Порядок використання прибутку підприємства та узагальнення інформації про фінансові результати у звітності

Порядок використання прибутку підприємства та узагальнення інформації про фінансові результати у звітності Прибуток, який отриманий у звітному періоді, відповідно до методики формування, дослідженої вище, повинен включати всі витрати та доходи від здійснення операційної, фінансової, інвестиційної та надзвичайної діяльності. До того ж, кожен елемент прибутку у звітності повинен бути виділеним відповідно до джерел його формування. Однак в економічній літературі [51, с. 10] існують дві спірні концепції прибутку: поточної операційної діяльності та включення всіх статей, що передбачають різну методику розрахунку прибутку, який в подальшому підлягатиме розподілу. Прихильники концепції поточної операційної діяльності стверджують, що прибуток повинен відображати тільки доходи й витрати від звичайної (регулярної) діяльності підприємства. Надзвичайні доходи й витрати, які не відображають загальну майбутню доходність підприємства, не повинні включатися до прибутку, який формується на рахунку „Фінансові результати”, а прямо відноситися на нерозподілений прибуток. У свою чергу, прихильники концепції включення всіх статей мотивують свою позицію тим, що доходи й витрати як від звичайної діяльності, так і від надзвичайних подій впливають на довгострокову доходність підприємства, а тому повинні включатися до прибутку, який формується на рахунку „Фінансові результати”. Проаналізовані концепції за умови отримання підприємством надзвичайних доходів і витрат або коригування прибутку на суми доходів та витрат, не відображених у попередніх звітних періодах, призводять до маніпулювання прибутком, який підлягає розподілу. Національним законодавством передбачене використання концепції, близької до концепції включення всіх статей доходів і витрат. Виключення полягає в тому, що сукупні коригування попередніх періодів та зміна облікової політики не впливають на чистий прибуток підприємства, а знаходять відображення у складі нерозподіленого прибутку. На нашу думку, застосування концепції включення всіх витрат є обґрунтованим для підприємств України, в т. ч. й сільськогосподарських з наступних міркувань: • надзвичайні доходи й витрати, незалежно від можливості впливу на них прийнятим управлінським рішенням, відносяться до певного звітного періоду, передбачають зміну активів та зобов’язань, що впливає на поточну діяльність підприємства та його фінансово-майновий стан, тому повинні підпадати під застосування принципу нарахування й відповідності доходів і витрат та відображатися на рахунку „Фінансові результати”; • оскільки не включення доходів та витрат до рахунку „Фінансові результати” внаслідок помилок минулих років призвело до випадкового перекручення фінансового результату, то такі коригування обов’язково повинні бути віднесені до рахунку фінансових результатів у наступному періоді, оподатковані відповідно до законодавства та зараховані до складу прибутку, що підлягає розподілу. Зауважимо, що остання пропозиція автора суперечать П(С)БО 6 „Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах”, але передбачена альтернативним підходом, що регламентований МСБО 8 „Облікова політика, зміни в облікових оцінках та помилки” [109, с. 141–145]. Розподіл отриманого прибутку сільськогосподарськими формуваннями визначає напрями його використання відповідно до мети діяльності підприємства та зворотний зв’язок з процесом формування прибутку в наступному періоді. Оскільки досліджувані підприємства відрізняються за організаційно-правовими формами господарювання, системою оподаткування, стадією життєвого циклу тощо, то й методика розподілу прибутку в жодному разі не може бути універсальною для всіх підприємств. А.Б. Гончаров [41, с. 82–86] виділяє дві групи факторів, які впливають на розподіл прибутку підприємства: зовнішні (правові обмеження, податкова система, норма прибутку на інвестований капітал, зовнішні джерела фінансування, темп інфляції, кон’юнктура ринку) та внутрішні (менталітет власників, рівень рентабельності, внутрішні джерела фінансування, стадія життєвого циклу підприємства, рівень ризику здійснюваних операцій, чисельність персоналу, рівень платоспроможності). Саме вони визначають величину прибутку, який підлягає розподілу та його нерозподілену частину. В цілому, розподіл отриманого прибутку в сільськогосподарському виробництві передбачає поділ між сторонами, що забезпечують процес його створення. Спочатку здійснюється розподіл між державою та підприємством. Останнє сплачує різного роду податки до державного бюджету: на рухоме майно, плату за землю, податок на прибуток тощо. Від розподілу прибутку залежить існування держави, що забезпечується через систему державного регулювання фінансуванням розвитку державних програм та обороноздатності країни, утриманням держслужбовців тощо. У свою чергу, прибуток, що залишився після оподаткування, надходить у повне розпорядження підприємства та використовується згідно з його статутом і рішеннями власників. Але такий розподіл прибутку залежить від конкретних соціально-політичних умов і може регулюватися державою в прямій або непрямій формі, а може і зовсім не регулюватися – в залежності від сфери діяльності, організаційних форм та форм власності підприємства. Так, у 60-х роках отриманий прибуток сільськогосподарських підприємств розподілявся за напрямами [31, с. 27]: • неподільний фонд в основних засобах і пайові внески; • фонд на капіталовкладення і капітальний ремонт (відрахування до неподільного фонду, амортизаційний фонд, виручка від ліквідації основних засобів); • фонд власних оборотних коштів: насіннєвий фонд (основний і страховий); фуражний фонд (основний і страховий); фонд інших матеріальних запасів; фонд майбутніх витрат; фонд на покриття витрат незвершеного виробництва; фонд авансування колгоспників; • спеціальні фонди: фонд розширення господарства; фонд преміювання; фонд допомоги та пенсійного забезпечення; фонд культурно-побутового спрямування; міжколгоспний страховий фонд; резервний фонд. Характерною рисою наведеного розподілу є надзвичайно жорсткий характер адміністративного регулювання, який, безумовно, позбавляв підприємства багатьох стимулів у господарській діяльності. Крім того, доцільно зазначити наступні особливості формування фондів шляхом розподілу прибутку в 60-х роках: перерахування грошових коштів з поточного рахунку на окремий спеціальний рахунок (рахунок авансування колгоспників, рахунок на капіталовкладення); створення фондів у натуральній формі (насіннєвий і фуражний фонди); застосування транзитного рахунку „Засоби, що відволікаються” для поповнення спеціальних фондів і спрямування прибутку до бюджету; включення залишкової частини прибутку (після формування перерахованих фондів та перерахування до бюджету) до складу статутного фонду. Перевагами наведеної методики, на нашу думку, є формування фондів шляхом акумуляції вільних грошових коштів на окремому рахунку й фондів у натуральному вираженні, що забезпечує їх безперебійне та швидке використання, недоліком – спрямування залишкової частини прибутку на поповнення статутного фонду, що унеможливлює його подальший розподіл. У 90-х роках перед підприємствами, у т. ч. й сільськогосподарськими постала альтернатива нормативного розподілу прибутку чи доходу. автор кандидат економічних наук ПРОХАР НАТАЛІЯ ВІКТОРІВНА