Земля як економічна категорія та об’єкт господарського обліку

Земля як економічна категорія та об’єкт господарського обліку Виробництво різноманітних благ та вся господарська діяльність підприємств базується на використанні певних економічних ресурсів. Класична економічна теорія визначає ресурси як сукупність природного, соціального та духовного в процесі виробництва товарів, послуг та інших цінностей [189, c. 76]. У. Петті ще у XVII ст. зазначав, що основою багатства суспільства є „земля” та „праця”, які виступають батьками благ, що створюються в процесі виробництва. Тобто для створення матеріальних благ, що задовольняють людські потреби, необхідне поєднання матеріального (природні і капітальні ресурси) та людського (особистого) чинників виробництва. Зазначений принцип групування ресурсів використовується й сьогодні, адже всі ресурси поділяють на: • природні – це виробничі ресурси у вигляді землі та земельних угідь, водних багатств, повітряного басейну. Вони, в свою чергу, поділяються на вичерпні (відтворювальні й невідтворювальні) та невичерпні; • матеріальні (капітальні) – створені працею людей засоби виробництва (засоби та предмети праці), які самі є результатом виробництва і знаходяться у матеріально-речовій формі; • трудові – економічно активне, працездатне населення, що володіє фізичними та духовними властивостями для участі у трудовій діяльності [32, с. 90; 115, с. 23; 117, с. 48; 170, с. 323; 200, с. 23]. У науковій літературі зустрічаються певні відмінності у визначенні класифікаційних груп ресурсів. Так, Ватаманюк З., Панчишин С. [45, с. 35], Базилевич В., Лук’янов В. [91, с. 9], Булатов А. [188, с. 50] додатково відносять до складу ресурсів підприємницькі здібності людей щодо організації виробництва товарів і послуг та науково-технічний прогрес. Кривенко К. і Савчук В. [126, с. 245] включають до складу економічних фінансові (інвестиційні) ресурси: сукупність всіх видів грошових засобів, фінансових активів, якими володіє суспільство та здатне виділити їх на організацію виробництва. Не зважаючи на розходження щодо групування ресурсів, практично всі економісти відзначають вагомість та нероздільність від виробничого процесу земельних ресурсів [45, 48, 91, 115-117, 147, 170, 174, 186-189]. В економічній літературі фахівці надають терміну „земля” досить широкого змісту. Земля, як економічний ресурс, – це не лише та частина поверхні землі, що не покрита морем, а також вся сукупність ресурсів, які застосовують у виробництві, родючі ґрунти, родовища мінеральних ресурсів, водні ресурси, ліси тощо [45, с. 35; 115, с. 25; 117, с. 48; 90, с. 156]. Зазначене трактування землі підкреслює „природність” її походження, тобто земля всі даровані блага природи. Проте земля є не просто фізичним тілом або природним об’єктом, вона стає об’єктом соціально-економічних зв’язків, а в територіальних та природно-продуктивних функціях – універсальним фактором суспільного відтворення та основою буття. Земля виконує багато важливих функцій життєзабезпечення кожної людини, внаслідок чого до земельних відносин залучені абсолютно всі члени людського суспільства з їхніми інтересами та цінностями.