Економіко-математична модель вартісної оцінки об’єктів інтелектуальної власності

Економіко-математична модель вартісної оцінки об’єктів інтелектуальної власності Науково-технічна продукція, як ринкова, відрізняється від звичайних товарів тим, що на даний момент вона може мати споживну вартість, тобто підлягати комерціалізації, а може і не мати (не бути товаром), але через деякий період часу здатна набути її. Для прийняття рішення про комерціалізацію ОІВ Відділ комерціалізації розробок повинен оцінити ефективність комерційної реалізації. На даний час існують досить складні моделі (в основному західні) оцінки нематеріальних активів, які проблематично застосовувати у вітчизняній практиці, хоча сучасні оцінювачі користуються зазвичай методами прямого рахунку. Нормальною повинна стати практика, коли оцінювач, виходячи з різних міркувань, формує систему рівнянь і, вирішуючи її, отримує оцінку нематеріальних активів. До способів оцінки нематеріальних активів, що рекомендуються західними фахівцями, відносяться [130-133]: а) самостійний збір конкурентних матеріалів (тобто матеріалів про фактичний продаж аналогічних активів); б) отримання котирування ціни аналогічної інтелектуальної власності від спеціалізованих позабіржових брокерів; в) ініціація переговорів з потенційними покупцями з приводу продажу оцінюваного активу з метою досягнення попередньої домовленості про ціну даного нематеріального активу. Вище позначені способи не завжди застосовні із-за унікальності ОІВ і недоліків аналогів; і, оскільки ноу-хау відноситься до небіржових товарів, то спосіб а) дуже важко застосовувати. Застосування способу б) теж обмежено в Україні. А спосіб в) теж не може дати скільки-небудь достовірну і обґрунтовану оцінку. Крім того, застосування цих методів ускладнене через відсутність інформаційної бази по операціях з такими об’єктами, великій трудомісткості і фондомісткості проведення оцінки. Нами було проведено аналіз основних підходів до оцінки нематеріальних активів, на основі якого надані рекомендації щодо їх застосування для визначення вартості ОІВ. Основою методології є процедура визначення тієї частки загального об’єму прибутку від реалізації продукції, яка асоціюється із застосуванням оцінюваного ОІВ. Для оцінки ОІВ можуть бути використані такі методи, як «Перевага в прибутку», «Звільнення від роялті», «Виграш в собівартості (у ціні)», «Вартість створення», «Вартість придбання», «Бухгалтерський метод», «Формула податкового управління для гудвілу» [134-135]. У роботі зроблено висновок про те, що при будь-якому методі нижня межа ціни інновації обмежується собівартістю її виготовлення, яка включає витрати на НІОКР. Під інновацією розуміється не тільки новий товар, який може бути випущений при використанні нових технологій, але й самі ці технології, маючи на увазі, в першу чергу, продаж ліцензій на винаходи і ноу-хау. У зв’язку з цим нами в роботі запропонована наступна формула розрахунку верхньої межі ціни ОІВ: Цвп = Дб•Ч Кп / Кд + ((±Ин +Дк ± Мн)/Кд) Ч•Vн+ *, (3.1) де Дб – дохід при використанні базових засобів праці на одиницю продукції грн.; Кп – коефіцієнт зростання продуктивності нових засобів праці; Кд – коефіцієнт, що забезпечує компенсацію податків (податок на прибуток); Ін – зміна поточних витрат експлуатації (без амортизаційних відрахувань) при використанні нового устаткування; Дк – дохід від реінвестування засобів, заощаджених на супутніх вкладеннях капіталу споживача при виробництві нового продукту; Мн – приріст податку на додану вартість при використанні нових засобів праці; Vн – зміна об’єму реалізації при використанні нового устаткування за рахунок зростання цін, обумовленого якістю продукції; * – у випадку, якщо впровадження ОІВ у виробництво забезпечує отримання соціального й екологічного ефекту, то до розрахункового значення ціни додається боніфікація (надбавка). Алгоритм проведення оцінки побудовано наступним чином. На передінвестиційній стадії інноваційного проекту визначається суспільна значущість в авіаційній галузі. Значно підвищити ступінь об’єктивності при визначенні галузевого пріоритету дозволило введення в оборот поняття «критичні технології». Далі слідує попередня оцінка і відбір підприємств, що діють в галузі, для подальшого більш поглибленого вивчення таких показників, як рентабельність підприємства, платоспроможність, можливі ризики. При вкладенні капіталу в інноваційну діяльність виявляється декілька різновидів ризиків: ринковий, виробничо-технологічний, економічний, науково-технічний, політичний, зовнішньоекономічний. Для того, щоб зменшити ризики при формуванні інноваційного проекту необхідна розробка різних сценаріїв його здійснення. За кожним сценарієм дослідити, як діятиме у відповідних умовах організаційно-економічний механізм реалізації проекту, які будуть грошові потоки і показники економічної ефективності. При визначенні ефективності інноваційних проектів рекомендується використовувати показники: комерційної ефективності; бюджетної ефективності; загальноекономічної ефективності. При цьому, хоч економічний чинник залишається головним критерієм ефективності, але він не є достатнім і, тому в процесі розробки проекту необхідно оцінювати соціальні й екологічні наслідки інновацій. Критерії, використовувані в аналізі діяльності комерціалізації, можна розділити на дві групи залежно від того, враховується чи ні часовий параметр: 1) засновані на дисконтованих оцінках; 2) засновані на облікових оцінках.