботи ГЛС), набуває особливо важливого значення. У світі не існує самодостатніх з погляду логістики підприємств на національному та міжнародному рівнях. Сучасні тенденції такі, що цей процес укоренився і має довгострокову перспективу. Світова економіка у всезростаючих масштабах прибігає до аутсорсингу логістичних послуг. Ця тенденція поширюється в першу чергу на дрібні і середні підприємства. Тільки окремі транснаціональні корпорації (в основному сировинної спрямованості) зайняті побудовою власних логістичних систем з використанням дочірніх або аффінованих компаній, і це стосується лише частини їхньої діяльності або певних регіонів. В інших частинах земної кулі або на національному рівні вони прибігають до аутсорсингу логістичних послуг. Лише в Японії великі промислові групи (Сумітомо, Мітсубісі, Мітсуі та деякі інші) користуються послугами досить успішно працюючих дочірніх компаній, що приймають на себе функції з транспортування та транспортно-експедиторського обслуговування вантажів материнського підприємства, а також працюючі на вільному ринку. В інших країнах ця тенденція не спостерігається. За підрахунками фахівців ЄС, більше 30% всіх логістичних витрат підприємств – це оплата послуг притягнутих провайдерів логістики. У Росії й Україні лише найбільші корпорації, такі як Лукойл, Норильский нікель, Алроса, ММК ім. Ілліча, «Стирол», «Норд» і деякі інші, котрих звичайно ж меншість серед всіх компаній ринкової економіки цих країн, займаються створенням власної логістичної інфраструктури, і то частково і не на всій території країни, тому що подібного роду активи дорогі і такі інфраструктури створюються роками. Переважаюча ж частина російських та українських компаній змушена прибігати до аутсорсингу логістичних послуг, вважаючи, що вигідніше і ефективніше доручити діяльність, яка вимагає певного професіоналізму і компетенції, спеціалізованим підприємствам, тим більше, коли мова йде про міжнародні перевезення й використання іноземних транспортних систем. Співробітництво між підприємствами і провайдерами логістики з аутсорсингу логістичних послуг є тенденція, що давно виявилася. У минулому столітті основними провайдерами логістики виступали експедиторські компанії. Рідше як провайдери діяли транспортні підприємства, виходячи за рамки основної перевізної діяльності. У 60-х й 70-х рр. минулого століття експедиторські компанії різних країн світу у взаєминах із клієнтурою почали діяти на підставі не просто договору експедиції, за яким виконуються тільки ті операції, які були в ньому прописані, а почали видавати «експедиторські розписки у прийманні вантажу» (forwarding agents certificate of receipt). Видаючи цей документ, експедитор засвідчував факт прийому їм вантажу до доставки в пункт призначення, а відправник звільнявся від всіх подібного роду турбот. Експедитор брав на себе відповідальність за свої дії й дії субпідрядників. Такі взаємини оцінювалися експедиторами дорожче, тому що вимагали більших зусиль і більшої відповідальності за свої дії. Тим самим закладено основи і введено в практику нові принципи взаємовідносин між підприємствами та провайдерами логістики. Такі нововведення згодом виявилися досить привабливими для вантажовласників, а така практика (після кількаразового її обговорення на різних міжнародних конференціях) лягла в основу Конвенції ООН про міжнародне змішане перевезення, прийнятої в 1980 р.