Теоретичні та методологічні основи формування стратегії використання енергетичних ресурсів в аграрному секторі економіки

Теоретичні та методологічні основи формування стратегії використання енергетичних ресурсів в аграрному секторі економіки Існуючі тенденції до зростання світових цін на викопні енергетичні ресурси (нафта, природний газ, вугілля тощо) та подальше загострення конкуренції на світовому ринку під дією глобалізаційних процесів підняли актуальність проблеми забезпечення енергоресурсами та їх ефективного використання. Тому успішне реформування аграрного сектора економіки України потребує цілеспрямованої політики щодо широкого впровадження енергозаощаджуювальних технологій та організаційно-технічних заходів, що підвищують ефективність використання паливно-енергетичних ресурсів. Постає і таке актуальне питання як забезпечення аграрного сектора економіки енергетичними ресурсами, у тому числі і поновлювальними. Без цього неможливо гарантувати забезпечення сталого економічного розвитку країни, підйому рівня життя населення, вирішення соціальних проблем, установлення та зміцнення економічного і політичного авторитету країни у світовому співтоваристві. У кінцевому рахунку місія будь-якої організації – процвітання. Саме з цього і повинна виходити її стратегія. Сучасні умови ринкової економіки, які склалися в Україні, можна охарактеризувати як нестабільні з високим ступенем невизначеності. Для виходу з кризового стану економіки країни в цілому та її аграрного сектора зокрема, необхідна стратегічна концепція, яка спрямована на стабілізацію економічного розвитку. На цьому наголошує академік НАН України та РАН І.Лукінов та інші дослідники [187]. Метою стратегічного планування в галузі ефективного використання енергетичних ресурсів є встановлення алгоритму дії для формування бази енергетичних ресурсів (традиційних та альтернативних) та їх ощадного використання для зменшення енергоємності продукції. В кінцевому підсумку це необхідно для забезпечення конкурентоспроможності аграрних підприємств у довгостроковій перспективі. Кількість наукових досліджень, які присвячені питанням розвитку підприємств, регіонів та держав, постійно збільшується, що свідчить про існуючий інтересу до цієї проблеми. В основі вирішення всіх питань лежить аналіз існуючого практичного досвіду та наукових розробок [221, 423]. Історична ретроспектива дозволяє проаналізувати та вивчити стадії і закономірності розвитку різноманітних організаційних структур. Дослідження існуючих тенденцій дозволяє виявити закономірності розвитку. Необхідно розуміти еволюційні процеси, ґрунтовно проаналізувати існуючий досвід та бути знайомим із сучасними тенденціями.