Роль підприємництва у забезпеченні сільського розвитку

Роль підприємництва у забезпеченні сільського розвитку Підприємництво як соціально-економічне явище постійно перебуває у центрі уваги теоретиків і практиків. Завдяки підприємництву в більшості країн світу створюється нові робочі місця та впроваджуються інновації, розвиваються нові ринки та види бізнесу, збільшуються податкові надходження та грошові доходи населення. Воно виступає основою розвитку як окремих секторів економіки, так і держави в цілому. Підприємництво є одним із основних чинників формування і розвитку соціально орієнтованої ринкової економіки. Без створення правових, економічних, організаційних, інституційних та соціальних передумов для підприємництва економіка України неспроможна функціонувати в конкурентному світі [125, с. 190]. Для розуміння сучасних особливостей формування та розвитку підприємництва важливим є історико-логічний огляд його еволюції. Зародження підприємництва пов’язують із інтенсифікацією діяльності ремісників та купців епохи Середньовіччя, а початки його теоретичного осмислення відносяться до XVII–XVIIІ ст. Вагомий внесок у дослідження підприємництва у різні періоди робили такі відомі представники економічної думки, як Адам Сміт, Девід Рікардо, Річард Кантільйон, Жан Батист Сей, Карл Маркс, Йоган фон Тюнен, Альфред Маршалл, Макс Вебер, Йозеф Шумпетер, Френк Найт, Фрідріх фон Хайєк, Пітер Друкер та інші. Основоположник економічної науки А. Сміт у своїй концепції «економічної людини» (homo economicus) виділив такі її риси, які притаманні сучасним підприємцям, а саме: незалежність та здатність приймати самостійні рішення; егоїстичність та прагнення максимізації власної вигоди; раціональність та здатність порівнювати вигоди і витрати та оцінювати наслідки своїх дій; поінформованість про свої потреби та можливості їх задоволення [52, с. 181]. За визначенням А. Маршалла, перші представники класичної школи – А. Сміт та Д. Рікардо – «започаткували теорію функціонування вільного підприємництва (або, за їх термінологією, вільної конкуренції), яка містить багато істин, котрі, вочевидь, будуть зберігати своє значення, доки існує цей світ» [52, с. 218]. Перші спроби визначення сутності «підприємництва» та «підприємця» базувались на діяльності людини в умовах ризику, що відображено у працях англійського економіста Р. Кантільйона та французького дослідника Ж. Б. Сея. Останній визначав підприємця як особу, що ризикуючи та комбінуючи класичні фактори виробництва – землю, працю, капітал – виробляє для суспільства і себе необхідні продукти, отримуючи у винагороду за це підприємницький доход, або прибуток [17, с. 20]. Ж. Б. Сей визначав підприємця ключовою фігурою економічного розвитку, яка здатна взяти на себе відповідальність за «всі шанси успіху та невдачі виробництва», але при тому має бути «людиною заможною, відомою своїм розумом, розсудливістю, любов’ю до порядку, чесністю» [159, с. 56–57]. Карл Маркс у своїх поглядах ототожнював підприємця з капіталістом, для якого важливим елементом максимізації прибутку є не впровадження нововведень (бо це збільшує видатки виробництва), а вміння вдало комбінувати та використовувати наявні ресурси [101, с. 109–110]. Німецький дослідник і практик Й. Тюнен, досліджуючи прибуток як винагороду підприємця, визначає останнього як надзвичайно продуктивну особу, що проводить «безсонні ночі» задля планування та розвитку власного бізнесу [111, с. 36]. Видатний англійський неокласик А. Маршалл рушійною силою розвитку суспільства вважав «економічну свободу», або «свободу виробництва і підприємництва» [103, с. 113]. Підприємницький дохід вчений трактував як винагороду за підприємницьку діяльність, компенсацію негативних емоцій, пов’язаних з ризиком, конкуренцією, невизначеністю, страхом та виробництвом нових товарів. А. Маршалл обґрунтовував, що не всі люди можуть бути підприємцям, адже «риси, які мають бути притаманні ідеальному підприємцю, настільки значні й чисельні, що дуже мало людей можуть повною мірою володіти ними» [102, с. 382]. автор кандидат економічних наук КОСТРИЦЯ Микола Миколайович