Класифікаційні ознаки інтеграції фінансового та промислового капіталу

Класифікаційні ознаки інтеграції фінансового та промислового капіталу В останні роки набули поширення різні форми ділового співробітництва: спільні венчурні підприємства, ліцензування, угоди про спільне виробництво, програми спільних досліджень, дослідницькі консорціуми, що свідчить про зміну виробничих відносин, зокрема міжнародних, і корпоративної стратегії. Угоди про співробітництво виникають не тільки між великими й дрібними фірмами, але й між фірмами рівного масштабу й охоплюють різні етапи суспільного відтворення й господарської діяльності: дослідження й розробки, ресурсне й фінансово-кредитне забезпечення, виробництво, експлуатацію й утилізацію об’єктів. Така стратегія економічного розвитку позитивно характеризується багатьма закордонними вченими [353; 354; 356; 357]. Співробітники консультативної фірми «Эс-Ар-Ай Норзен Юроп» Г. Девлін і М. Блекли відзначають, що якщо в минулому угоди про співробітництво між приватними фірмами не істотно впливали на стратегію компаній і їх конкурентні позиції, то нові стратегічні альянси розглядаються саме як елемент стратегії у забезпеченні конкурентних переваг. Їх відмінна риса в тому, що стратегічні альянси вписуються в довгостроковий стратегічний план і спрямовані на поліпшення або кардинальну зміну конкурентних позицій фірми [346, c. 18]. Відомі американські фахівці з економіки й управління Ф. Дж. Контрактор і П. Лоранж підкреслюють, що співробітництво й конкуренція визначають альтернативні або одночасні шляхи до успіху бізнесу. Менеджери повинні оволодіти мистецтвом конкуренції й співробітництва як рівною мірою цінними аспектами корпоративної стратегії [198, с. 3]. Розглядаючи проблему конкурентної стратегії фірм, професор Стенфордського університету Дж. Пфеффер відзначає, що диверсифікованість важлива не тим, що скорочує економічний ризик, а тим, що знижує залежність від споживачів і джерел постачання. Подібним чином координація, сформована через торгово-промислові асоціації, фінансово-промислові об’єднання, директорати що переплітаються, спільні підприємства, може розглядатися як засіб забезпечення більшої економічної влади. Звідси – необхідність розширення різного роду міжфірмених зв’язків, спільних дій і організаційних форм [355, c. 120]. Французькі фахівці П. Дюссож і Б. Раманантсоа розглядають розвиток особливих форм міжфірмових відносин, угод і союзів між конкурентами як альтернативу класичної конкуренції, пов’язаної із зростанням стратегічної ролі технології. Вони визначають технологічні союзи як сукупність відносин, що об’єднують на основі оволодіння технологією конкуруючі або потенційно конкуруючі підприємства, які, вступаючи в союз, знімають конкуренцію між собою або модифікують її. Технологія в цих угодах може виступати предметом обміну в межах асоціації між двома або кількома підприємствами, або бути метою спільної діяльності підприємств, що входять до союзу [347, c. 157]. Створення союзів пов’язане глобалізацією ринків, необхідністю об’єднання ресурсів при зростанні витрат на технологічний розвиток, розширенням сфер діяльності, що базуються на комбінації різних технологій [347, c. 159-160].